Постанова КЦС ВС № 161/10975/15-ц

Постанова Іменем України 22 березня 2021 року м. Київ справа № 161/10975/15-ц провадження № 61-38603св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , третя особа - Садівниче товариство «Діброва», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2018 року у складі судді Пушкарчук В. П. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Грушицького А. І., Шевчук Л. Я., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Садівниче товариство «Діброва» (далі - СТ «Діброва»), про поділ майна. На обгрунтування позовних вимог зазначала, що сторони з 02 лютого 1985 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2012 року. У період шлюбу, орієнтовно 2002-2003 роки, вони з відповідачем набули у власність дачний будинок, що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області (далі - Лищенська сільська рада). Будинок на час його придбання перебував у незадовільному стані, другий поверх використовувався для утримання домашньої худоби та птиці, його вартість становила 4 000,00 дол. США. У подальшому вони з відповідачем витратили близько 5000,00 дол. США та 2 700,00 євро на ремонт будинку та облаштування комунікацій (водопостачання, газопостачання). Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу, відповідач поселився у дачному будинку, що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради, та не допускає її до помешкання, ОСОБА_1 з урахування уточнених позовних вимог, просила визнати його об`єктом спільної сумісної власності подружжята в порядку поділу майна визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані при будівництві садового (дачного) будинку з урахуванням водовідведення та газифікації. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження придбання спірного будинку під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжя, а також не підтвердила факт належності на час вирішення справи спірного садового (дачного) будинку відповідачеві. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Волинської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2018 року залишено без змін. Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивач не довела, що спірний садовий (дачний) будинок побудований за спільні кошти подружжя під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а також не надала належних та допустимих доказів на підтвердження придбання будівельних матеріалів, оплату будівельних робіт у процесі будівництва (створення майна). Суд відхилив доводи позивача про незабезпечення судом першої інстанції проведення судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої, зокрема було поставлено питання про те, які будівельні матеріали та яка їх кількість використана у процесі будівництва садового (дачного) будинку, яку дійсну вартість вони становлять, і яку дійсну ринкову вартість становить земельна ділянка і садовий будинок, як об`єкт незавершеного будівництва, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не вказала вихідних даних для проведення такої експертизи, не надала необхідну технічну документацію для проведення експертизи, (будівельний паспорт, чеки, накладні технічний паспорт) і не ставила питання про її витребування, а з повідомлень експертів Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 лютого 2017 року та від 23 листопада 2017 року не вбачається хто саме з учасників справи не забезпечив доступ до об'єкта експертизи. Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , у якій заявник просила скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2018 року і постанову Апеляційного суду Волинської області від 17 травня 2018 року, та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що суди необгрунтовано відмовили у поділі садового (дачного) будинку (незавершене будівництво), що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради, оформленій на відповідача, який придбано під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції фактично перебрав на себе повноваження судового експерта та визначив, які документи повинна була надати позивачка для забезпечення проведення судової будівельно-технічної експертизи, та не звернув увагу на те, що обов`язок забезпечити доступ експерта до садового будинку, відповідно до ухвали суду першої інстанції про призначення експертизи, було покладено на ОСОБА_2 , а тому висновок апеляційного суду про недоведеність ухилення відповідача від проведення експертного дослідження є помилковим. Суди не урахували, що факт наявності садового (дачного) будинку за земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради, на момент передачі її у приватну власність ОСОБА_2 є доведеним, оскільки сторонами не заперечувався. З урахування того, що земельну ділянку було набуло під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, коли позивачка була єдиним годувальником родини, суди належним чином не з'ясували фактичні обставини справи щодо набуття спірного садового (дачного) будинку (незавершене будівництво). Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. 04 вересня 2018 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 17 травня 2018 року до залучення до участі у справі правонаступників відповідача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року поновлено касаційне провадження та залучено до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 . Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Судами попередніх інстанцій установлено, що з 02 лютого 1985 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2012 року. Рішенням Лищенської сільської ради від 17 серпня 2005 року № 28/8 «Про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок» передано ОСОБА_2 у приватну власність земельну ділянку АДРЕСА_1 площею 0,06 га для садівництва, що розташована у СТ «Діброва» на території Лищенської сільської ради Луцького району Волинської області. 13 червня 2006 року ОСОБА_2 на підставі рішення Лищенської сільської ради від 17 серпня 2005 року № 28/8 видано державний акт серії ВЛ № 085882 на право власності на земельну ділянку площею 0,06 га для садівництва, що розташована у СТ «Діброва» на території Лищенської сільської ради. Згідно з висновком відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Луцької районної державної адміністрації від 16 січня 2006 року на ділянці АДРЕСА_1 , знаходиться садовий будинок розміром 6,5х7,7.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України). За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ураховуючи наведене, а також виходячи з принципу процесуальної рівності сторін, суд зобов`язаний оцінити належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності за правилами статті 89 ЦПК України. ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження придбання сторонами садового (дачного) будинку або будівельних матеріалів до цього будинку, що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради, із зазначенням, які саме будівельні матеріали, інше рухоме майно (їх найменування) були використані у процесі будівництва (створення майна) садового (дачного) будинку. Установивши відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів набуття сторонами чи одним із подружжя садового (дачного) будинку (або будівельних матеріалів з яких складався недобудований будинок), що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради, за спільні кошти подружжя, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Та обставина, що на момент безоплатної передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,06 га для садівництва, що розташована у СТ «Діброва» на території Лищенської сільської ради, на зазначеній земельній ділянці знаходився незавершений будівництвом садовий (дачний) будинок розміром 6,5х7,7 м, не є достатнім та допустимим доказом придбання спірного садового (дачного) будинку у спільну сумісну власність подружжя. Аргументи заявника про протилежне грунтуються на припущеннях, тоді як відповідно до положень СК України, безоплатно передана у приватну власність ОСОБА_2 на підставі рішення Лищенської сільської ради від 17 серпня 2005 року № 28/8, земельна ділянка АДРЕСА_1 площею 0,06 га для садівництва, що розташована у СТ «Діброва» на території Лищенської сільської ради є особистою приватною власністю відповідача. Правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. Так, відповідно до частини п`ятої статті 61 СК України у редакції Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації змінено. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину п`яту статті 61 СК України виключено. Таким чином, лише у період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно, земельна ділянка набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду. Зазначене дає підстави для висновку, що позивач повинна була довести, що майно, яке розташоване на земельній ділянці, що належить другому з подружжя на праві особистої приватної власності, було придбано за рахунок спільних коштів подружжя, а тому воно має відмінній від земельної ділянки правовий статус. Необгрунтованими є і аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не сприяли ОСОБА_1 у забезпеченні доказів, зокрема у проведенні призначеної за її клопотанням судової будівельно-технічної експертизи, та не надали належної оцінки ухиленню відповідача від її проведення, оскільки як правильно зазначив апеляційний суд, позивач не підтвердила сам факт набуття у шлюбі за спільні кошти подружжя спірного майна, у тому числі придбання певних будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва/ремонту спірного садового (дачного) будинку (незавершене будівництво), розташованого на належній на праві власності ОСОБА_2 земельній ділянці АДРЕСА_1 на території Лищенської сільської ради. Зазначені доводи заявника фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених ними обставин справи та переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, і не дають підстав вважати, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 . Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 17 травня 2018 року залишити без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак