Постанова 4801 № 128/2555/20

Справа № 128/2555/20 Провадження № 22-ц/801/481/2021 Категорія: 42 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2021 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Сопруна В. В., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2020 року, ухвалене під головуванням судді Саєнко О. Б. в залі суду м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності учасників справи, у цивільній справі № 128/2555/20 за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У вересні 2020 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «Акцент-Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивувавши свої вимоги тим, що 11.05.2018 між ПАТ «Акцент-Банк» та відповідачем укладений кредитний договір № SAMABWFC00001557929, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 46,80 %, щомісячно, на суму залишку заборгованості за кредитом. Вважає, що відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором станом на 30.08.2020 виникла заборгованість у розмірі 18 038,39 гривень, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 13 042,48 грн. , заборгованості по відсоткам 4 795,91 грн. Добровільно відповідач погашати заборгованість за вищевказаним кредитним договором відмовляється. В зв`язку з чим позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача на його користь вищезазначену суму боргу. Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено та надано належні докази на підтвердження обставин щодо надання кредитних коштів відповідачу. Однак, суд не вважає законними і обґрунтованими вимоги у частині стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по відсоткам, оскільки відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «Акцент-Банк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем. Тому, суд вважає, що не підлягає до задоволення позовна вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам в сумі 4 795,91 грн. Крім того, сума повернутих відповідачем коштів перевищує розмір коштів, фактично отриманих у позивача, а отже позивачем не доведено обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог та розміру заборгованості. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач АТ «Акцент-Банк» через представника Омельченка Є. В., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що позивачем була надана до суду копія заяви - анкети б/н від 11 травня 2018 року, у якій вказано про згоду ОСОБА_1 на укладення договору, засвідчену її особистим підписом. Позивач вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем договору, який складається не лише із заяви позичальника, а й з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів. Зазначає, що підписанням анкети заяви позичальник виявив бажання отримати кредитні кошти та підтвердив, що він ознайомлений і погоджується з Умовами та Тарифами банку, які є складовою частиною кредитного договору. Зауважує, що відповідач користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості за договором, в тому числі відсотків та пені, отже висловила свою згоду з формою договору та його умовами, визнала свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Посилається на позиції Верховного Суду викладені у постановах від 09.07.2018 року у справі № 202/19403/13-ц, від 18.04.2018 року у справі № 705/6051/15-ц, у постанові від 14.02.2018 у справі № 265/7652/15-ц. Звертає увагу, що навіть якщо врахувати думку суду першої інстанції, хоча Банк з нею не погоджується, щодо не підписання позичальником Тарифів та Умов і Правил, позичальник отримала кредитну картку та скористалась кредитними коштами, тобто вона погодилась з умовами, що діяли на момент зняття коштів (ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією) і вже має сплачувати процентну ставку. Вважає, що в будь-якому випадку відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України суд повинен був стягнути відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України. Крім того, на підтвердження укладення договору позивач до апеляційної скарги додає Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», у якому чітко оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка, тощо. Вказує, що навіть приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, та нехтуючи вищезгаданими постановами Верховного Суду, суд повинен був стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту, як це фактично зробив Верховний Суд у зазначеній постанові, однак судом цю позицію не було взято до уваги. Вважає, що сумніви суду відносно розрахунку заборгованості є необґрунтованими, тому на підтвердження правильності розрахунку Банк надає до апеляційної скарги банківську виписку. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною дев`ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сумою, яка стягується 18 038,39 грн, що є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 274 ЦПК України), а тому справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Судом першої інстанції встановлено, що 11.05.2018 між ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом підписання сторонами анкетизаяви про приєднання Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, за якою остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.6). Відповідно до цієї заяви ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомлена і згодна з Умовами надання банківських послуг. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила, що ця заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою між нею та банком договір надання банківських послуг. У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору станом на 30.08.2020 виникла заборгованість у розмірі 18 038,39 гривень, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 13 042,48 грн., заборгованості по відсоткам 4 795,91 грн. Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. На цю обставину звернула увагу Велика палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» від 11 травня 2018 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даній заяві взагалі відсутні дані про суму кредитного ліміту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11 травня 2018 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://а?bank.com.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://а bank.com.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ «Акцент-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначених банком розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин і правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.а-bank.com.