Постанова 4814 № 524/9440/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/9440/19 Номер провадження 22-ц/814/206/21Головуючий у 1-й інстанції Нестеренко С.Г. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Чумак О.В. суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О. за участю секретаря Ткаченко Т.І. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністертсва юстиції (м. Суми) на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2020 року, ухвалене суддею Нестеренко С.Г., повний текст рішення складено 19 листопада 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Автозаводського ВДВС у м. Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, ВСТАНОВИЛА: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду з позовом до Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчуці, в якому просила стягнути з Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчуці за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 500000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, яка була заподіяна внаслідок бездіяльності Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду від 11.04.2006 р., яким зобов`язано ОСОБА_2 усунути їй перешкоди у користуванні її власністю шляхом знесення за власний рахунок самовільно здійснену двоповерхову «А-3» прибудову до будинку АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 28 лютого 2020 року у підготовчому судовому засіданні було розглянуто клопотання позивача щодо заміни одного із відповідачів, залучено до участі у справі належним відповідачем Державну казначейську службу України замість неналежного відповідача Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчуці, закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду (т.2 а.с. 232). Ухвалою суду від 02 липня 2020 року до участі у справі були залучені співвідповідачами Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Північно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Суми) (т. 3 а.с. 35). Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 10 (десять) тисяч грн. Стягнуто з Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) судовий збір на користь держави у розмірі 768,40 грн. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову в іншій частині вимог. Не погодившись з цим рішенням, його в апеляційному порядку оскаржили Автозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) та ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі, яка надійшла від ОСОБА_1 безпосередньо до апеляційного суду 08.12.2020 р., остання, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та практику ЄСПЛ, прохає змінити рішення та задовольнити її позов у повному обсязі. Вказує, що рішення суду не виконується більше 13 років та надалі продовжується порушення її прав як власника майна, а бездіяльність державного виконавця підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили. Протягом всього часу невиконання рішення суду вона перебуває у стресовому стані, у 2007 р. їй проведено операцію на серці, у зв`язку з інфарктом, а невиконання судового рішення негативно впливає на стан її здоров`я. Вважає, що судом першої інстанції не оцінено належним чином обставини справи, не застосовано розумного і справедливого підходу до визначення розміру моральної шкоди, який визначено нею у 500 000,00 грн., враховуючи обсяг страждань, які спричинено неправомірною бездіяльністю Автозаводського ВДВС з довготривалого невиконання рішення суду, тяжкість вимушених змін у її житті, неможливість повноцінно користуватися належним їй житловим будинком. Вважає, що стягнутий районним судом розмір моральної шкоди 10 000 грн. не є співмірний з завданими їй моральними стражданнями. В апеляційній скарзі, яка надійшла до місцевого суду 09.12.2020 р., Автозаводський ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, прохає скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у позові. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що позивачкою не надано жодних доказів, які б підтверджували, що бездіяльністю державного виконавця під час виконання виконавчого провадження № 46182481 з примусового виконання виконавчого листа № 2-16/06, виданого 11.04.2006 р. Автозаводським райсудом м. Кременчука ОСОБА_1 завдано моральну шкоду. Вказує, що в ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем вживалися всі необхідні заходи, направлені на виконання рішення. На теперішній час державним виконавцем не знайдено жодне підприємство, яке б погодилося виконати роботи по знесенню прибудови, визначеної у виконавчому документі, та продовжуються його пошуки. При цьому, визначити вартість робіт по знесенню прибудови не входить до повноважень державного виконавця відповідно до закону. Також державний виконавець не має технічної можливості самостійно здійснити вказані роботи та не має коштів на оплату послуг спеціалістів, які погодяться провести такі роботи. Виконання рішення ускладнюється тим, що знесення прибудови відповідно до рішення суду має бути здійснено за рахунок боржника, який самостійно рішення не виконує, мотивуючи це відсутністю коштів. Крім того, згідно висновку судового експерта від 11.05.2018 р. № 25-18, який залучався до проведення виконавчих дій, знесення самовільно здійсненої прибудови призведе до пошкодження житлового будинку боржника. Вважають, що жодним нормативним актом не передбачено відшкодування моральної шкоди завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу ДВС незалежно від вини цього органу. