Постанова 4808 № 344/17464/20

Справа № 344/17464/20 Провадження № 22-ц/4808/464/21 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Василишин Л.В., Томин О.О. з участю секретаря Капущак С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2021 року, в складі судді Бабій О.М., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітніх дітей, в с т а н о в и в: У провадженні Івано-Франківського міського суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітніх дітей. 10 лютого 2021 року відповідач ОСОБА_1 заявив клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору. Клопотання обґрунтоване тим, що з приводу визначення місця проживання дітей у них з позивачкою немає розбіжностей, жодних заперечень щодо визначення місця проживання дітей з позивачкою у відповідача немає. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що ухвала суду прийнята за неповного встановлення обставин справи та аналізу всіх доказів, наданих позивачем. Зазначає, що з приводу місця проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у позивача з відповідачем не було розбіжностей, жодних заперечень щодо їх проживання з матір`ю відповідач не висловлював і не має. Сторони мають різні адреси реєстрації місця проживання, їхні спільні діти зареєстровані за місцем реєстрації ОСОБА_2 . Апелянт вважає, що дії позивача з приводу подання позову про визначення місця проживання дітей є необґрунтованими та жодним чином не підтверджують наявність спору щодо місця проживання дітей. Просить скасувати ухвалу суду та прийняти рішення про закриття провадження у зазначеній справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів, просила ухвалу суду скасувати та закрити провадження у справі. Позивачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 заперечили доводи апеляційної скарги, просили ухвалу суду залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що представник позивачки, яка діє від імені та в інтересах позивачки, наполягав на існуванні спору між сторонами, а на стадії підготовчого провадження не можливо встановити всіх обставин справи. З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Судом встановлено, що 23.09.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 укладено шлюб, про що виконкомом Поляницької сільської ради Яремчанського відділу РАЦС в книзі реєстрації зроблено актовий запис №7. У сторін народилося двоє дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ) (а.с. 8-9). Діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані з матір`ю ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №26411 від 10.12.2020 року (а.с. 11). Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року (справа № 456/647/18, провадження №61-2018св19). Посилання ОСОБА_1 на те, що між ним та позивачкою відсутній спір щодо місця проживання малолітніх дітей є необґрунтованим, оскільки суду не представлено доказів того, що батьки в добровільному порядку досягнули згоди щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей. Відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дітей разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі. Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що клопотання ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки на стадії підготовчого провадження не можливо встановити всіх обставин справи. З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що підстав для скасування ухвали суду з мотивів наведених у апеляційній скарзі не встановлено, а тому апеляційну скаргу відповідно до положень ст. 375 ЦПК України слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 березня 2021 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: Л.В. Василишин О.О. Томин