Постанова 4824 № 761/47123/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа №761/47123/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4815/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. при секретарі Коліснику В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року (суддя Савицький О.А.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Таскомбанк» про стягнення грошових коштів, встановив: у грудні 2019р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з АТ «Таскомбанк» проценти за час зберігання та користування грошовими коштами за період з 15 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року в сумі 543 162грн 15коп.; інфляційні втрати за період з 15 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року в сумі 151 522грн відповідно до договору банківського вкладу на вимогу фізичних осіб «Депозитна лінія «Безмежна» № ДВ-300/18575 від 2 квітня 2010 року, а також судових витрат. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 2 липня 2016 року по справі № 756/3737/14-ц, що набрало законної сили 19 жовтня 2016 року, внаслідок невиконання умов Договору банківського вкладу на вимогу фізичних осіб «Депозитна лінія «Безмежна» № ДВ-300/18575 від 2 квітня 2010 року з ПАТ «Таскомбанк» на його користь стягнуто суму вкладу у розмірі 790 000грн, проценти за час зберігання та користування грошовими коштами у розмірі 1 353 376грн 02коп. за період з 7 травня 2010 року по 14 червня 2016 року, інфляційні втрати у сумі 845 342грн 17 коп. та судовий збір у сумі 6 890грн. 4 листопада 2016 року Оболонським районним судом м. Києва були видані виконавчі листи на виконання вказаного рішення, а державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС ГТУЮ м. Києва Воробйовою Д.Д. 8 листопада 2016 року відкрито виконавче провадження № 52827625 про стягнення з відповідача боргу у сумі 2988 718грн 19коп., однак сума боргу була сплачена відповідачем лише 1 листопада 2017 року. Позивач стверджував, що відповідач понад рік не виконував грошового зобов`язання та продовжував незаконно користуватися його коштами, а тому з відповідача підлягають стягненню проценти за час зберігання та користування грошовими коштами відповідно до п. 2.3. договору банківського вкладу на вимогу фізичних осіб «Депозитна лінія «Безмежна» № ДВ-300/18575 від 2 квітня 2010 року за період з 15 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року в сумі 543 162грн 15коп., а також інфляційні втрати за період з 15 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року в сумі 151 522грн відповідно до ст. 625 ЦК України. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року позов задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 731 630грн 99коп., з яких: 543 162грн 15коп. - проценти за час зберігання та користування грошовими коштами за період з 15 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року; 151 522грн - інфляційні втрати за період з 15 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року; 6 946грн 84коп. - судові витрати по сплаті судового збору; 30 000грн - витрати на професійну правничу допомогу. У поданій апеляційній скарзі АТ «Таскомбанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідач посилається на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи та зазначає, що судом були досліджені тільки докази, надані позивачем щодо застосування процентної ставки 16.5% річних за договором банківського вкладу на вимогу фізичних осіб «Депозитна лінія «Безмежна» № ДВ-300/18575, однак не надано оцінки поясненням та доказам, які були надані представником відповідача під час розгляду справи, а саме, що банк не зберігав кошти позивача на вкладному рахунку та не міг користуватися ними. Відповідач посилається на те, що суд безпідставно не врахував, що згідно з протоколом засідання Комітету управління активами і правами АТ «Таскомбанк» від 28 серпня 2013р. вирішено затвердити та ввести в дію з 16 вересня 2013 року новий розмір базових та максимальних відсоткових ставок за депозитними вкладами фізичних осіб, а відповідно до п. 1.1. Додатку 1 від 28 серпня 2013р. для Депозитної лінії «Безмежна» встановлена процентна ставка у розмірі 3% за користування депозитними коштами. Позивач відповідно до п. 2.10 Договору не направив письмову заяву про незгоду обслуговуватися у банку на нових умовах, та відповідно надав згоду обслуговуватися за ставкою 3%. Також відповідач зазначає, що судом не було досліджено виписку АТ «Таскомбанк» по особовому рахунку ОСОБА_1 та не надано оцінки тим обставинам, що банк повернув кошти вкладнику 1 листопада 2017 року на виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2 липня 2016 року, однак, оскільки сума вкладу була знята, тому у період з 15 червня 2016 року по 31 жовтня 2017 року банк не зберігав спірні кошти на вкладному рахунку та не міг ними користуватися. Крім того, відповідач не погоджується із стягненням інфляційних втрат, оскільки несвоєчасна виплата позивачу коштів відбулася не з вини банку, а у зв`язку із тим, що тривали суди у справі 756/3737/14-ц, а вкладник сам не вчиняв ніяких дій, які б свідчили про те, що він заявляв вимогу про стягнення коштів. Щодо стягнення з банку витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000грн, відповідач зазначає, що йому не надано копій розрахунку, а також документального підтвердження розміру понесених витрат. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Кацика І.