Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/4794/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" березня 2021 р. Справа№ 910/4794/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В. суддів: Дикунської С.Я. Козир Т.П. без повідомлення учасників справи розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/4794/20 (суддя Ярмак О.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» про стягнення 105 928,26 грн В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» про стягнення 22 922,24 грн інфляційних втрат, 9334,92 грн 3% річних, 73 671,10 грн пені за прострочення виконання зобов`язання за надані послуги по договору перевезення вантажів автомобільним транспортом №ДТ 220617/т-пос від 22.06.2017, які не були розглянуті по суті при винесенні рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2020 у справі № 910/18276/19. Позов мотивовано тим, що у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання наявні підстави для нарахування та стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» 1000,50 грн інфляційних втрат, 1226,14 грн 3% річних, 44,19 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» 15.09.2020 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/4794/20 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття помилкового рішення. Позивач зазначає, що факт наявності боргу встановлений судовим рішенням яке набрало законної сили. Крім того, відповідачем здійснювалось виключно погашення боргу, а пеня, інфляційній втрати та 3 % річних (крім періоду з 28.06.2019 по 17.12.2019 які були заявлені до стягнення в межах справи № 910/18276/19) відповідачем не сплачувались і судом не стягувались, а тому у позивача наявне право для стягнення відповідних сум. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/4794/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Дикунська С.Я., Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/4794/20. Відкрито апеляційне провадження у справі №910/4794/20. Розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/4794/20 до закінчення його перегляду у апеляційному порядку. Надано строк на подання відзиву. 23.10.2020 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. Відповідач посилається на те, що заявлені вимоги є погашеними, а тому підстави для задоволення позову відсутні. 17.12.2020 на електронну пошту суду, а 22.12.2020 до канцелярії суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких позивач наголошує, що штрафні санкції не могли бути погашені відповідачем, оскільки сплачені відповідачем кошти йшли виключно на погашення основної заборгованості. Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс», як перевізником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД», як замовником, укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №ДТ 220617/т-пос (надалі - Договір). Відповідно до п.1.1 Договору перевізник надає послуги автомобільних перевезень, які включають: надання транспортного засобу, організацію і здійснення доставки ввіреного замовником вантажу вказаного в додатках (договорах-заявках) до цього договору, в пункт призначення і видає вантаж уповноваженій отримати вантаж особі замовника. На виконання умов Договору сторонами підписано акт надання послуг №20677 від 22.10.2018 на загальну суму в розмірі 492336,80 грн. Відповідачем здійснив часткову оплату за надані послуги на загальну суму 300000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, а саме: 26.04.2019 у сумі 100 000,00 грн, 31.05.2019 у сумі 100 000,00 грн, 27.06.2019 у сумі 100 000,00 грн. Листом №16/1 від 16.09.2019 року відповідач зазначив, що має кредиторську заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» у розмірі 192 336,80 грн проте, у зв`язку з об`єктивними обставинами товариство не може здійснити негайне погашення всієї суми заборгованості та, зобов`язується оплатити всю суму заборговані до 30 листопада 2019 року. 10.12.2019 року позивачем направлено відповідачу вимогу №1 про сплату суми основного боргу та пені в якій керуючись ч.1 статті 534 ЦК України щодо зарахування сплачених відповідачем кошів в рахунок погашення штрафних санкцій, просив сплатити суму боргу у розмірі 290 497,14 грн. 12.12.2019 року позивач звернувся до відповідача з листом №2-12/19 від 12.12.2019 року в якому зазначено, що у зв`язку із виявленням описки у вимозі №1 від 10.12.2019, повторно її направлено. Просив невідкладно сплатити суму боргу в розмірі 290 497,14 грн згідно вимоги №1 від 10.12.2019 року та повідомлено, що після пред`явлення вимоги №1 від 10.12.2019 чинною та остаточною позицією ТОВ «Тентавтотранс» є саме вимога №1 від 10.12.2019, відтак усе попереднє листування та пропозиція з нашого боку щодо стану взаєморозрахунків просимо вважати відкликаними та такими, що є не чинними. Товариство з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» про стягнення 290661,94 грн, з яких: 286610,14 грн основного боргу, 4051,80 грн 3% річних за неналежне виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом №ДТ 220617/т-пос від 22.06.2017 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг. Після звернення позивача з позовом у справі №910/18276/19 відповідачем було частково сплачено заборгованість 21.12.2019 у сумі 50 000,00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2020 у справі №910/18276/19 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 15.04.2020), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» основний борг в сумі 142336,80 грн, три проценти річних в розмірі 2734,87 грн за період з 28.06.2019 по 17.12.2019 та судовий збір у розмірі 2905,03 грн. Закрито провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 50000,00 грн. В іншій частині в позові відмовлено. Звертаючись до суду з даним позовом у справі № 910/4794/20 позивач зазначив, що при розгляді справи № 910/18276/19 суд не розглядав по суті питання щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» нарахованої пені, відсотків за інші періоди та втрат від інфляції за прострочення грошового зобов`язання, що дає право на нарахування та пред`явлення позовних вимог до товариства про стягнення за загальний строк прострочення зобов`язання з 21.11.2018 (перший день прострочення оплати вартості робіт у сумі 492336,80 грн по акту № 20677 від 22.10.2018) по 30.03.2020 (день звернення до суду з позовом у даній справі № 910/4794/20) за виключенням періоду з 28.06.2019 по 17.12.2019, за який судом у справі № 910/18276/19 вже розглянуто та стягнуто 3%). Згідно розрахунку позивача, за прострочення виконання зобов`язання з оплати заборгованості у розмірі 492336,80 грн у бік зменшення з урахуванням часткових оплат до суми 142 336,80 грн за період з 21.11.2018 по 30.03.2020, за виключенням періоду з 28.06.2019 по 17.12.2019 (173 дні) нараховано: 22922,24 грн інфляційних втрат, 9334,92 грн 3% річних, 73 671,10 грн пені. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Нормами ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України). Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Окрім того, законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 ЦК України). Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. При цьому, відповідачем не заявлялось про необхідність застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності. Пунктом 5.3 Договору передбачено, що за порушення термінів оплати, замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період прострочення від вартості неоплачених послуг, але не більше 10% від вартості наданих і не оплачених послуг. Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. З наданого позивачем розрахунку позовних вимог вбачається, що він просить стягнути: - 22 922,24 грн інфляційних втрат, а саме: 21 024,12 грн за період грудень 2018-квітень 2019, нарахованих на суму 492 336,80 грн боргу, 2746,36 грн за травень 2019, нарахованих на суму 392 336,80 грн боргу, 756,63 грн за період липень - грудень 2019, нарахованих на суму 193 093,43 грн боргу, та враховуючи від`ємні індекси інфляції у червні 2019, січень-лютий 2020. - 9334,92 грн 3% річних, а саме: 6312,70 грн за період з 21.11.2018 по 25.04.2019, нарахованих на суму 492 336,80 грн боргу, 1128,64 грн за період з 26.04.2019 по 30.05.2019, нарахованих на суму 392 336,80 грн боргу, 648,75 грн за період з 31.05.2019 по 26.06.2019 на суму 292 336,80 грн боргу, 63,24 грн за період з 27.06.2019 по 20.12.2019 за період 27.06.2019, 18.12.2019-20.12.2019, нарахованих на суму 192 336,80 грн боргу, 1 181,59 грн, за період з 21.12.2019 по 30.03.2020, нарахованих на суму 142 336,80 грн боргу; - 73 671,10 грн пені, нарахованої спадаючим підсумком з урахуванням часткових оплат за період з 30.03.2019 по 30.03.2020. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що ці вимоги не були розглянуті у рішенні суду № 910/18276/19. При цьому, судом першої інстанції досліджено рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2020 у справі № 910/18276/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» про стягнення заборгованості 290 661,94 грн заборгованості по договору перевезення вантажів автомобільним транспортом №ДТ 220617/т-пос від 22.06.2017, а саме: 286 610,14 грн основного боргу та 4 051,80 грн. 3% річних задоволено частково, присуджено до стягнення основний борг в сумі 142 336,80 грн, три проценти річних в розмірі 2734,87 грн за період з 28.06.2019 по 17.12.2019, закрито провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 50000,00 грн. В іншій частині в позові відмовлено. Відповідно до змісту рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2020 у справі № 910/18276/19, яке набрало законної сили 07.07.2020 судом встановлено, що: - «у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних в розмірі 4 051,80 грн. нарахованих на суму заборгованості в розмірі 286 610,14 грн. за період з 28.06.2019 по 17.12.2019; проте, судом встановлено на момент звернення до суду та з 28.06.2019 року після часткової оплати в розмірі 100 000,00 грн. - 27.06.2019 (платіжне доручення №720519865 від 27.06.2019 року) основний борг відповідача становить 192 336,80 грн. Таким чином, за перерахунком суду три проценти річних становлять 2 734,87 грн. та підлягають задоволенню. В частині стягнення трьох процентів річних в розмірі 1 316,93 грн відмовити. - судом враховано, що в тексті позовної заяви позивачем нараховано: пеню (за період з 20.11.2018-26.04.2019 в розмірі 49 233,60 грн), 3% річних (за період з 20.11.2018-26.04.2019 в розмірі 6 353,00 грн., з 27.04.2019-31.05.2019 в розмірі 1 331,00 грн., з 01.06.2019 - 27.06.2019 в розмірі 1 017,00 грн), індекс інфляції (за період з 20.11.2018-26.04.2019 в розмірі 28 211,13 грн., з 27.04.2019-31.05.2019 в розмірі 8 127,61 грн.), які як зазначено позивачем враховуючи ч. 1 статті 534 ЦК України були оплачені відповідачем. Оскільки, вищезазначені нарахування позивач не просить стягнути з відповідача та суд не має права виходити за межі позовних вимог, тому вони не підлягають розгляду судом. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. При цьому, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було неправильно розтлумачено зміст рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2020 у справі № 910/18276/19. Вказаним рішенням не було встановлено, що пеня, 3 % річних та інфляційні втрати сплачено враховуючи ч. 1 статті 534 ЦК України, а міститься посилання, що так вважає позивач, при цьому судом було встановлено, що сума основного боргу становить не 290 661,94 грн, як зазначено в позові, а 142 336,80 грн, що, в свою чергу свідчить, що наданий позивачем розрахунок позовних вимог у справі № 910/18276/19 є неправильним і посилатись на нього як встановлений факт є недопустимим. Дослідивши обставини справ, колегія суддів встановила, що на виконання Договору було надано послуги на суму 492336,80 грн відповідно до акту від 22.10.2018. При цьому, як встановлено матеріалами справи та підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 24.03.2020 у справі №910/18276/19, відповідачем на виконання Договору оплачено заборгованість в сумі 350 000,00 грн. (26.04.2019 у сумі 100 000,00 грн, 31.05.2019 у сумі 100 000,00 грн, 27.06.2019 у сумі 100 000,00 грн, 21.12.2019 у сумі 50 000,00 грн) і вказані кошти йшли виключно на погашення основної заборгованості, а отже пеня, інфляційній втрати та 3 % річних (крім 3% річних за період з 28.06.2019 по 17.12.2019 які були предметом розгляду у справі №910/18276/19) відповідачем не сплачувалась, а рішення щодо неї не приймалось. Крім того, як встановлено у рішенні суду у справі № 910/18276/19, та зазначено позивачем у позовній заяві строк оплати виконання зобов`язання по акту № 20677 від 22.10.2018 на загальну суму 492 336,80 грн є таким, що настав 20.11.2018, першим днем прострочення є 21.11.2018. А отже саме з 21.11.2018 у позивача виникло право на нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних. Щодо стягнення пені. Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення пеню передбачену пунктом 5.3. Договору за період з 03.03.2019 по 30.03.2020, натомість з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з простроченням відповідача у позивача виникло право на стягнення пені за період з 21.11.2018 по 20.05.2019. Таким чином, задоволенню підлягають вимоги про стягнення пені за період з 30.03.2019 по 20.05.2019. Колегія суддів також враховує, що з 26.04.2019 було змінено розмір ставки НБУ яка є базою для нарахування пені та здійснено часткове погашення заборгованості. Відповідно до розрахунку суду, заборгованість на початку періоду становила 492 336,80 грн, заборгованість на кінець періоду становила 392 336,80 грн, а сума пені яка підлягає стягненню становить 22 516,33 грн, в іншій частині вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають, як такі, що заявлені поза межами строку нарахування штрафних санкцій передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України. Щодо стягнення інфляційних втрат. Питання розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання також було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за наслідками розгляду якого об`єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці). Враховуючи строки виникнення заборгованості, часткову оплату заборгованості колегія суддів зазначає, що інфляційній втрати за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року розраховуються за наступною формулою. (492336,80 грн заборгованість на початок періоду * 1,04270272 індекс інфляції за період - 100000 грн часткова оплата)*1,00700000 індекс інфляції за період - 100000 грн часткова оплата) * 0,99500000 індекс інфляції за період - 100000 грн часткова оплата) * 1,00393386 індекс інфляції за період - 50000 грн часткова оплата)* 0,99899400 індекс інфляції за період - 142336,80 грн стягнення заборгованості за рішенням суду = 23 014,35 інфляційних втрат. Таким чином інфляційні втрати позивача становлять 23 014,35 грн, при цьому позивачем заявлено до стягнення лише 22 922,24 грн, а тому вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в межах заявленої суми. Щодо стягнення з відповідача 3 % річних за період 21.11.2018 по 30.03.2020, колегія суддів зазначає наступне. Враховуючи строки виникнення заборгованості, часткову оплату заборгованості, а також те, що питання щодо стягнення 3 % річних за період 28.06.2019 по 17.12.2019 вже вирішено судом при розгляді справи №910/18276/19), колегія суддів перевірила розрахунок 3 % річних наявний у позовній заяві, вважає його арифметично правильним, а вимоги в цій частині підлягають задоволенню. З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції та доводи відповідача, що штрафні санкції інфляційні втрати та 3 % річних відповідачем вже було сплачено, оскільки матеріали справи не містять таких доказів, а рішення як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції у справі №910/18276/19 не містять висновків, що такі суми було сплачено, а натомість підтверджують виключно сплату основної заборгованості за Договором. Дослідивши обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають обставинам справи, що є підставою для його скасування з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову, а саме стягнення з відповідача на користь позивача 22 516,33 грн пені за період 30.03.2019 по 20.05.2019, 22 922,24 грн інфляційних втрат з період грудня 2018 року по лютий 2020 року в межах заявленої суми, а також 3 % річних в сумі 9334,92 грн за період 21.11.2018 по 30.03.2020 з вирахуванням періоду з 28.06.2019 по 17.12.2019 питання щодо якого вже вирішено судом при розгляді справи №910/18276/19. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993). Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду. Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993). У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи. Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, виходячи з вищевикладеного, скаржником у суді апеляційної інстанції було подано належні та переконливі доказів на підтвердження частини доводів апеляційної скарги. Доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції приймаються судом апеляційної інстанції за виключенням строків за які позивачем заявлено до стягнення пеню. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що в рішенні Господарський суд міста Києва, визнав встановленими обставини які не були доведені відповідними належними доказами та були спростовані при перегляді рішення судом апеляційної інстанції. Таким чином, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» слід задовольнити частково, оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/4794/20 - скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/4794/20 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/4794/20 скасувати.

3. Прийняти нове рішення яким позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОДІЯ ТРЕЙД» (03040, м.Київ, вул. Васильківська буд.1 корп.2, оф.108, код ЄДРПОУ 36424505) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тентавтотранс» (65014, м.Одеса, пр.Маршала Жукова, 103, код ЄДРПОУ 40077896) 22 516,33 грн (двадцять дві тисячі п`ятсот шістнадцять грн 33 коп.) пені, 22 922,24 грн (двадцять дві тисячі дев`ятсот двадцять дві грн 24 коп.) інфляційних втрат, 9334,92 грн (дев`ять тисяч триста тридцять чотири грн 92 коп.) 3 % річних, 1 086,73 грн (одну тисячу вісімдесят шість грн 73 коп.) судового збору за подання позову та 1 630,62 грн (одну тисячу шістсот тридцять грн 62 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги.

5. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

7. Матеріали справи №910/4794/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.В. Тищенко Судді С.Я. Дикунська Т.П. Козир