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «А-Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (11 травня 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), в якій предметом розгляду були подібні правовідносини, зауважила, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети заяви, оскільки за умови що вони не містять підпису позичальника, немає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Тобто при вирішенні спору суд повинен з`ясувати які саме умови включені в заяву позичальника. У анкеті-заяві від 11 травня 2018 року, підписаній сторонами, не визначено базовий розмір процентної ставки не передбачено розмірів процентів, неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених договором. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сторони не погодили умови договору по нарахуванню процентів, а надана позивачем копія Анкети - заяви (а. с. 6) не є доказом того, що при отриманні кредитної картки ОСОБА_1 погодила умови кредитування з визначенням процентів, а відтак немає підстав і для стягнення цих сум із відповідача. Отже, при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ «Акцент-Банк» не дотрималось вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк вважав узгодженими. Зазначені обставини правильно встановлені судом першої інстанції, отже суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку процентів. Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що відповідач користувалася кредитними коштами: знімала та повертала гроші, а відтак погодилася із запропонованими Банком Умовами (ст. 638, 642 ЦК України), на що суд першої інстанції уваги не звернув. У відповідності до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Оскільки анкета-заява (а. с. 6) не містить умов щодо сплати відсотків, то факт сплати відповідачем коштів на повернення кредиту не може розцінюватись як погодження умов кредитного договору щодо відсотків. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог про стягнення відсотків у повному обсязі, а повинен був застосувати частину першу статті 1048 ЦК України та перерахувати відсотки на рівні облікової ставки Національного банку України є безпідставними. В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства (частини перша-третя статті 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Проте, вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Такі вимоги не були предметом розгляду суду першої інстанції. Згідно з частиною шостою статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відтак в цій частині доводи апеляційної скарги є безпідставними. Крім того, апеляційний суд не може погодитись з твердженням позивача щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення процентів з посиланням на доданий до апеляційної скарги Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» (а.с.48-51), що має підпис відповідача, з огляду на таке. Відповідно до положень статті 83 ЦПК України, сторони зобов`язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє засідання не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Відповідно до положень частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд може встановлювати нові обставини лише у тому разі, коли їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність та допустимість доказів), які особа не мала можливості подати суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, чи неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або можуть бути перевіреними судом апеляційної інстанції доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням встановленого порядку. Надання особою, яка бере участь у справі, до суду апеляційної інстанції доказів, які вона без поважних причин не надала суду першої інстанції, виключає можливість їх прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи. Вказана позиція узгоджується з висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі 598/1109/18, від12 лютого 2020 року у справі 493/1538/16-ц, від 19 грудня 2020 року у справі 752/7693/17. Банк не навів об`єктивних поважних причин (виняткового випадку) неможливості подання ним Паспорту споживчого кредиту (а.с.48-51) до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, а відтак апеляційний суд не приймає цей доказ та не дає йому оцінки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було повернуто грошові кошти на загальну суму більшу, ніж ним було взято у користування. З наведеного розрахунку слідує, що банком з кредитного рахунку відповідача здійснювалося списання кредитних коштів на погашення відсотків та комісії, сплата яких не передбачена кредитним договором. Зазначена обставина підтверджується випискою руху коштів по рахунку (а.с.4546) з якої вбачається, що після списання відсотків за використання кредитного ліміту відповідно зменшувався залишок коштів на рахунку на суму такого списання, тим самим збільшувалась заборгованість відповідача за тілом кредиту. Таким чином, враховуючи ту обставину, що сторони не досягли домовленості при підписанні анкети заяви про приєднання (а.с.6) щодо розміру та порядку нарахування відсотків, висновок суду першої інстанції про те, що кошти внесені відповідачем на погашення отриманого кредиту були безпідставно зараховані банком на погашення відсотків, тому їх необхідно врахувати як погашення відповідачем заборгованості за тілом кредиту, є правильним, отже суд правомірно визначив відсутність заборгованості по тілу кредиту шляхом різниці між використаними кредитними коштами та коштами, повернутими позичальником, та обґрунтовано відмовив банку у стягненні заборгованості в повному обсязі. Отже враховуючи, що фактично отримані позичальником кошти повернуті Банку в добровільному порядку, а тіло кредиту відповідачем повністю погашене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту. Такий висновок районного суду узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду по справі № 545/2248/17 від 02 жовтня 2019 року. В апеляційній скарзі Банк посилається на необхідність застосування позицій Верховного Суду викладених у постановах від 09.07.2018 у справі № 202/19403/13-ц, від 18.04.2018 у справі № 705/6051/15-ц, у постанові від 14.02.2018 у справі № 265/7652/15?ц, які є постановами у складі колегій відповідних палат Касаційного цивільного суду. Проте такі посилання є безпідставними, оскільки з цього питання висловила свою позицію Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 (справа №342/180/17), яку вірно застосував у даній справі суд першої інстанції. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та зводяться до власного тлумачення норм закону, що регулюють дані правовідносини, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі повно з`ясованих обставин справи. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, тому підстав для розподілу судових витрат за перегляд справи судом апеляційної інстанції немає. Відповідно до положень пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Враховуючи наведене, керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 19 березня 2021 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин В. В. Сопрун