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21.12.2020 року цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністертсва юстиції (м. Суми) на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2020 року, - повернуто до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення, оскільки при ухваленні оскаржуваного рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , що пред`явлені до Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, - - стягнувши з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 10 (десять) тисяч грн.; - стягнувши з Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) судовий збір на користь держави у розмірі 768,40 грн.; - відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні позову в іншій частині вимог, - суд першої інстанції, не зазначив, відносно кого та в чому відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 січня 2021 року виправлено описку у вступній частині рішення суду від 11 листопада 2020 року у прізвищі та ініціалах секретаря судового засідання (т. 4 а.с. 29). Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 січня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Автозаводського ВДВС у м. Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Державної казначейської служби України в частині вимоги про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, у розмірі 490 000 грн. (т. 4 а.с. 31-32). 27.01.2021 року до апеляційного суду надійшла ця цивільна справа після ухвалення додаткового рішення. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 15.02.2021 р. відкрите апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2020 року, а ухвалою суду від 04.03.2021 року справу призначено до апеляційного розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 01.03.2021 р., Автозаводський ВДВС прохає залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та рішення місцевого суду скасувати, ухваливши нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі (т. 1 а.с. 54-61). Крім цього, 02.03.2021 р. від Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області на електронну пошту апеляційного суду, а 09.03.2021 р. - в паперовому вигляді, надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому Управління також прохає залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення місцевого суду скасувати, прийнявши нове про відмову у її позові в повному обсязі (т. 4 а.с. 62-67). 03.03.2021 р. до апеляційного суду надійшов відзив представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Костянецького А.Г., який також прохає відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 (т. 4 а.с. (78-89). У відзиві, який надійшов 03.03.2021 р. на електронну адресу апеляційного суду, Департамент ДВС МЮУ прохає залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити апеляційну скаргу Автозаводського ВДВС, скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі (т. 4 а..с 90-144). У відзиві, що надійшов до апеляційного суду 04.03.2021 р., ОСОБА_1 прохає апеляційну скаргу Автозаводського ВДВС залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції змінити в частині розміру стягнутої моральної шкоди з 10 000 грн. та задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. (т. 4 а.с. 146-170). У відзиві, що надійшов на електронну адресу апеляційного суду 09.03.2021 р., Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області прохає апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Від представника позивачки адвоката Потреби С.М. надійшла заява про розгляд справи у його та ОСОБА_1 відсутність. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 квітня 2006 року, яке набрало законної сили, у справі за № 2-16/06, зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні її власністю шляхом знесення за власний рахунок самовільно здійснену двоповерхову «А-3» прибудову до будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 7-10). 05.02.2008 р. місцевим судом видано виконавчий лист № 2-16/06 про усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні її власністю шляхом знесення ОСОБА_2 за власний рахунок самовільно здійснену двоповерхову «А-3» прибудову до будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 11). Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 жовтня 2019 року у справі № 2-16/06, провадження № 4-с/524/9/19, яка залишена без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, скарга ОСОБА_1 задоволена. Визнано бездіяльність старшого державного виконавця Автозаводського ВДВС м. Кременчука ГТУЮ у Полтавській області Загребельного А.