Постанова 4875 № 905/1866/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" березня 2021 р. Справа № 905/1866/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., за участю секретаря судового засідання: Бєлкіної О.М., розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське АТП», м. Мирноград, Донецька область, на рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2021 (суддя Говорун О.В.), ухвалене в приміщенні Господарського суду Донецької області в м. Харкові о 12 год 40 хв, повний текст якого складений 22.01.2021, у справі №905/1866/20 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ойлімпекс», м.Київ, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське АТП», м. Мирноград, Донецька область, про стягнення 458829,88грн, ВСТАНОВИЛА: 20.10.2020 ТОВ «Ойлімпекс» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ «Добропільське АТП» про стягнення заборгованості за договором поставки продукції від 25.05.2019 №2505/2019 у розмірі 458829,88грн, з яких: заборгованість за поставлений товар у сумі 234000,00грн, інфляційні втрати у сумі 6856,20грн, 35% річних згідно п.4.3 договору у сумі 127347,92грн, пеня у сумі 90625,76грн (а.с. 1-21). Рішенням Господарського суду Донецької області від 13.01.2021 у справі №905/1866/20 позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Добропільське АТП" на користь ТОВ "Ойлімпекс" основний борг у розмірі 234000,00грн, пеню в сумі 55590,27грн, інфляційні втрати в розмірі 6364,41грн, 35 % річних в сумі 127343,61грн; в задоволенні інших вимог відмовлено (а.с. 89-91). Рішення місцевого господарського суду із посиланням на ст. ст. 193, 230-232 ГК України, ст. ст. 509, 526, 530, 610, 612, 625, 712 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» мотивовано доведеністю матеріалами справи факту виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки продукції від 25.05.2019 №2505/2019 з поставки відповідачеві дизельного палива та порушенням відповідачем строку оплати отриманого товару, наявністю заборгованості у сумі 234000,00грн, обґрунтованістю нарахування пені у сумі 55590,27грн, 35% річних у сумі 127343,61грн, інфляційних втрат на суму 6364,41грн. Також, місцевий господарський суд зазначив, що ненадання рахунку на оплату не є відкладальною умовою у розумінні положень ст.212 ЦК України, не є простроченням кредитора та не звільняє відповідача від виконання зобов`язання з оплати товару. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про отримання відповідачем рахунків-фактури, оскільки відповідач здійснював часткову оплату за поставлений товар, зазначаючи у призначенні платежів рахунки-фактури від 30.05.2019 №3005-д та від 06.06.2019 №0606-д. Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення пені, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено погодження з відповідачем іншого, ніж передбачено ч.6 ст.232 ГК України. ТОВ «Добропільське АТП» з рішенням місцевого господарського суду не погодилось та 12.02.2021 звернулось до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2021 у справі №905/1866/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі; здійснити перерозподіл судових витрат, понесених ТОВ «Добропільське АТП» та стягнути з ТОВ «Ойлімпекс» на користь ТОВ «Добропільське АТП» понесені останнім витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 10323,68грн та витрати на правничу допомогу у сумі 7990,00грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що позивачем не доведено передачі відповідачеві повного пакету документів, визначених п. п.2.2, 3.1 договору поставки продукції від 25.05.2019 №2505/2019, а саме: рахунків-фактур на оплату поставленого товару, видаткових накладних, електронних податкових накладних, а отже, на думку скаржника, строк оплати за поставлений товар не настав, зобов`язання з оплати, в силу приписів ст.530 ЦК України не виникло. Крім того, ТОВ «Добропільське АТП» вказує на те, що накладні, які містяться в матеріалах справи, не містять обов`язкових реквізитів, визначених Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, а тому не є доказом здійснення господарських операцій. Наведене у сукупності, на думку скаржника, свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 234000,00грн та нарахованих штрафних санкцій, з яких: пеня у сумі 55590,27грн, 35% річних у сумі 127343,61грн, інфляційні втрати у сумі 6364,41грн. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Ойлімпекс» просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 13.01.2021 у справі №905/1866/20 без змін, апеляційну скаргу ТОВ «Добропільське АТП» без задоволення. При цьому зазначає, що: по-перше, вимогами чинного законодавства не визначено форми видаткової накладної; по-друге, посадова особа відповідача при перевірці накладних повинна була перевірити наявність/відсутність прізвища особи, яка передає товар та у випадку наявності зауважень відмовитись від підписання накладної та прийняття товару; позивач, з посиланням на постанови Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та у справі №914/2267/18 вважає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення відбувається реальний рух активів; по-третє, факт поставки товару підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів від 30.05.2020 №3005/2019 та від 06.06.2019 №0606/2019, які підписані керівниками та скріплені печатками товариств. Крім того, вказує на те, що факт поставки також підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків та податковими накладними. 17.03.2021 ТОВ «Ойлімпекс» подано клопотання про розгляд справи без участі його представника у зв`язку з епідемічною ситуацією в Україні. Вказане клопотання ТОВ «Ойлімпекс» не засвідчено електронним цифровим підписом, про що складений акт Східного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 №09-29/157. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Відповідно до частини 2 статті 170 ГПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (частина 4 статті 170 ГПК України). Враховуючи вищевикладене, клопотання ТОВ «Ойлімпекс», подане без додержання вимог частини 2 статті 170 ГПК України, не підлягає розгляду в силу приписів частини 4 статті 170 ГПК України. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримала вимоги апеляційної скарги та просила скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2021 у справі №905/1866/20 з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Позивач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні. Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов`язковою, та відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника скаржника, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке. 25.05.2019 між ТОВ "Ойлімпекс" (постачальником) та ТОВ "Добропільське АТП" (покупцем) укладений договір поставки продукції №2505/2019, п.п.1.1, 1.2 якого встановлено, що постачальник зобов`язується поставляти, а покупець приймати товар і оплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених цим договором. Найменування, кількість, вартість, місце і дата продажу товару погоджується сторонами у видатковій накладній (а.с.8-10). Згідно з п.2.2 цього договору постачальник вважається таким, що виконав свої зобов`язання з продажу товару з моменту передачі товару покупцю (представнику покупця). Факт передачі товару підтверджується підписаною видатковою накладною. На відвантажений товар постачальник надає покупцю наступні документи: товарно-транспортну накладну, видаткову накладну, рахунок-фактуру та електронну податкову накладну, та при постачанні два та більше разів на місяць зведену податкову накладну з дотриманням вимог законодавства. Відповідно до п.2.4 цього договору товар вважається переданим по кількості, якщо покупець (представник покупця) підписав відповідний документ (накладну або акт прийому-передачі). Після підписання відповідного документу (накладної або акту прийому-передачі) покупець не має права пред`явити претензії по кількості придбаного товару. Пунктами 3.1, 3.2 цього договору встановлено, що ціна на продукцію встановлюється в розмірі відпускної ціни постачальника, погодженої з покупцем, що вказана в рахунку-фактурі. У випадку зміни цін на товарних ринках України ціна товару може бути змінена постачальником до моменту оплати товару покупцем. Оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, вказаний постачальником (п.3.3 договору). Згідно з п.п.3.4, 3.5 договору покупець здійснює 100% оплату вартості товару протягом 3-х днів з дати виписки рахунку-фактури. Щомісячно до 10-го числа робочого дня місяця, наступного за звітним, постачальник проводить звірку взаєморозрахунків з покупцем, в результаті чого сторони підписують акт звірки взаєморозрахунків. Пунктом 4.2 цього договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупцем згідно з п.3.4 цього договору покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від неоплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період невиконання зобов`язання за договором, враховуючи день повної оплати товару. На виконання умов договору від 25.05.2019 №2505/2019 ТОВ "Ойлімпекс" здійснено відповідачеві поставку товару на загальну суму 798380,00грн, що підтверджується накладними: від 30.05.2019 №3005-д на суму 442700,00грн та від 07.06.2019 №0606-д, які підписані директорами товариств та скріплені печатками сторін, а також товарно-транспортними накладними від 30.05.2019 №3005/2019 та від 06.06.2019 №0606/2019-г, з яких вбачається, що вантаж (дизельне пальне) отримане Черкашиним Ю.Ю.(а.с.11-14). Відповідач оплату за одержаний товар здійснив частково, 07.06.2019 18700,00грн, 26.06.2019 на суму 89500,00грн, 27.06.2019 99500,00грн, 12.07.2019 33800,00грн, 05.07.2019 63200,00грн, 12.07.2019 80500,грн, 16.07.2019 57500,00грн, 19.07.2019 66000,00грн, 23.07.2019 54000,00грн, 23.07.2019 - 1680,00грн, що підтверджується випискою ПАТ КБ «Приватбанк» по рахунку ТОВ «Ойлімпекс» (а.с.16), у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 234000,00грн, що стало підставою звернення позивача 20.10.2020 з даним позовом до місцевого господарського суду. 13.01.2020 місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище ( а.с.89-91). Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Спірні правовідносини сторін виникли з виконання умов договору від 25.05.2019 №2505/2019, який за своєю правовою природою є договором поставки, і регулюються умовами цього договору, нормами ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України. Підпунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із частиною 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору від 25.05.2019 №2505/2019 позивачем здійснено відповідачеві поставку товару на суму 798380,00грн, що підтверджується видатковими накладними: від 30.05.2019 №3005-д на суму 442700грн та від 07.06.2019 №0606-д на суму 355680,00грн та товаро-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів від 30.05.2019 №3005/2019 та від 06.06.2019 №0606/2019, як підписані, зокрема, одержувачем вантажу директором ТОВ «Добропільське АТП» ОСОБА_1 ( а.с.11-14). При цьому, факт отримання товару підтверджений представником відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції. Також, у відзиві на позов відповідач зазначає, що він не заперечує факт здійснення часткової оплати поставленого товару, проте така оплата здійснена виключно з власної ініціативи та без отримання повного пакету документів, визначених п.2.2 договору. Відповідно до умов п.3.4 договору поставки від 25.05.2019 №2505/2019 покупець здійснює 100% оплату вартості товару протягом 3-х днів з дати виписки рахунку-фактури. Згідно із частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України). Відповідач оплату за одержаний товар здійснив частково, 07.06.2019 18700,00грн, 26.06.2019 на суму 89500,00грн, 27.06.2019 99500,00грн, 12.07.2019 33800,00грн, 05.07.2019 63200,00грн, 12.07.2019 80500,грн, 16.07.2019 57500,00грн, 19.07.2019 66000,00грн, 23.07.2019 54000,00грн, 23.07.2019 - 1680,00грн, що підтверджується випискою ПАТ КБ «Приватбанк» по рахунку ТОВ «Ойлімпекс», актом звіряння взаємних розрахунків на 29.01.2020, підписаним директорами сторін та скріпленим печатками товариств (а.с.16). Отже місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості у сумі 234000,00грн. Доводи скаржника про відсутність у нього підстав для оплати поставленого товару, з підстав ненадання позивачем пакету документів, визначених п.2.2 договору поставки не приймаються судом апеляційної інстанції, зважаючи на те, що: по-перше, накладні та товарно-транспортні накладні підписані уповноваженою особою відповідача; по-друге, як правильно зазначено судом першої інстанції, при здійсненні часткової оплати поставлених нафтопродуктів, в призначенні платежу відповідач зазначив підставу для оплати: рахунки-фактури від 30.05.2019 №3005-д та від 06.06.2019 №0606-д, що в сукупності свідчить про отримання відповідачем документів, визначених у п.2.2 договору поставки продукції від 25.05.2019 №2505/2019. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що за своєю правовою природою рахунок (рахунок-фактура) на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, тобто носить інформаційний характер. Як зазначено Верховним Судом у постанові від 18.02.2020 у справі №908/771/19, рахунок або рахунок - фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь - яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунка - фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором. Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19. Доводи відповідача про те, що накладні від 30.05.2019 №3005-д та від 07.06.2019 №0606-д складені в порушення законодавчих вимог щодо їх оформлення, не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на таке. Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це - документ, який містить відомості про господарську операцію. Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Як правильно встановлено місцевим господарським судом, накладні від 30.05.2019 №3005-д та від 07.06.2019 №0606-д містять наступні відомості: дату складання та номер; назви товариств, які здійснили господарську операцію; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, їх особистий підпис; печатки товариств. Отже, надані позивачем накладні на підтвердження здійснення господарської операції відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджують здійснення господарської операції. Крім того, у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 суд звернув увагу на те, що визначальною ознакою здійснення господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Факт здійснення господарської операції (поставки товару) підтверджується також: товарно-транспортними накладними від 30.05.2019 №3005/2019 та від 06.06.2019 №0606/2019-г, які підписані, зокрема, вартажоодержувачем Черкашиним Ю.Ю., який згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є керівником ТОВ «Добропільське АТП»; актом звіряння взаємних розрахунків станом на 29.01.2020, який, хоча і не є первинним документом, що засвідчує факт господарської операції, однак в сукупності з іншими доказами свідчить про отримання відповідачем товару. Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17 зазначив, що акт звіряння взаємних розрахунків, хоча і не є первинним документом, однак у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України є дією, що свідчить про визнання відповідачем наявності свого боргу. Подібний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17. За таких обставин, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду вважає, що підтвердженням правовідношення, за яким позивач передав товар відповідачу у власність, є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні), і відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дані документи підтверджують факт здійснення господарської операції, що створило у відповідача зобов`язання оплатити прийнятий товар за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах. Відповідно до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Положеннями частини 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України). У відповідності до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до частини шостої статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Тобто положення частини шостої статті 232 ГК щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України). Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №916/804/17 та від 10.09.2020 у справі 916/1777/19. Відповідно до пункту 4.2 договору поставки продукції від 25.05.2019 №2505/2019 у випадку несвоєчасної оплати товару покупцем згідно з п.3.4 цього договору покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення, від неоплаченої суми за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь період невиконання зобов`язання за договором, враховуючи день повної оплати товару. Враховуючи викладене, сторони договору поставки продукції від 25.05.2019 №2505/2019 збільшили строк нарахування пені до повної її оплати, а отже висновок місцевого господарського суду про недоведеність позивачем погодження з відповідачем іншого, ніж передбачено ч.6 ст.232 ГК України, є необґрунтованим, суд безпідставно зменшив строк нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання до шести місяців. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за період прострочення грошового зобов`язання понад шість місяців від дня коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, є помилковим і таким, що не узгоджується з висновками щодо застосування норм права (статті 231, частини шостої статті 232 Господарського кодексу України), викладених у наведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача в частині стягнення пені, зазначає, що загальний розмір пені позивачем розрахований правильно, отже позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 90625,76грн за період з 03.06.2019 по 15.10.2020, з урахуванням часткових оплат та приписів ст. 232 ГК України є обґрунтованими. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, у розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), як і інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 11.05.2018 у справі №922/3087/17). Відповідно до п.4.3 договору поставки продукції від 25.05.2019 №2505/2019 покупець, який прострочив виконання зобов`язання по оплаті товару згідно п.3.4 цього договору, зобов`язаний виплатити постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також тридцять п`ять процентів річних від простроченої суми за весь період прострочення. Здійснивши перевірку розрахунків 35% річних та інфляційних втрат, здійснених судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає правомірним задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 6364,41грн за період з серпня 2019 року по березень 2020 року та 35% річних у сумі 127343,61 та обґрунтованою відмовою у стягненні 491,79грн інфляційних втрат та 4,31грн 35% річних у зв`язку з неправильно здійсненим розрахунком позивача. Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ст.91 ГПК України). Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Відповідно до частини 4 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Добропільське АТП» не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2021 у справі №905/1866/20 слід скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення пені у розмірі 35035,49грн у зв`язку з порушенням норм матеріального права та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині позову. В решті рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2021 у справі №905/1866/20 слід залишити без змін. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст.ст129, 269, 270, 273, п.2 ч.1 ст. 275, п.4 ч.1 ст. 277, ст.ст.282-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське АТП» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2021 у справі №905/1866/20/18 скасувати в частині відмови у стягненні пені у сумі 35035,49грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

3. В решті рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2021 у справі №905/1866/20 залишити без змін.

4. Абзац 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Донецької області від 13.01.2021 у справі №905/1866/20 викласти в наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Добропільське АТП" (85323, Донецька обл., м.Мирноград, вул.Центральна, 56, ідентифікаційний код юридичної особи 33604228) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойлімпекс" (04128, м.Київ, вул.Академіка Туполєва, 20, кв.5, ідентифікаційний код юридичної особи 42775191) основний борг у розмірі 234000,00грн, пеню в сумі 90625,76грн, інфляційні втрати в розмірі 6364,41грн, 35 % річних в сумі 127343,61грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6875,00грн». Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складений 25.03.2021. Головуючий суддя Л.І. Бородіна Суддя Л.М. Здоровко Суддя В.В. Лакіза