Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/12391/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 р. Справа № 520/12391/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2020, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., м. Харків, по справі № 520/12391/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач, контролюючий орган), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 35588-5606-20309 від 18.03.2020 року з земельного податку за 2020 рік у сумі 15197,37 грн, стягнути на її користь сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Податкової служби у Харківській області. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 35588-5606-20309 від 18.03.2020 року, прийняте Головним управлінням ДПС у Харківській області, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки в порушення вимог п.58.1 ст.58 Податкового кодексу України не містить розрахунків податкових зобов`язань з земельного податку, а також даних про підстави для нарахування земельного податку фізичних осіб, що не узгоджується з абз. 5 п.58.1 ст.58 ПК України. Також, посилаючись на п. 269.1 ст. 269 ПК України вважає, що не є платником земельного податку, оскільки не є власником або користувачем будь-якої земельної ділянки, що є самостійною підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 року по справі № 520/12391/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишено без задоволення. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 по справі № 520/12391/20, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю та покласти на відповідача судові витрати, розгляд справи провести за участі її представника. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила про порушення судом першої інстанції вимог ст.ст.19-1, 20, 41 ПК України, ч.2 ст.19, ч.1 та ч.2 ст.124 Конституції України, ч.1 ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус судів» з огляду на відсутність права у суду проводити самостійно розрахунок грошової оцінки земельної ділянки. Пояснила, що у вказаному податковому повідомленні-рішенні не визначені дані та інші індивідуальні ознаки об`єкту, а саме: його фактична (юридична) адреси, площа земельної ділянки та інші данні, які необхідні для розрахунку податку, тобто не зрозуміло з якої бази оподаткування виходив відповідач нараховуючи земельний податок за відсутності самого об`єкту оподаткування (у власності або користуванні позивача не має будь-якої земельної ділянки). Крім того, всупереч вимогам п.п.271.1.1 п. 271.1 ст. 271 ПК України податок нараховано за відсутності грошової оцінки земельної ділянки, а також даних з державного земельного кадастру. Зауважила, що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі площею 77,4 м2, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає дійсності, оскільки матеріали справи не містять відповідних документів. Звертає увагу на те, що рішенням Господарського суду Харківської області у справі №45/267-06 від 27.09.2006 року підтверджується лише наявність права власності на квартиру у багатоповерховому будинку без переходу права власності або користування на будь-які земельні ділянки. Посилаючись на висновки Верховного Суду у Постанові від 16.04.2020 року по справі №804/6405/16 вважає, що в порушення п.287.8 ст.287 ПК України, ані відповідачем, ані судом під час розгляду справи не був проведений розрахунок податку з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території для позивача, зокрема, судом першої інстанції не визначено застосований ним коефіцієнт Км2. Відповідач правом подання відзиву на позов не скористався. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Клопотання позивача про проведення розгляду справи з його викликом задоволенню не підлягає, оскільки в силу ч.2 ст.313 КАС України проведення у відкритому судовому засіданні розгляду справи, призначеної до розгляду в порядку письмового провадження, є правом, а не обов`язком суду апеляційної інстанції. При цьому, це можливо лише за тих обставин, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні. Разом з тим, жодних доводів в обґрунтування необхідності слухання справи у відкритому судовому засіданні позивач не навів, а суд апеляційної інстанції, враховуючи, що наявні у справі докази є достатніми для її розгляду в порядку письмового провадження, не вбачає підстав для перенесення розгляду даної справи та призначення її у відкритому судовому засіданні. Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що з інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно контролюючим органом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень площею 77,4 м2, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Зважаючи на наявність права власності на такий об`єкт, контролюючий орган дійшов висновку про те, що позивач є платником земельного податку на земельну ділянку, що розташована під ним, внаслідок чого ГУ ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.03.2020 № 35588-5606-20309, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання у розмірі 15197,37 грн за період 2020 рік. Позивач, не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням від 18.03.2020 № 35588-5606-20309, звернулась до суду з даним позовом про визнання його протиправним та скасування. Відмовляючи в задоволенні позовних вимоги, суд першої інстанції виходив з правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення з огляду на наявність у позивача обов`язку у 2020 році сплачувати земельний податок на земельну ділянку, яка розташована під нежитловою будівлею площею 77,4 м2, яка належить позивачу на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, що регулює відносини, котрі виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. За визначенням п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73); земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74); плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147). Згідно з п.16.1.4 п. 16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України. Відповідно до п.п. 269.1.1 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). За визначенням, наведеним у п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Таким чином обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У ч.ч. 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом. У відповідності до п. 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Згідно з п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі. Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 року по справі № 804/3707/17. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначені Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 (далі по тексту - Закон № 417). Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 417 співвласник багатоквартирного будинку - це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку. Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі рішення Господарського суду Харківської області по справі № 45/267-06 від 27.09.2006 року, належать нежитлові приміщення № 70-1-:-70-5; 70-7-:-70-10 площею 77,4 кв.м в Літ.А-5, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, зазначеним судовим рішенням встановлено право власності позивача лише на деякі нежитлові приміщення на 1 поверху будівлі по АДРЕСА_1 . 02.11.2006 року проведено державну реєстрацію власності позивача на зазначене нерухоме майно, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта про реєстрацію права власності, номер запису про право власності: П-1-22422 в книзі:1 (а.с.14-15). Таким чином, з 02.11.2006 (з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно) у ОСОБА_1 виник обов`язок зі сплати земельного податку, незважаючи на те, що за позивачем не зареєстроване право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року по справі №826/14191/16 та від 16.04.2020 року по справі №804/6405/16, яка в силу приписів ч.5 с.242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції. Водночас, колегія суддів зауважує, що позивач не був єдиним власником будівлі по АДРЕСА_1 , що не заперечується відповідачем по справі. Доказів зворотного матеріали справи не містять. Відповідно до п.286.6 ст.286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території. Отже, розрахункова площа земельної ділянки стосовно якої контролюючим органом нарахування податкового зобов`язання з земельного податку, повинна бути визначена пропорційно до частки нежитлових приміщень позивача в загальній площі нежитлової будівлі та не може дорівнювати загальній площі нежитлових приміщень позивача. Для визначення площі земельної ділянки, щодо якої здійснено розрахунок величини земельного податку, необхідно з`ясувати наступне: загальну площу нежитлової будівлі, загальну площу земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля та здійснити розрахунок площі частки земельної ділянки, якою користується позивач, пропорційно до частки його нежитлових приміщень в загальній площі нежитлової будівлі. Проте, ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано ані акту визначення меж та площі земельної ділянки, ані розрахунку визначення частки нежитлових приміщень позивача в нежитловій будівлі, ані площі земельної ділянки, якою позивач користується, пропорційно до її частки в нежитловій будівлі. Як зазначив відповідач у наданому до суду розрахунку земельного податку, при нарахуванні суми грошового зобов`язання Головним управлінням ДПС у Харківській області було взято площу приміщення позивача за адресою: АДРЕСА_1 (0,00774 га) та тариф (грн/га) (1963484,82 грн/га). Отже, при розрахунку земельного податку позивачу, не було встановлено кількість користувачів земельної ділянки, яка розташована за відповідною адресою, не враховано площу частки земельної ділянки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці. Таким чином, розрахунок земельного податку здійснено виходячи із площі приміщення, а не площі прибудинкової території, з урахування пропорційної частки, яка належить платнику податків, тобто, без урахування положень п. 286.6 ст.286 та п. 287.6 ст. 287 ПК України. Необхідність врахування пропорційної частки, яка належить платнику податків, при визначенні розміру земельного податку підтверджено правовою позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2018 по справі №818/1027/17, що в силу положень ч.5 ст.242 КАС України, повинно бути взято до уваги судом апеляційної інстанції. Таким чином, колегія суддів погоджується з апелянтом про недоведеність обґрунтованості формування суми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Крім зазначеного, контролюючим органом всупереч вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки не надано належних доказів (документів), які б свідчили про обґрунтованість і правомірність проведеного розрахунку грошового зобов`язання з земельного податку. Вищенаведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від18.10.2019 року по справі №826/8361/18, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, сума земельного податку була розрахована відповідачем за відсутності доказів щодо розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка знаходиться під належним позивачу об`єктом нерухомості. Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 ст. 271 ПК встановлено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом. Згідно з пунктом 271.2 цієї статті рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь та земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 ст. 274 ПК). Відповідно до п. 4 Порядку подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1386, на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема, про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача. Однак, доказів отримання контролюючим органом відомостей про розмір нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що знаходиться за адресою: вул. Достоєвського, 6 м. Харків, які були використанні при визначенні бази оподаткування при нарахуванні позивачу земельного податку, матеріали справи не містять. Слід зауважити, що розрахунок сум податкового зобов`язання із земельного податку в даному випадку проводився без урахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, при тому, що обставини встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки є вихідними даними для визначення плати за землю. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 року по справі №804/3707/17, яка, з огляду на положення ч.5 ст.242 КАС України, має бути врахована судом апеляційної інстанції. Крім зазначеного, відповідачем не вказано, який коефіцієнт Км2 застосовано до спірної земельної ділянки. Рішенням 25 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 27.02.2019 № 1474/19 затверджена Технічна документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018. Відповідно до п. 2 цього рішення нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2018 застосовується з 01.01.2020 року. У відповідності із Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації" було проведено державну експертизу розробленої технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Харкова станом на 01.01.2018 та отримано відповідний висновок. Рішенням 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" (в редакції рішення 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 28.11.2018 № 1284/18) встановлено ставки плати за землю та пільги з земельного податку у м. Харкові. Відповідно до п.1.1. та п.1.2 додатку 2 рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" (в редакції рішення 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 28.11.2018 № 1284/18) ставка земельного податку за земельні ділянки, відносно яких відсутня довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розраховується у відсотках від добутку базової вартості одного квадратного метра земель міста Харкова, помноженої на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо) (Кф), та на зональний коефіцієнт, який характеризує містобудівну цінність території в межах населеного пункту (економіко-планувальної зони) (Км2), за 1 квадратний метр бази оподаткування. З метою виконання п. 1.1 та п. 1.2 додатку 2 рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" (в редакції рішення 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 28.11.2018 № 1284/18) розміщено наступну інформацію із Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 року: - опис меж економіко-планувальних зон м. Харкова; - значення зональних коефіцієнтів Км2 в межах економіко-планувальних зон. Відповідно до Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018 року базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова станом на 01.01.2018 року становить 639,78 гривень і підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України. Відповідно до п. 1.3 Додатку 2 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові", в редакції рішення 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 28.11.2018 № 1284/18, податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без отримання прибутку, гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3 відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до пункту 1.1 цього додатка. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 489 від 25.11.2016 затверджено Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування і застосовується з 01.01.2017 року. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 162 від 27.03.2018, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.04.2018 № 432/31884, який набрав чинності з 17.07.2018 року, було внесено зміни до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 489 від 25.11.2016, а саме: в примітках 1 додатку Порядку цифри " 2,0" замінено цифрами " 3,0". Таким чином, для земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру або у разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 3,0. Колегія суддів зазначає що відповідачем не надано жодного розрахунку щодо вказаного ним тарифу у розмірі 1963484,82 грн/га, що унеможливлює проведення перевірки вірності його обрахунку судом апеляційної інстанції. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не доведено правильності розрахунку грошових зобов`язань при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 35588-5606-20309 від 18.03.2020 року, чого судом першої інстанції враховано не було. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі. Разом з цим, посилання позивача на протиправність спірного податкового повідомлення-рішення з огляду на відсутність додатку до нього у вигляді розрахунку сум грошових зобов`язань, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на наступне. Згідно з абз. 5 п. 58.1 ст. 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов`язання та/або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов`язань платника податків; суму грошового зобов`язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення результатів господарської діяльності або від`ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов`язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про необхідність складення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної/розрахунку коригування до неї або про необхідність виправлення помилок, допущених під час зазначення реквізитів податкової накладної, у випадках, передбачених цим Кодексом; попередження про наслідки несплати грошового зобов`язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення. До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій. Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов`язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відповідно до вимог ПК України розроблено Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204 (надалі - Порядок № 1204). Згідно з п. 2 розділу II Порядку № 1204 у випадках, зазначених у пункті 1 цього розділу, відповідний структурний підрозділ контролюючого органу складає податкове повідомлення-рішення за такими формами, зокрема : «Ф» - для платників податків - фізичних осіб, якщо відповідно до законодавства контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов`язання платника податків з причин, не пов`язаних із порушенням податкового або іншого законодавства (додаток 1); З додатку 1 до Порядку № 1204 вбачається, що під підставою нарахування податкового зобов`язання розуміється посилання на пункт та статтю законодавчого акта, згідно з яким зроблено розрахунок таких податкових зобов`язань. Водночас, така форма не передбачає реквізитів, в яких зазначаються адреса, площа та інші ознаки земельної ділянки, у зв`язку з чим, зазначені посилання позивача колегія суддів вважає безпідставними. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п.п. 1, 2 ч.1 ст. 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. З огляду на викладене вище, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 по справі № 520/12391/20 прийнято при неповному з`ясуванні обставин у справі та з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Щодо клопотання позивача про покладення на відповідача судових витрат в загальній сумі 21833,32 грн, а саме: судовий збір в розмірі 840, 80 грн за подання позову та 1261, 20 грн - за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. За визначенням ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо) (ч.7 ст.139 КАС України). Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір за подання позову в сумі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією від 16.09.2020 № 28487868, а відповідно до квитанції від 08.12.2020 № 29820466 за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1261,20 грн. З урахуванням висновків колегії суддів вважає вірним стягнути на користь позивача з відповідача судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2102,00 грн. Отже, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 2102,00 грн ( 840,80 + 1261,20). Разом з цим, вимоги апелянта на необхідність стягнути з відповідача судові витрати у загальному розмірі 19731,32 грн (21833,32 - 2102,00) жодним чином не обгрунтовані та задоволенню не підлягають, з огляду на їх безпідставність. Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 по справі № 520/12391/2020 - скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 35588-5606-20309 від 18.03.2020 з земельного податку за 2020 рік у сумі 15197,37 грн Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 43143704) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2102 (дві тисячі сто дві гривні) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді С.П. Жигилій О.А. Спаскін