Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/18531/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/18531/19Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/817/268/21 Доповідач - Ходоровський М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 березня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Ходоровський М.В. суддів - Гірський Б. О., Бершадська Г. В., секретаря - Боднар Р.В. з участю - представника позивача адвоката Шевчука В.О. представників відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 листопада 2020 року (головуючий суддя Черніцька І.М., повний текст рішення складено 04 грудня 2020 року) у справі № 607/18531/19 за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди в розмірі 30000 грн. завданої внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування при здійсненні розслідування кримінальної справи шляхом солідарного стягнення з відповідачів вказаної суми. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 18 квітня 2017 року позивач звернувся до Тернопільського відділу поліції зі заявою про притягнення до відповідальності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , як осіб, які завдали йому тілесних ушкоджень, що відносяться до середнього ступеня тяжкості, на підставі якої було відкрите кримінальне провадження, яке внесене до ЄРДР 19 квітня 2017 року за №12017210010001338, за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. В даному кримінальному провадженні позивача було визнано потерпілим. Досудове розслідування здійснюється слідчим відділом Тернопільського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області, процесуальне керівництво -Тернопільською місцевою прокуратурою Тернопільської області. 30 вересня 2017 року постановою старшого слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області Сиротюка В.М. кримінальне провадження закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України а ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 24 жовтня 2017 року вказану постанову скасовано, а справу направлено до СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області для продовження досудового розслідування. 03 березня 2018 року було подано скаргу до Тернопільської місцевої прокуратури на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні, яка залишена без відповіді, незважаючи на зобов`язальне рішення суду. 29 березня 2018 року було подано скаргу на бездіяльність Тернопільської місцевої прокуратури на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні - за наслідком розгляду якої винесена ухвала слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 13 квітня 2018 року. 25 жовтня 2018 року на адресу СВ ТВ ГУНП в Тернопільській області було подано клопотання про недотримання розумних строків у кримінальному провадженні, яке залишено без будь-якої відповіді. 30 травня 2019 року подано скаргу на адресу Прокуратури Тернопільської області на бездіяльність слідчого та процесуального керівника у кримінальному провадженні. Листом Прокуратури Тернопільської області від 06 червня 2019 року за вих. №81-43-18 позивачу було повідомлено, що скарга переадресована до Тернопільської місцевої прокуратури. Листом Тернопільської місцевої прокуратури від 06 червня 2019 року за вих. №81-43-18 позивачу було повідомлено, що скаргу переадресовано до ВП ГУНП в Тернопільській області для розгляду по суті. Відповіді від ВП ГУНП в Тернопільській області не надходило. З часу скасування постанови про закриття кримінального провадження жодних процесуальних дій для належного продовження досудового розслідування не проводилось. Посилаючись на те, що досудове розслідування не проводиться, винні особи не притягуються до відповідальності, процесуальні рішення не приймаються протягом тривалого часу, а позивач є інвалідом третьої групи, а тому додатково підлягає захисту, представник позивача з врахуванням того, що саме позбавлення можливості позивача на отримання відшкодування напряму пов`язане з неефективним проведенням досудового розслідування, просив його вимоги задовольнити. При цьому просив врахувати, що внаслідок вказаної бездіяльності позивач знаходиться в стресовій ситуації, нормальні життєві зв`язки порушено, він позбавлений можливості реалізації своїх звичок і бажань, йому було завдано нестерпного фізичного болю та душевного страждання, що стало причиною порушення відносин із оточуючими близькими людьми; внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, він був вимушений тривалий час лікуватись і нести матеріальні втрати на дороге лікування, через необхідність придбання ліків; тривалий час не міг працювати водієм далекобійником, що є його професією, за цей час втратив заробіток і не міг забезпечувати матеріально ні себе, ні свою родину. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 24 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву. Апеляційна скарга мотивована тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за заявою Позивача триває з 19 квітня 2017 року, тобто вже більше 3 років. За такий строк орган досудового розслідування мав би ухвалити процесуальний документ по суті злочину, а не формально ставитися до виконання своїх обов`язків. У зв`язку з такою тривалістю кримінального провадження позивач змушений відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайної щоденної діяльності, та, відповідно, призводить до його моральних страждань. Твердження щодо того, що встановлення факту порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію в частині відшкодування моральної шкоди і можливості притягнення посадових осіб до відповідальності, є помилковими, оскільки законодавством України передбачено інститут відшкодування моральної шкоди, завданої, зокрема, державними органами та посадовими особами, та позивачка має право на реалізацію свого права щодо вимоги відшкодування такої шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Національної поліції в Тернопільській області просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Відзив мотивований тим, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому моральної шкоди. Сам факт закриття кримінального провадження та скасування такої постанови слідчого слідчим суддею, зобов`язання посадових осіб органу досудового розслідування вчинити певні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності. Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обгрунтує її розмір. У відзиві на апеляційну скаргу Тернопільська обласна прокуратура просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Відзив мотивований тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заподіяння йому моральної шкоди внаслідок порушення, на його думку, вимог кримінального процесуального закону, а посилання позивача як на обґрунтування завданої моральної шкоди на неналежне розслідування, скасування постанови слідчого, не можуть бути належною правовою підставою для її відшкодування. Оскарження позивачем процесуальних рішень органів досудового слідства в порядку кримінального судочинства є механізмом реалізації права на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні, а скасування таких рішень в судовому порядку не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Крім того, сам по собі факт винесення постанови про закриття кримінального провадження та постановлення ухвали слідчим суддею, на яку посилається позивач, про задоволення скарги на бездіяльність прокурора не свідчать про протиправність дій прокурора і слідчого та завдання моральної шкоди позивачу. Також судове оскарження постанови про закриття кримінального провадження чи бездіяльності прокурора є процесуальним правом, реалізація якого заявником (потерпілим) не має наслідком заподіяння йому у зв`язку з цим моральних страждань. У судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав, представники відповідачів її заперечили, вважають рішення суду законним, обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом встановлено, що як слідує з витягу з кримінального провадження №12017210010001338, 19 квітня 2017 року за заявою ОСОБА_3 до ЄРДР внесено відомості про те, що 18 квітня 2017 року близько 20 год. 50 хв., ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 під час спільного розпивання спиртних напоїв зі своїм знайомим ОСОБА_3 у дворі будинку АДРЕСА_1 , в ході словесного конфлікту спричинили останньому тілесні ушкодження. Вказані дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 122 КК України. ОСОБА_3 визнано потерпілим у даному кримінальному провадженні. З матеріалів кримінального провадження встановлено, що упровадженні було проведено такі слідчі та процесуальні дії: здійснено допит потерпілого ОСОБА_3 , проведено та отримано висновок судово-медичної експертизи щодо ушкоджень потерпілого, проведено допити свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , відібрано пояснення від ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , проведено слідчі експерименти за участю свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_3 , зібрано характеризуючі дані на ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 30 вересня 2017 року старшим слідчим СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області Сиротюком В.М. винесено постанову про закриття кримінального провадження, у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину. Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2017 року, за скаргою ОСОБА_3 , скасовано постанову слідчого від 30 вересня 2017 року про закриття кримінального провадження. При цьому, слідчий суддя зазначив про те, що не проведено ряд слідчих дій, зокрема не допитано як свідків жильців будинку за АДРЕСА_1 , не встановлено та не допитано як свідків працівників бригади швидкої допомоги. На виконання вимог слідчого судді, слідчим здійснено допит працівника швидкої допомоги ОСОБА_11 , призначено та проведено судово-медичну експертизу, встановлено мешканців будинку по по АДРЕСА_1 . 03 березня 2018 року представник ОСОБА_3 адвокат Шевчук В.О. звернувся до Тернопільської місцевої прокуратури зі скаргою, згідно з якою просив встановити розумні строки на проведення необхідних процесуальних дій, із зазначенням конкретної дати. Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 квітня 2018 року зобов`язано прокурора Тернопільської місцевої прокуратури у кримінальному провадженні №12017210010001338 від 19 квітня 2017 року розглянути скаргу адвоката Шевчука В.О. в інтересах потерпілого ОСОБА_3 на недотримання строків у кримінальному провадженні, зареєстровану у Тернопільській місцевій прокуратурі 03 березня 2018 року за №201, повідомивши про результати її розгляду, у строк до трьох днів з часу отримання копії даної ухвали. При цьому, скаргу задоволено з тих підстав, що слідчому судді не надано доказів про факт розгляду даної скарги та повідомлення заявника про результати її розгляду. Листом від 21 серпня 2018 року за №81-43-18 письмово повідомлено адвоката Шевчука В.О. про виконання вказаної ухвали від 13 квітня 2018 року та результати розгляду скарги від 03 березня 2018 року. Стан досудового розслідування у вказаному провадженні обговорено 20 серпня 2018 року на оперативній нараді у заступника керівника Тернопільської місцевої прокуратури. 21 серпня 2018 року та 22 жовтня 2018 року процесуальним прокурором слідчому у кримінальному провадженні надано письмові вказівки. У ході виконання вказівок з`ясовано, що потерпілий ОСОБА_3 тривалий період часу перебуває за кордоном, ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 за місцем проживання відсутні, у зв`язку з чим провести окремі слідчі дії не є можливим. 30 травня 2019 року представник ОСОБА_3 адвокат Шевчук В.О. звернувся до Прокуратури Тернопільської області зі скаргою, згідно з якою просив витребувати матеріали кримінального провадження, внесеного в ЄРДР за № 12017210010001338 для їх перевірки. Просив визнати неправомірною бездіяльність старшого слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області при розслідуванні кримінального провадження, внесеного в ЄРДР за № 12017210010001338 та процесуального керівника у даному кримінальному провадженні. Скаргу представника потерпілого ОСОБА_3 адвоката Шевчука В.О. на бездіяльність слідчого та процесуального прокурора, яка надійшла до прокуратури області скеровано за належністю для розгляду у Тернопільську місцеву прокуратури 03 червня 2019 року, про що повідомлено заявника. Місцевою прокуратурою розглянуто зазначену скаргу, про що адвокату Шевчуку В.О. 06 червня 2019 року надано письмову відповідь в частині неналежного здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, а в частині бездіяльності слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в області того ж дня скеровано для розгляду начальнику Тернопільського ВП ГУНП в області, про що поінформовано заявника. 01 жовтня 2020 року старшим слідчим СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області Хрущ В.С. винесено постанову про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР №12017210010001338 від 18 квітня 2017 року, у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину. Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2020 року скасовано постанову старшого слідчого СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області Хрущ В.С. від 01 жовтня 2020 року про закриття кримінального провадження №12017210010001338 від 19 квітня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України; саме по собі скасування слідчими суддями постанов про закриття кримінального провадження, зобов`язання слідчих, прокурорів вчинити певні дії не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди та бездіяльність органів досудового розслідування й причинний зв`язок між ними. З таким висновком суду слід погодитись, виходячи з наступного. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стаття 81 цього Кодексу встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду,визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. В силу вимог ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Положеннями ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди). За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Згідно з пунктами 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. З врахуванням встановлених обставин у справі та зазначених норм права суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сам факт закриття кримінального провадження, та скасування постанови слідчого слідчим суддею, зобов`язання посадових осіб органу досудового розслідування вчинити певні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 28 січня 2019 року у справі №686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі №686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі №686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі №686/24243/18-ц, від 31 липня 2019 року у справі №686/22133/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі №523/4822/17. Рішення суду є законним, обгрунтованим, підстав його скасування не має. Стосовно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 24 листопада 2020 року залишити без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 березня 2021 року. Головуючий Судді