Ю. неправомірною (т. 1 а.с. 13-17). Як встановлено вказаними судовим рішеннями, і ці обставини не підлягають доказуванню в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, на виконанні в Автозаводському ВДВС м. Кременчука ГТУЮ в Полтавській області, яке в подальшому реорганізовано в Автозаводський ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), перебуває виконавче провадження № 46182481 з примусового виконання рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 11 квітня 2006 року, у справі за № 2-16/06, відкритого на підставі виконавчого листа за № 2-16/06, виданого Автозаводським районним судом м. Кременчука. 09.02.20008 р. державним виконавцем Автозаводського ВДВС Кременчуцького МУЮ відкрито виконавче провадження № 6220961 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16.04.2010 року змінено спосіб і порядок виконання рішення суду та визначено, що знесенню за рахунок ОСОБА_2 підлягають самовільно здійснена двоповерхова прибудова літ. «А2-2» та прибудова літ. «А1-2» (другий поверх) до будинку АДРЕСА_1 . Повторно постанова про відкриття винесена державним виконавцем Автозаводського ВДВС м. Кременчука 26 січня 2015 року. Виконавчий документ пред`явлений на виконання втретє. У порядку примусового виконання виконавчого документа державним виконавцем двічі накладалися штрафи на боржника за невиконання рішення суду відповідно 03 березня 2015 року та 08 квітня 2015 року у розмірі 340 грн. та 680 грн. згідно ст. ст. 11, 89 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, яка була чинна на час ухвалення постанов про накладення штрафів). 20 жовтня 2017 року державним виконавцем Загребельним А.Ю. ухвалено постанову про звернення стягнення на пенсію боржника, штрафи стягнути з пенсії боржника. 27 квітня 2015 року до Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області направлено подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду за ст. 382 КК України. 23 червня 2015 року Кременчуцьким МВ УМВС України у Полтавській області повідомлено про те, що ознак кримінального правопорушення у діях боржника не виявлено. Крім того, цими судовими рішеннями встановлено, що в матеріалах виконавчого провадження міститься заява боржника ОСОБА_2 від 05 червня 2012 року, в якій він зобов`язався виконати знесення прибудови найближчим часом. Боржник ухиляється від виконання рішення суду, зокрема, змінив місце проживання, переїхавши до с. Хомутець Миргородського району Полтавської області. Про зміну свого місця проживання ОСОБА_2 державного виконавця не повідомив. Державним виконавцем неодноразово направлялись запити до УПФУ, ДФС щодо джерел отримання доходів боржника. Боржник не працює. Відкриті рахунки у банківських установах відсутні. За боржником зареєстрована сільськогосподарська техніка, яка з 31 серпня 2016 року перебуває у розшуку. За боржником зареєстроване нерухоме майно, на яке державний виконавець не може накласти арешт, оскільки невідома вартість робіт по знесенню самовільної прибудови. Отже, виконання судового рішення об`єктивно ускладняються тим, що боржник ОСОБА_2 не має майна та доходів, за рахунок яких можуть бути профінансовані послуги господарюючого суб`єкта по знесенню самочинного будівництва. Стягувач ОСОБА_6 також відмовляється авансувати такі витрати виконавчого провадження. Власними силами Автозаводським ВДВС роботи по знесенню виконати не може, а господарюючі суб`єкти не виявили бажання укласти з ВДВС договір на виконання таких робіт. Проте, основна перешкода полягає у відсутності фінансування таких витрат виконавчого провадження. Зважаючи на наявність перелічених чинників, які ускладнюють виконання судового рішення, суди не знайшли підстав погодитись з тим, що державним виконавцем були вжиті всі можливі законні заходи для виконання рішення суду і дійшли висновку про те, що державним виконавцем були вжиті не всі можливі законні заходи для виконання вказаного рішення суду. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в ході примусового виконання рішення суду в справі № 2-16/06, ухваленого 11.04.2006 року, про знесення об`єкту самочинного будівництва, встановлена судовими рішеннями Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 жовтня 2019 року у справі № 2-16/06, провадження № 4-с/524/9/19, яка залишена без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року. Рішення суду від 11.04.2006 р. на день розгляду справи місцевим судом залишається невиконаним. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року N 5-рп/2013); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012). У рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У ст. 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. У відповідності до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Оскільки для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1176, 1167 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов`язком позивача (статті 12, 81 ЦПК України). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі за № 397/1745/14-ц. При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», Закону України «Про виконавче провадження», а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі за № 613/814/16-ц. Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб. Згідно зі ст.ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як визначено ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що судовими рішеннями у справі № 2-16/06, провадження № 4-с/524/9/19, які набрали законної сили, встановлена бездіяльність посадових осіб Автозаводського відділу державної виконавчої служби в ході виконання рішення у справі № 2-16/06 від 11.04.2006 р. щодо знесення об`єкту самочинного будівництва, яке довготривалий час залишається не виконаним. Оскільки неналежним виконанням цього рішення, яке залишається не виконаним, позивачці завдано моральні страждання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення її позову в частині відшкодування моральної шкоди. При визначенні розміру моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн. судом першої інстанції вірно взято до уваги тривалість вимушених змін у житті позивачки ОСОБА_1 , яка впродовж довгого часу (близько 13 років) намагається захистити свої права та законні інтереси шляхом звернення з відповідними позовами та заявами до судових установ та органів Державної виконавчої служби щодо виконання вищевказаного рішення суду; глибину душевних страждань, яких зазнала позивачка внаслідок неналежного примусового виконання судового рішення від 11 квітня 2006 року; вимоги розумності і справедливості, характер правопорушення, ступінь вини посадових осіб державної виконавчої служби. За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. шляхом зобов`язання Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні іншої частини позовних вимог, оскільки стороною позивача не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що бездіяльність органу державної виконавчої служби та довготривале невиконання судового рішення призвело до виникнення у позивачки тяжких наслідків чи розладу здоров`я. Крім цього, колегія суддів враховує, що позивач не позбавлена права звернутися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди в разі подальшого невиконання судового рішення. Посилання позивачки та її представників у місцевому суді та аналогічні доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у неї відбулося значне погіршення стану здоров`я внаслідок бездіяльності органів ДВС у ході примусового виконання рішення суду у справі № 2-16/06, що призвело до інфаркту міокарда та оперативного лікування та на її думку є підставою для стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн., належними і допустимими доказами не підтверджені. З наданої копії виписного епікризу (т. 1 а.с. 72) вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у зв`язку з хворобою серця у 2004 році, тобто до ухвалення рішення суду від 11.04.2006 р. Інші надані позивачкою медичні документи (т. 2 а.с. 213-215) не містять інформації про те, що погіршення її здоров`я відбулося саме внаслідок бездіяльності органів ДВС у ході примусового виконання рішення суду від 11.04.2006 р. у справі № 2-16/06. Посилання апеляційної скарги Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на недоведеність позовних вимог та відсутність доказів про те, що бездіяльністю державного виконавця під час виконання виконавчого провадження № 46182481 з примусового виконання виконавчого листа № 2-16/06, виданого 11.04.2006 р. Автозаводським райсудом м. Кременчука позивачці завдано моральну шкоду, - на увагу колегії суддів не заслуговують, оскільки судом достовірно встановлено, що рішення суду не виконується близько 13 років, а бездіяльність державного виконавця при примусовому виконанні цього рішення встановлена судовими рішеннями у справі № 2-16/06, провадження № 4-с/524/9/19, які набрали законної сили, та про які вказувалося вище. З огляду на вищенаведене не заслуговують на увагу й інші доводи відповідача, в тому числі про те, що в ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем вживалися всі необхідні заходи, направлені на виконання рішення від 11.04.2006 р. Рішення місцевого суду відповідає нормам матеріального і процесуального права, узгоджується з правовими позиціями, які були висловлені у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 613/814/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 397/1745/14-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 613/814/16-ц, від 12 серпня 2020 року № 761/7165/17. За вказаних обставин, апеляційні скарги ОСОБА_1 та Автозаводського ВДВС залишаються без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Північно-Східного Міжрегіонального управління Міністертсва юстиції (м. Суми) залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 24.03.2021 р. Головуючий: О.В.Чумак Судді: Ю.В.Дряниця Т.О.Кривчун