Постанова КЦС ВС № 161/20492/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м. Київ справа № 161/20492/18 провадження № 61-8861св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: публічне акціонерне товариство «Банк Форум», державне підприємство «Сетам», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит», третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 грудня 2018 року в складі судді Козак О. А. та на постанову Волинського апеляційного суду від 19 березня 2019 року в складі колегії суддів Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я., ВСТАНОВИВ : Описова частина Короткий зміст вимог 20 грудня 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПАТ «Банк Форум», ДП «Сетам» в особі Волинської філії, ТОВ «Фінансова компанія «Єврокредит», третя особа ФОП ОСОБА_3 про визнання недійсними електронних торгів. 26 грудня 2018 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову в справі шляхом накладення арешту на нежиле приміщення нотаріальної контори /А-2/, загальною площею 24,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та заборони Державним реєстраторам вчиняти дії щодо реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вищевказане майно за іншими особами до закінчення розгляду справи по суті, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 грудня 2018 року заяву задоволено. Накладено арешт на нежиле приміщення - нотаріальну контору /А-2/, загальною площею 24,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонено державним реєстраторам вчиняти дії щодо реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вищевказане майно за іншими особами. Суд першої інстанції виходив із того, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до ускладнення або неможливості вирішення судового спору, а вид забезпечення позову, який просить вжити позивач, відповідає змісту права, про захист якого він звернувся до суду, та обраному ним способу захисту. Короткий зміст постанови апеляційного суду Постановою Волинського апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ФОВ ОСОБА_4 відхилено. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 грудня 2018 року залишено без змін. Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують. Мотивував своє рішення тим, що в період розгляду справи іпотекодержатель може відчужити предмет іпотеки третій особі, що ускладнить чи зробить неможливим виконання можливого рішення в даній справі. Аргументи учасників справи 26 квітня 2019 року ФОП ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 грудня 2018 року та на постанову Волинського апеляційного суду від 19 березня 2019 року. Просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити. Указує, що суди не обґрунтували, яким чином невжиття заходів забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду по суті спору. Вважає, що забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно допускається лише у спорах майнового характеру, а тому обраний позивачами вид забезпечення позову є неспівмірним заявленим позовним вимогам та порушує права інших осіб. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_3 . Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення розгляду Об`єднаною Палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 264/5957/17. Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року поновлено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_3 . Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року справа за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_3 призначена до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом. Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Суди встановили, що ФОП ОСОБА_3 є переможцем на прилюдних торгах оформлених протоколом № 200672 від 26 вересня 2016 року, та відповідно власником спірного нежитлового приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 . В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд враховує, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявників від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивачів, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду». У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу». У цій справі пред`явлено вимоги немайнового характеру про визнання недійсними електронних торгів. У разі задоволення позову судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню, а тому суди попередніх інстанцій помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний позивачем спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду в цій справі. Накладення арешту на нерухоме майно не відповідає змісту порушеного, на думку ОСОБА_2 , права та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Ураховуючи викладене, наявні правові підстави для задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Висновки щодо розподілу судових витрат Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про відмову в задоволення заяви про забезпечення позову, з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 3 842 грн. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 грудня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 березня 2019 року скасувати й ухвалити нове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судовий збір за розгляд справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 3 842 грн. Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 грудня 2018 року та постанова Волинського апеляційного суду від 19 березня 2019 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук