Постанова 4803 № 183/7751/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3156/21 Справа № 183/7751/19 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді - Деркач Н.М., суддів: Куценко Т.Р., Пищиди М.М., за участю секретаря Піменової М.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.1-45). В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 03 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_1 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, на підставі якої Банк надав відповідачці кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3 213, 86 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% річних, на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31 грудня 2014 року згідно з п.1.1.3 Генеральної угоди. Посилаючись на те, що відповідачка не виконує взятих на себе зобов`язань, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 03 грудня 2012 року у розмірі 12 559, 36 грн., станом на 06 листопада 2019 року, яка складається з наступного: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2889, 74 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2993, 95 грн., заборгованості за комісією в розмірі 0,00 грн., заборгованості за пенею в розмірі 6675, 67 грн., а також судові витрати в розмірі 1921,00 грн.. Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 03 грудня 2012 року в розмірі 3 356, 28 грн. (три тисячі триста п`ятдесят шість грн. 28 коп.), яка складається з наступного: заборгованості за кредитом в розмірі 2889,74 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом з 03.12.2012 року по 31.12.2014 року в розмірі 466,54 грн.. Також стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн. 00 коп.). В задоволенні іншої частини вимог позивача відмовлено (а.с.79-83). Не погодившись з таким судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просило його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін (а.с. 90-111). Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в повній мірі не дослідив умови Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, укладеної між сторонами, яка містить положення щодо розміру та порядку нарахування процентів за користування коштами та пені, у разі порушення позичальником зобов`язань по поверненню коштів. Оскільки Банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув у погодженому сторонами розмірі, суд безпідставно відмовив у стягненні процентів за договором та пені. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Для цілей цього кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Відповідач не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Рішення суду в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 2889,74 грн., апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що 21 січня 2010 року ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку на отримання кредитної карти «Універсальна». Рахунок банком було відкрито 21 січня 2010 року, відповідачу видано картку № НОМЕР_1 . Відповідно до преамбули Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 03 грудня 2012 року з метою створення умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 21 січня 2010 року, сторони реструктурували заборгованість за первісним договором від 21 січня 2010 року заборгованість, за якою з дати підписання Генеральної угоди склала 3453,86 грн.(п.1.1.2 генеральної угоди), дата погашення заборгованості 31 грудня 2014 року (п.1.1.3 генеральної угоди). Відповідно до п. 2.1 Генеральної угоди банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі 3213,86 грн. на строк 24 (двадцять чотири) місяці, з 03 грудня 2012 року по 31 грудня 2014 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в розмірі 3213,86 грн., в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, виплаті процентів в розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту зазначені в заяві, Умовах та Правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: з 01 по 25 число кожного місяця, в розмірі 160,82 грн. (п. 2.1. Генеральної угоди). Згідно з пунктом 2.2. Генеральної угоди від 03 грудня 2012 року при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, вказаних в цій Генеральній угоді, Умовах та правилах більш ніж на 31 день, по зобов`язанням, строк яких не настав, сторони погодили, що строк повернення кредиту рахується 32-ий день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по кредиту, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф в розмірі 657,10 грн. Згідно довідки-розрахунку Банку, станом на 06 листопада 2019 року заборгованість відповідача становить 12 559,36 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2889,74 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 2993,95 грн., заборгованості за комісією в розмірі 0,00 грн., заборгованості за пенею в розмірі 6675,67 грн.. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що сторони погодили усі істотні умови в Генеральній угоді 03 грудня 2012 року, а тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягала стягненню заборгованість за кредитним договором б/н від 03 грудня 2012 року в розмірі 3 356, 28 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 2 889, 74 грн. та заборгованості по процентам за користування кредитом з 03.12.2012 року по 31.12.2014 року в розмірі 466, 54 грн.. Суд вважав, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за період з 01 січня 2015 року по 06 листопада 2019 року не підлягають задоволенню, оскільки за умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 24 (двадцять чотири) місяці - до 31 грудня 2014 року включно, тому позивач не мав права нараховувати передбачені договором проценти після закінчення строку дії кредитного договору. В частині стягнення пені та комісії, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні таких позовних вимог через те, що Генеральна угода не містить відомостей про встановлення відповідальності відповідача у вигляді пені за порушення зобов`язання, а також відомостей про сплату комісії. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, зважаючи на наступне. Відповідно до ч. ч. 1. 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із ч.1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до п. 1.1.5.25 Умов і правил надання банківських послуг за не своєчасну оплату послуг, передбачених цим Договором, Умовами та Правилами Клієнт платить Банку по кожному випадку порушення пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Згідно п. 2.1.1.12.6.1 Умов і правил надання банківських послуг у разі виникнення прострочених зобов`язань за борговими зобов`язаннями на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню, відповідно до встановлених тарифів. Пеня нараховується в день нарахування процентів по кредиту. Згідно з п. 2.1.1.7.6 Умов і правил надання банківських послуг при порушенні Клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим Договором, більш ніж на 30 днів, Клієнт зобов`язаний сплатити Банку штраф, розмір якого встановлено тарифами договору. Штраф нараховується на окремий рахунок і підлягає оплаті в зазначені банком терміни. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). З огляду на вказане, позивач не мав права нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. В частині стягнення пені та комісії позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки, п.п. 2.5 та 2.8 Генеральної угоди, передбачено, що позичальник зобов`язується повернути, в тому числі, винагороду банку згідно Генеральної угоди і Умов та правил; при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку пеню, розмір якої вказаний в Умовах та правилах за кожний день прострочення, однак, в Генеральній угоді від 03 грудня 2012 року розмір пені та комісії та порядок їх сплати не визначено, а умови, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, тому відсутні підстави вважати, що сторони погодили порядок їх сплати. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови, зокрема про розмір пені та комісії, прямо не передбачені в Генеральній угоді, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 .. До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для скасування судового рішення. Відтак, колегія суддів вважає, що судом з`ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, його висновки відповідають вимогам закону та обставинам справи, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. За таких обставин, оскільки, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, таке судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий: Н.М. Деркач Судді: Т.Р. Куценко М.М. Пищида