Постанова 4824 № 753/7766/20

справа № 753/7766/20 головуючий у суді І інстанції Колесник О.М. провадження № 22-ц/824/2638/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 17 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Гасюк В.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданими представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року, та апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, внесення відомостей про заохочення до трудової книжки,- В С Т А Н О В И В: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати її звільнення незаконним та поновити на роботі; стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 18 квітня 2020 року по день ухвалення рішення суду, та 20 000 грн. в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду; зобов`язати відповідача внести відомості до трудової книжки позивача про заохочення - нагородження грамотою за сумлінну плідну працю, високу професійну майстерність та з нагоди професійного свята - Дня залізничника. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» № 182/ос від 07 серпня 2017 року позивач була прийнята на роботу до структурного підрозділу «Керівництво» на посаду «в.о. заступника голови правління». Наказом Міністерства інфраструктури України від 26 березня 2018 року було затверджено склад виконавчого органу (правління) ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», до якого на посаду директора фінансового було призначено позивача. 17 квітня 2020 року позивач звільнена з вказаної посади на підставі наказу № 85/ос від 31 березня 2020 року за угодою сторін на підставі ст. 36 ч. 1 КЗпП України. На думку позивача звільнення було незаконним, оскільки звільнивши члена виконавчого органу, якого було призначено акціонером (Міністерством інфраструктури України), виконуючий обов`язки голови правління вийшов за межі своїх повноважень. Рішення про припинення трудового договору з позивачем могло бути прийнято лише наглядовою радою. Позивач була вимушена написати заяву про звільнення у зв`язку з тим, що впродовж тривалого часу з моменту призначення ОСОБА_3 на посаду виконуючого обов`язки голови правління відносно неї чинився тиск. Так, функціональні обов`язки позивача були значним чином скорочено, з її підпорядкування було виведено ряд підрозділів та виключено позивача з ряду комітетів, проведено ревізію робочого місця; переміщено до іншого кабінету разом з іншими працівниками. Зміна істотних умов праці, яка стосувалась позивача, була здійснена без змін в організації виробництва і позивача не повідомили про зміну істотних умов праці в установленому законом порядку. Незаконне звільнення спричинило позивачу моральні страждання, втрату нею нормальних життєвих зв`язків та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Наказом ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» від 31 жовтня 2019 року до позивача було застосовано заохочення у вигляді нагородження грамотою за сумлінну плідну працю, високу професійну майстерність та з нагоди професійного свята - Дня залізничника, однак, щодо даного заохочення не було внесено запису до трудової книжки. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано наказ № 85/ос ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» від 17 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора фінансового на підставі п. 1, ст. 36 КЗпП України незаконним. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора фінансового ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» з 18 квітня 2020 року. Стягнуто з ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» на користь ОСОБА_1 418 700 грн. 58 коп. в рахунок стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18 квітня 2020 року по 02 жовтня 2020 року з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі місячної заробітної плати 74 514 грн. 48 коп. з відрахуванням всіх податків і зборів згідно діючого законодавства допущено до негайного виконання. Стягнуто з ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» на користь ОСОБА_1 5 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, в задоволенні решти вимог відмовлено. Зобов`язано ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» внести відомості до трудової книжки ОСОБА_1 про заохочення - нагородження грамотою за сумлінну плідну працю, високу професійну майстерність та з нагоди професійного свята - Дня залізничника. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року стягнуто з ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» на користь ОСОБА_1 10 000 грн. в рахунок стягнення професійної правничої допомоги, в задоволенні решти вимог заяви відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та збільшити суму стягнутого середнього заробітку з 418 700 грн. 58 коп. до 1 452 962 грн. 32 коп. через неправильне застосування норм матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд невірно зробив розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок використання виплат за неналежні розрахункові місяці. Порядком обчислення середньої заробітної плати не передбачено, що розрахункові місяці мають бути повністю відпрацьовані, якщо протягом двох місяців відпрацьовано хоча б один день, розрахунки проводитимуться, виходячи з нарахованої за цей день заробітної плати. Для розрахунку середньої заробітної плати позивача необхідно використовувати виплати за грудень 2019 року та за січень 2020 року. Суд першої інстанції також не застосував коефіцієнт підвищення заробітної плати позивача при обчисленні її середнього заробітку. В апеляційній скарзі ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що у судовому засіданні позивач на запитання представника відповідача відповіла, що ніяких погроз в її сторону для спонукання написання заяви на звільнення зі сторони в.о. голови правління на неї не вчинялося. Однак, ці свідчення позивача не відображені в оскаржуваному рішенні. Трудові відносини припиняються тільки за волевиявленням їх суб`єктів. Відповідач дотримався вимог трудового законодавства та звільнив позивача у той день, в який просив позивач у своїй заяві. Позивач ознайомилася з наказом про звільнення без зауважень. З боку позивача не було наміру анулювання домовленості щодо звільнення за угодою сторін, а на момент видачі наказу про звільнення позивача 17 квітня 2020 року вона не висловила наміру продовжувати трудові відносини та не приступила до роботи. У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач зверталася до правоохоронних органів з заявою щодо тиску на неї та неправомірні дії відповідача. Позивач до свого звільнення жодного разу не перебувала в «новому кабінеті», оскільки перебувала на лікарняному та в учбовій відпустці протягом чотирьох місяців та дізналася про цей кабінет зі слів третіх осіб. Матеріали справи не містять жодних доказів припинення повноважень позивача як члена правління. Натомість, є докази звільнення позивача за угодою сторін з посади «директор фінансовий». Суд першої інстанції не належить до господарських судів і тому не мав права встановлювати будь-які факти, що стосуються корпоративних відносин. Жодних строкових та безстрокових трудових чи цивільно-правових договорів щодо обіймання позивачем посади члена правління між сторонами не укладалося. Посада члена правління не передбачена штатним розписом. Відповідні записи про перебування позивача на «посаді члена Правління» у трудовій книжці позивача відсутні, матеріалами справи не підтверджено. Суд першої інстанції в порушення законодавства ототожнив посаду «директор фінансовий» та виконання обов`язків члена правління. В якості доказів для відшкодування моральної шкоди позивач надала лікарняні листки. Проте, листок непрацездатності від 18 грудня 2020 року по 27 грудня 2020 року є фіктивним. Позивач не надала жодних доказів заподіяння їй душевних страждань. У позовній заяві не було зазначено посаду, на якій позивач просить її поновити. В апеляційні скарзі на додаткове рішення ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат з 10 000 грн. 58 коп. до 46 827 грн. через порушення норм процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, не навівши жодних мотивів зменшення таких витрат, не проаналізував фактичний обсяг виконаних адвокатом робіт, відповідність/невідповідність витрат критеріям, передбаченим ЦПК України, не вказав, які саме витрати не підлягають відшкодуванню та з яких підстав. Самі лише загальні посилання на невідповідність витрат критеріям співмірності та розумності без обґрунтування в чому полягає така невідповідність та в частині яких конкретно витрат, вказують на незаконність та необґрунтованість додаткового рішення. Позивач надала суду усі належні докази на підтвердження понесених нею витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач, заявляючи про зменшення розміру витрат, не надав жодних доказів щодо неспівмірності понесених позивачем витрат та не довів невідповідність розміру таких витрат критеріям, викладеним у ч. 4 ст. 137 ЦПК України. У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» Лебедєва О.С. зазначає, що суд дійшов вірного висновку про відсутність вільного волевиявлення позивача на її звільнення, яке відбулося внаслідок системного тиску відповідача. Твердження відповідача про відсутність такого тиску не відповідають дійсності та спростовуються численними доказами. Суд також дійшов вірного висновку про незаконність звільнення позивача з огляду на відсутність повноважень у особи, яка прийняла рішення про звільнення. Задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди на користь позивача є обґрунтованим. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» зазначає, що сума витрат на правову допомогу є значно завищеною, а перелік наданих адвокатом послуг не відповідає дійсності та суперечить матеріалам справи. Представник позивача не підтвердив належним чином обсяг наданих ним послуг та значно завищив їх вартість, з огляду на незначну складність справи, відсутність акту наданих послуг, незначний досвід роботи в якості адвоката, завищену вартість однієї години роботи, середню місячну заробітну плату, не підписання звіту про надані послуги сторонами, ненадання викопіювання з Книги обліку доходів та витрат. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційні скарги позивача відхилити, а апеляційну скаргу відповідача задовольнити, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що наказом ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» № 182/ос від 07 серпня 2017 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до структурного підрозділу «Керівництво» на посаду «в.о. заступника голови правління» з присвоєнням табельного номеру 34142 (а.с.15, Т.1). Наказом Міністерства інфраструктури України № 135 від 26 березня 2018 року було затверджено склад виконавчого органу (правління) ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», до якого увійшла директор фінансовий ОСОБА_1 (а.с.16, Т.1). Наказом ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» № 110 від 02 квітня 2018 року фінансового директора ОСОБА_1 включено до складу комітету з реалізації тарифної політики (а.с.21, зворотня сторона, Т.2). Наказом ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» № 14 від 31 жовтня 2019 року за сумлінну плідну працю, високу професійну майстерність та з нагоди професійного свята - Дня залізничника ОСОБА_1 нагороджено грамотою (а.с.19, Т.1). Наказом ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» № 472 від 13 грудня 2019 року фінансового директора ОСОБА_1 було включено до складу комісії з розгляду штатних розписів (а.с.17, Т.2). 09 січня 2020 року створено комісію для огляду кабінету фінансового директора ОСОБА_1 № 205 (б), яка перебуває на лікарняному, що підтверджується наказом ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» № 06 від 09 січня 2020 року (а.с.18, зворотня сторона, Т.2). 14 січня 2020 року затверджено оновлений склад комітету з конкурсних торгів ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», до якого ОСОБА_1 не включено, що підтверджується наказом № 15 (а.с.19, зворотня сторона, Т.2). 20 січня 2020 року затверджено оновлений склад комісії з розгляду штатних розписів ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», до якого ОСОБА_1 не включено, що підтверджується наказом № 28 (а.с.21, Т.2). 22 січня 2020 року затверджено оновлений склад комісії з реалізації тарифної політики ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», до якого ОСОБА_1 не включено, що підтверджується наказом № 38 (а.с.22, зворотня сторона, Т.2). Відповідно до наказу ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» № 95 від 24 лютого 2020 року щодо розподілу функціональних обов`язків керівництва фінансовий директор ОСОБА_1 безпосередньо забезпечує та несе персональну відповідальність за проведення моніторингу цінових пропозицій на ринку транспортних перевезень (а.с.117, Т.1). 31 березня 2020 року ОСОБА_1 була написана заява про звільнення з займаної посади за згодою сторін 17 квітня 2020 року (а.с.90, Т.1). Наказом ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» № 85/ос від 31 березня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з вказаної посади з 17 квітня 2020 року за угодою сторін на підставі ст. 36 ч. 1 КЗпП України (а.с.17, Т.1). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався ст. 43 Конституції України, ст. 2, 2-1, п. 2, ст. 40, 233, 235, 237-1 КЗпП України, пунктами 4, 13 постанови Пленуму Верховного суду України «Про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року. Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін. У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення. Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав. Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору. З матеріалів справи вбачається, що 16 січня 2018 року ОСОБА_1 була переведена на посаду директора фінансового. Трудові відносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі трудового договору. 26 березня 2018 року, тобто після призначення позивача на посаду фінансового директора на підставі трудового договору, було затверджено склад виконавчого органу (правління) ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», у додатку до якого зазначено, що членом правління є директор фінансовий ОСОБА_1 . У позовній заяві ОСОБА_1 , серед іншого, посилається на положення пункту 9.4.4 Статуту, в якому зазначено, що обрання та припинення повноважень членів Правління здійснюється виключно Наглядовою радою за поданням Голови Правління. У пункті 9.4.4 Статуту приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» зазначено, що очолює Правління Голова, який обирається та звільняється з посади Наглядовою радою відповідно до законодавства України та цього Статуту. Обрання інших членів Правління та припинення їхніх повноважень здійснюється Наглядовою радою за поданням Голови Правління. Наказом Міністерства інфраструктури України № 90 від 29 квітня 2011 року (в редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 23 березня 2018 року № 133) затверджено Положення про виконавчий орган (правління) приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту». У розділах 5, 6 вказаного Положення зазначено, що обрання та припинення повноважень голови і членів правління здійснюється Вищим органом Товариства. Повноваження Голови та членів Правління припиняються за рішенням Вищого органу Товариства. Після обрання Голови та членів Правління Вищий орган Товариства відповідно до законодавства України, Статуту та цього Положення укладає з ними контракти, в яких передбачаються права, обов`язки, умови діяльності, відповідальність сторін, умови та порядок оплати праці, наслідки розірвання контракту, тощо (а.