Постанова 4803 № 203/1101/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2878/21 Справа № 203/1101/20 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Єлізаренко І.А. суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В. за участю секретаря Заворотного К.Я. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки,- В С Т А Н О В И Л А: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки. В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 05 лютого 2008 року між ним та ВАТ АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк" було укладено кредитний договір №26/ф/6, відповідно до якого йому було надано кредит на споживчі цілі у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 3879667 доларів США. Того ж дня, між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №26/ф/6/1з, відповідно до якого в іпотеку було передано нерухоме майно - нежитлові приміщення №№69,70 по АДРЕСА_1 . Положення п.4.2 договору іпотеки не містять чіткого формулювання (правової визначеності) щодо підстав та порядку застосування штрафу за порушення умов договору іпотеки. Внаслідок нечіткого формулювання вказаного положення вбачається, що іпотекодержатель нібито має право стягувати штраф за одне і те саме порушення з кожного з іпотекодавців у повному обсязі, незалежно від наявності вини кожного з них у допущеному порушенні. Зі змісту п.4.2 договору іпотеки вбачається відповідальність, зокрема, але не виключно, за "несплату страхових платежів", "ненадання доказів сплати страхових платежів", "відсутність пролонгації договору страхування". Кожне з вказаних порушень є за своєю суттю одним триваючим порушенням. В той же час, неоднозначність вказаного формулювання може мати наслідком стягнення з іпотекодавців штрафу необмежену кількість разів, що суперечить ст.61 Конституції України. Відповідно до ст.12 Закону України "Про іпотеку", останній визначає виключний перелік прав іпотекодержателя у разі нестрахування предмету іпотеки: звернути стягнення на предмет іпотеки або вжити заходів для страхування предмету іпотеки у власних інтересах та за власний кошт з відшкодуванням витрат за рахунок іпотекодавця. Вказаний закону не передбачає інших варіантів поведінки, зокрема, встановлення штрафів. При цьому, на розгляді в Красногвардійському районному суді м.Дніпропетровська перебувають: справа №204/6797/16-ц, предметом розгляду якої, зокрема, є вимога про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (окремо з кожного) штрафів за нестрахування предмету іпотеки; справа №204/5525/19 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (окремо з кожного) штрафів за нестрахування предмету іпотеки за 2018 та 2019 роки. Вважає, що іпотекодержатель допускає порушення прав позивача, намагаючись стягнути з нього та іншого іпотекодавця ОСОБА_2 , штрафи за одне і те саме триваюче порушення за кожен рік. Відсильне формулювання п.4.2 договору іпотеки, вказує на нібито виникнення у іпотекодержателя права застосовувати штраф у разі невиконання іпотекодавцем не лише умов договору іпотеки, а і будь-яких умов кредитного договору щодо страхування предмету іпотеки (п.3.3.4 договору іпотеки). Таким чином, формулювання п.4.2 договору іпотеки у сукупності зі змістом п.3.3.4 цього договору, порушує співвідношення майнових інтересів сторін та призводить до покладення на позивача надмірного майнового обтяження. Пунктом 2.5 договору іпотеки фактично зобов`язано іпотекодавця відповідати перед іпотекодержателем всім об`ємом іпотеки, навіть у випадку невиконання зобов`язань за кредитним договором у мінімальному розмірі. Це вказує на можливість іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки навіть, якщо розмір боргу за основним зобов`язанням буде неспівмірним із предметом іпотеки. На думку позивач, банк застосував несправедливі умови, що призвело до порушення його прав та обов`язків, спричинило збільшення обсягу його відповідальності. Пункт 3.3.8 договору іпотеки фактично засвідчує безумовну згоду іпотекодавця на будь-які зміни у кредитному договорі, у т.ч. збільшення процентної ставки, що може призвести до збільшення обсягу відповідальності позивача. Вказані положення є несправедливими для споживача в розумінні п.4 ч.5 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", є неконкретизованими та не дають змоги чітко визначити можливий обсяг збільшення відповідальності іпотекодавця. Встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. У п.3.3.11 договору іпотеки вказано, що "незалежно від підстав розірвання цього договору (включаючи розірвання договору в односторонньому порядку) іпотекодавці зобов`язуються сплатити іпотекодержателю усі штрафні санкції, видатки та винагороди іпотекодержателя у разі їх виникнення згідно умов цього договору та чинного законодавства". Проте, не зрозуміло, що саме банк розуміє під "усіма штрафними санкціями, видатками та винагородами". Договір не містить умов винагороди, яку повинен сплачувати іпотекодавець. Тобто, вказаний пункт порушує права позивача сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах, суть яких взагалі невідома позивачу. На підставі викладеного ОСОБА_1 , посилаючись на положення ст.ст.203, 215, 216, 236 ЦК України, ст.ст.11,18,19 Закону України "Про захист прав споживачів", просив суд визнати недійсним договір іпотеки №26/ф/6/1з від 05 лютого 2008 року, судові витрати у справі покласти на відповідачів. Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ АБ "Укргазбанк", ОСОБА_2 про визнання недійсним договору іпотеки. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 23 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей. Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. За змістом наведених статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено заборону нечесної підприємницької практики, а також визначено дії, які кваліфікуються як нечесна підприємницька практика, що вводять в оману, є агресивною підприємницькою практикою. Відповідно до ч.6 ст.19 вказаного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Закон України "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до ст.1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Згідно зі ст.3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Статтею 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено підстави припинення іпотеки, серед яких, зокрема, зазначено, що іпотека припиняється, зокрема, у разі визнання договору іпотеки недійсним. Відповідно до ст.18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. З матеріалів справи вбачається, 05 лютого 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №26/ф/6, відповідно до умов якого позичальнику було відкрито кредитну лінію на споживчі цілі, з лімітом 3 879 667 доларів США (а.с.18-20). 05 лютого 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", з однієї сторони та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з іншої сторони, було укладено договір іпотеки №26/ф/6/1з, відповідно до якого в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №26/ф/6 від 05 лютого 2008 року, в іпотеку було передано нежитлові приміщення №69,70 по АДРЕСА_1 , що належала іпотекодавцям на підставі договору купівлі-продажу від 21 вересня 2004 року (а.с.21-24). Пунктом 2.5 іпотечного договору встановлено, що у випадку виконання іпотекодавцем зобов`язань по кредитному договору не в повному обсязі, іпотека зберігає силу в повному обсязі. Пунктом 3.3.8 договору іпотеки передбачено обов`язок іпотекодавця у разі внесення до кредитного договору змін та доповнень стосовно розміру суми кредиту, розміру процентної ставки за користування кредитом, строків виконання зобов`язань щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом - одночасно з внесенням змін до кредитного договору або в строк, визначений іпотекодержателем, укласти з іпотекодержателем нотаріально посвідчену угоду про внесення зазначених змін до цього договору. Згідно п.3.3.11 договору іпотеки встановлено, що незалежно від підстав розірвання цього договору (включаючи розірвання договору в односторонньому порядку) іпотекодавці зобов`язуються сплатити іпотекодержателю усі штрафні санкції, видатки та винагороди іпотекодержателя у разі їх виникнення згідно умов цього договору та чинного законодавства. Пунктом 3.3.4 договору іпотеки встановлено, що на період дії цього договору іпотекодавець зобов`язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість за власний рахунок від всіх ризиків по даному виду страхування (в т.ч. від ризиків випадкового знищення, пошкодження або псування) та виконувати всі умови кредитного договору при здійсненні страхування. Пунктом 4.2. договору іпотеки передбачено, що за невиконання чи неналежне (в т.ч. невчасне) виконання п.п.3.3.3-3.3.9, 3.3.11, 3.3.13 даного договору іпотекодавець сплачує на користь іпотекодержателя штраф в розмірі 0,15% від заставної вартості предмету іпотеки згідно п.2.3 дійсного договору. За невиконання чи неналежне виконання (в т.ч. несвоєчасне) виконання п.п.3.3.10, 3.3.12 даного договору іпотекодавець сплачує на користь іпотекодержателя штраф в розмірі 1000 грн. 11 липня 2012 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін №1 до кредитного договору №26/ф/6 від 05 лютого 2008 року (а.с.75-78). 11 липня 2012 року між ПАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін №1 до договору іпотеки №26/ф/6/1з від 05 лютого 2008 року (а.с.79-81). Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, ОСОБА_1 посилався на те, що п.2.5 договору іпотеки фактично зобов`язано іпотекодавця відповідати перед іпотекодержателем всім об`ємом іпотеки, навіть у випадку невиконання зобов`язань за кредитним договором у мінімальному розмірі. Це вказує на можливість іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки навіть, якщо розмір боргу за основним зобов`язанням буде неспівмірним із предметом іпотеки, а тому банк застосував несправедливі умови, що призвело до порушення прав та обов`язків позивача, спричинило збільшення обсягу його відповідальності. Слід зазначити, щодо посилань позивача на несправедливість умов договору іпотеки, в якому фактично засвідчена безумовна згоду іпотекодавця на будь-які зміни у кредитному договорі, у т.ч. збільшення процентної ставки, що може призвести до збільшення обсягу відповідальності позивача, для споживача в розумінні п.4 ч.5 ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", Розділом ІV кредитного договору передбачено право банку вносити зміни та доповнення до кредитного договору в односторонньому порядку виключно у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору. Таким чином, в інших випадках такі зміни можуть вносити виключно за домовленістю сторін. Кредитний договір та його окремі умови недійсними не визнавались та відповідних вимог позивачем заявлено не було. Стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлює права споживача в разі придбання ним в продукції в кредит, а тому посилання позивача на вказану норму в обґрунтування недійсності умов договору іпотеки, є безпідстаними. Безпідставними є посилання позивача на незрозумілість положень пункту п.3.3.11 договору в частині того, що саме банк розуміє під "усіма штрафними санкціями, видатками та винагородами", оскільки у вказаному пункті чітко зазначено про сплату виключно штрафних санкцій, винагород та видатків, що передбачені договором іпотеки та чинним законодавством, оскільки отримавши примірник договору іпотеки, позивач мав можливість ознайомитись з його умовами та передбаченими цим договором можливими платежами. Щодо посилань позивача на те, що положення п.4.2 договору іпотеки не містять чіткого формулювання (правової визначеності) щодо підстав та порядку застосування штрафу за порушення умов договору іпотеки слід зазначити наступне. Пунктом 3.3.4 договору іпотеки встановлений обов`язок іпотекодавця застрахувати предмет іпотеки та виконувати відповідні умови кредитного договору в частині страхування іпотечного майна, обов`язок страхування якого визначений ст.8 Закону України "Про іпотеку" та п.35 ч.1 ст.7 Закону України "Про страхування". Відповідно до п.33 "Порядку і правил обов`язкового страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №358 від 06 квітня 2011 року, передбачено, що договір обов`язкового страхування іпотеки укладається на строк дії іпотечного договору або на рік з щорічним продовженням його дії до моменту закінчення дії іпотечного договору. Пунктом 4.2 договору іпотеки визначено конкретний розмір штрафних санкцій та підстави їх нарахування в разі порушення умов договору іпотеки, перелік яких також наведений в цьому пункті. Таким чином, доводи позивача про те, що вказане положення не містить чіткого формулювання (правової визначеності) щодо підстав та порядку застосування штрафу за порушення умов договору іпотеки є необґрунтованими та такими, що фактично зводяться до власного тлумачення позивачем наявності чи відсутності підстав для неодноразового застосування іпотекодержателем штрафних санкцій, виходячи із того чи є порушення умов договору щодо нестрахування іпотечного майна на весь період дії договору чи на певний період триваючим порушенням, або ні. Згідно з п 3. ч.1 ст.3 ЦПК України, однією із засад цивільного законодавства є свобода договору. Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Підписанням іпотечного договору, позивач засвідчив факт ознайомлення його зі всіма його умовами, їх змістом та погодився з останніми. Укладений іпотечний договір містить всі істотні умови, визначені в ст.18 Закону України "Про іпотеку". З вимогами про визнання недійсними окремих пунктів договору іпотеки позивач до суду не звертався. Таким чином, оскаржуваним позивачем договором іпотеки не порушуються принципи добросовісності та рівності сторін договору. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , пославшись на їх безпідставність. Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав визнання договору іпотеки недійсним належними доказами у справі не підтверджуються. Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права є безпідставними. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 23 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Судді