с.132-133, Т.1). Разом з тим, судом встановлено, що процес призначення ОСОБА_1 на посаду члена правління у порядку, визначеному вищезазначеним Положенням не був завершений, оскільки з нею не було укладено контракту, в якому були б визначені права, обов`язки, умови діяльності, відповідальність сторін тощо. При цьому, позивача було звільнено на підставі її заяви, за угодою сторін з посади, на яку вона призначена за трудовим договором, тобто, з посади фінансового директора. При цьому, посилання позивача на положення про виконавчий орган (правління) приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту, а саме його пункт 4.3 (а.с.122, Т.1) в частині, що звільнення працівника з посади фінансового директора тягне за собою припинення його повноважень члена правління, оскільки членом правління може бути тільки працівник підприємства, апеляційний суд вважає безпідставним, виходячи з наступного. Вищезазначене положення затверджене наказом Міністерства інфраструктури України № 90 від 29 квітня 2011 року. У той же, час іншим наказом Міністерства інфраструктури України № 76 від 20 лютого 2020 року, який був чинним на момент звільнення позивача, було затверджено Статут підприємства в новій редакції (а.с.20, Т.1) у відповідності до п. 9.4.3. якого членом правління може бути фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність і не є членом Наглядової ради чи Ревізійної комісії. Отже, положення про кваліфікаційні вимоги до члена правління відповідача в частині, що ним може бути виключно працівник підприємства відсутні, як на момент розгляду справи, так і на момент звільнення позивача. Відтак, звільнення позивача з посади фінансового директора не потягло б за собою припинення повноважень члена правління, в тому числі, і у випадку, якби позивач була призначена до складу виконавчого органу підприємства з дотриманням повної процедури, тобто, укладенням з нею контракту. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять доказів як призначення позивача в установленому порядку на посаду члена правління, так і її звільнення з цієї посади, а тому посилання позивача на її звільнення Виконуючим обов`язки голови правління з посади фінансового директора з перевищенням повноважень є не обґрунтованими. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що вона була вимушена написати заяву про звільнення, оскільки відносно неї чинився тиск, її функціональні обов`язки були значним чином скорочено, з підпорядкування було виведено ряд підрозділів та виключено позивача з ряду комітетів, проведено ревізію робочого місця, переміщено до іншого кабінету разом з іншими працівниками. Позивач не була повідомлена про зміну істотних умов праці в установленому законом порядку. Разом з тим, факт чинення на позивача тиску при написанні заяви про звільнення має бути підтверджений належними доказами. У матеріалах справи відсутні докази того, що заява на звільнення 17 квітня 2020 року за угодою сторін була написана ОСОБА_1 під тиском. При цьому, факти з якими позивач пов`язує тиск, а саме скорочення функціональних обов`язків, виведення з підпорядкування ряду підрозділів та виключення позивача з ряду комітетів і т.і. ніяким чином не свідчать про тиск при написанні заяви про звільнення. За змістом ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню лише у разі поновлення працівника на роботі. Оскільки під час розгляду справи апеляційним судом встановлено, що звільнення позивача з роботи відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства, що тягне за собою відсутність підстав для поновлення її на роботі, застосування ч. 2 ст. 235 КЗпП України є неможливим. У позовній заяві ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідача внести відомості до трудової книжки позивача про заохочення. У пункті 2.24 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зазначено, що до трудових книжок працівників у розділ «Відомості про нагородження» вносяться відомості про нагородження державними нагородами України та відзнаками України; у розділ «Відомості про заохочення» вносяться відомості про заохочення за успіхи у праці. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. У суді апеляційної інстанції відповідач визнав, що відомості про заохочення помилково не були внесені до трудової книжки позивача, заперечень з цього приводу у відповідача відсутні. Тому відповідач не проти внести зазначені відомості до трудової книжки позивача. За таких обставин, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін, оскільки в даному випадку фактично відсутній спір. ОСОБА_1 просила також стягнути на її користь відшкодування за спричинену моральну шкоду. Суд першої інстанції в цій частині задовольнив позовні вимоги частково та стягнув на користь позивача 5 000 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини. Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено судам, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з`ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Моральна шкода обґрунтована позивачем тим, що її було незаконно звільнено з роботи, відповідачем вчинялася низка дій у період часу, коли ОСОБА_1 була відсутня на роботі. Однак, як зазначалося вище, звільнення позивача відбулося з дотриманням чинного законодавства, позивачем не доведено порушення її трудових прав відповідачем, а, відтак, підстави для відшкодування їй моральної шкоди відсутні. Обґрунтовуючи моральну шкоду, позивач серед іншого посилалася на те, що невнесенням відомостей про нагородження принижено честь, гідність та ділову репутацію позивача. У той же час, позивач не зазначила яким чином невнесення заохочення до трудової книжки відобразилося на її честі, гідності та діловій репутації та які негативні наслідки така бездіяльність відповідача спричинила для позивача, з огляду, що відповідач зазначені вимоги визнає, вказує про допущену помилку і згоден в добровільному порядку внести відповідні записи, про що суду повідомив представник в суді апеляційної інстанції. Отже, матеріали справи не містять доказів, що діями відповідача, які полягали в невнесенні до трудової книжки позивача відомостей про заохочення, останній була спричинена моральна шкода. Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в частині визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкодиз прийняттям в цій частині постанови по суті вимог позивача. Що стосується додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частин 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з вимогами ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Додатковим рішення від 29 жовтня 2020 року стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. ОСОБА_1 просить збільшити розмір витрат з 10 000 грн. до 46 827 грн. У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено судам, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Разом з тим, рішення у справі підлягає скасуванню в частині визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди з прийняттям в цій частині постанови про відмову у позові, а рішення в частині зобов`язання внести відомості про заохочення до трудової книжки - залишенню без змін. Отже, не вирішеним є питання про відшкодування витрат на правову допомогу в частині надання такої в межах вимог про зобов`язання внести відомості про заохочення до трудової книжки. З наданого суду звіту про надані послуги за договором про надання правової допомоги (а.с. 95 т. 2) вбачається, що адвокатом та позивачем не визначено, які конкретно послуги надані адвокатом в межах позовної вимоги про зобов`язання відповідача внести відомості про заохочення до трудової книжки та які конкретно дії в зв`язку з цим послугами вчинено адвокатам. У той же час, з матеріалів справи вбачається, що жодних запитів, направлених на витребування доказів для підтвердження обґрунтованості зазначеної вимоги, чи будь-яких інших заходів, спрямованих на отримання позитивного для клієнта рішення в частині зазначених вимог адвокат не вчиняв. За умови відсутності в трудовій книжці позивача зазначеного запису зазначений факт є очевидним і не потребує допомоги адвоката для його доведення. Крім того, як було зазначено вище, представниками відповідача зазначена вимога не заперечується і відповідач згоден внести відповідні записи і в добровільному порядку без судового рішення. За таких обставин, враховуючи необґрунтованість решти позовних вимог позивача, підстав для задоволення заяви про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу не вбачається. Отже, висновки суду в частині стягнення з відповідача 10 000 грн. витрат на правову допомогу, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, зроблені з порушенням норм процесуального права, що є підставою до скасування додаткового рішення. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі апеляційної скарги ПрАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» сплатило судовий збір у розмірі 11 326 грн. На користь відповідача з позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до відхиленої частини позовних вимог. При подачі позовної заяви ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за вимогу про поновлення на роботі, а, відтак, в цій частині судовий збір у розмірі 1 261 грн. 20 коп. підлягає стягненню на користь відповідача з держави. Судовий збір, сплачений за апеляційну скаргу на рішення в частині визнання звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди у розмірі 7 616 грн. 70 коп. підлягає стягненню з позивача на користь відповідача. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року задовольнити частково. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року в частині визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення судового збору скасувати та прийняти в цій частині постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовити. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року в частині зобов`язання внести відомості про заохочення до трудової книжки залишити без змін. Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 , проживаючої по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту», місце знаходження - вул. Алма-Атинська, 37, у м. Київ, ідентифікаційний код 04737111, судовий збір у розмірі 7 616 (сім тисяч шістсот шістнадцять) гривень, 70 копійок. Стягнути з держави на користь Публічного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» судовий збір у розмірі 1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня, 20 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 22 березня 2021 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.