Ю. просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, оскільки рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 2 липня 2016 року були встановлені та стягнуті проценти за час зберігання та користування грошовими коштами за період з 7 травня 2010 року по 14 червня 2016 року, а тому відомості про зміну відсоткової ставки не можуть братися судом до уваги. Крім того, відсоткова ставка, на яку посилається відповідач, стосується не щомісячних нарахувань, а якоїсь капіталізації депозиту з терміном вкладу 1 місяць. Стосовно стягнення витрат на правову допомогу, представник позивача зазначає, що детальних розрахунок витрат міститься в договорі про надання правової допомоги від 22 лютого 2020 року, а у судовому засіданні 10 листопада 2020 року суду були надані документи, які підтверджують перерахування позивачем коштів у вищезазначеному розмірі на рахунок адвокатського об`єднання. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача - адвоката Долгополої І.С., яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення представника позивача - адвоката Кацики І.Ю., яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 2 квітня 2010 року між ВАТ «АБ «Бізнес Стандарт», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 був укладений договір банківського вкладу на вимогу для фізичних осіб «Депозитна лінія «Безмежна» № ДВ-300/18575. Відповідно до п. 2.6 договору проценти за користування вкладом протягом строку зберігання коштів, нараховані відповідно до умов цього договору, виплачуються шляхом зарахування нарахованих за попередній місяць процентів на рахунок в перший банківський день місяця наступного за місяцем, за який здійснювалось нарахування процентів. При цьому, сторони домовились, що день фактичного зарахування суми нарахованих за попередній місяць процентів на рахунок є днем збільшення залишку коштів на рахунку на суму таких процентів. Також 2 квітня 2010 року між банком та позивачем був укладений договір про внесення змін і доповнень до договору банківського вкладу на вимогу для фізичних осіб «Депозитна лінія «Безмежна», яким пункт 2.3 договору викладено сторонами у наступній редакції: «За час зберігання та користування грошовими коштами в межах строку зберігання коштів у період з 02 квітня 2010 року до дати фактичного отримання вкладником коштів в банку, банк нараховує і виплачує вкладнику проценти на суму вкладу за процентною ставкою 16,5% річних або за іншою ставкою, яка може бути встановлена банком згідно з умовами цього договору.» Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 2 липня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року стягнуто з публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу у розмірі 790 000 гривень, проценти за час зберігання та користування грошовими коштами у розмірі 1 353 376 гривень 02 копійки за період з 07 травня 2010 року по 14 червня 2016 року, інфляційні втрати у сумі 845 342 гривні 17 копійок відповідно до договору банківського вкладу на вимогу для фізичних осіб «Депозитна лінія «Безмежна» № ДВ-300/18575 від 02 квітня 2010 року. На виконання рішення суду 4 листопада 2016 року Оболонським районним судом міста Києва видані виконавчі листа, на підставі яких 8 листопада 2016 року постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві ВоробйовоїД.Д. було відкрито виконавче провадження № 52827625. Згідно виписки Одеського відділення АТ «Сбербанк» заборгованість за Договором банківського вкладу на вимогу фізичних осіб «Депозитна лінія «Безмежна» № ДВ - 300/18575 від 02.04.2010 р. в сумі 2 988 718,19 грн. була стягнута з АТ «Таскомбанк» та переведена на особовий рахунок ОСОБА_1 виконавчою службою 1 листопада 2017 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконував рішення суду більше року, умовами договору передбачена виплата процентів за весь час зберігання та користування грошовими коштами до повернення банківського вкладу, тому грошове зобов`язання підлягає виконання з врахуванням положень ст. 625 ЦК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає обставинам справи та наданим сторонами доказам, ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 2 липня 2016 року встановлено, що між сторонами був укладений договір банківського вкладу, за яким банк не виконав свої зобов`язання та не повернув грошові кошти, які були внесені ОСОБА_1 , та не сплатив проценти за користування ними. Також судом було встановлено, що умовами договору сторони погодили, що банк нараховує і виплачує вкладнику проценти за процентною ставкою 16,5% річних на суму вкладу до дати фактичного отримання вкладником коштів в банку. При цьому, судом не було встановлено, що у 2013 році процентна ставка була банком змінена на 3% річних, так як будь-яких документів та доказів вказаних обставин банк при розгляді справи Оболонським районним судом м. Києва не надавав. Виходячи з положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, що учасниками даної справи є ті самі особи, які приймали участь при розгляді справи Оболонським районним судом міста Києва, предметом судового розгляду є той же договір банківського вкладу, колегія суддів вважає, що правових підстав для розрахунку процентів за ставкою 3% річних не встановлено. Доводи апеляційної скарги, що судом не врахована та обставина, що банк не користувався грошовими коштами позивача та не зберігав їх, так як вони були зняті, колегія суддів вважає безпідставними, так як вказаним доводам банку була надана оцінка при вирішенні спору про стягнення з банку суми вкладу. Твердження у апеляційній скарзі, що судом не врахована та обставина, що грошові кошти були повернуті позивачу 1 листопада 2017 року, колегія суддів вважає безпідставним, так як проценти за користування грошовими коштами були стягнені судом за період невиконання рішення суду та не повернення суми вкладу по 1 листопада 2017 року. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. За змістом зазначеної норми закону та ст. 1058 ЦК України, яка регулює правовідносини, що випливають з договору банківського вкладу, зобов`язання банку з повернення вкладу вважається виконаним, коли вкладнику буде надана реальна можливість отримати та розпорядитися на свій розсуд вкладом. Судом встановлено, що банк виконав своє зобов`язання тільки 1 листопада 2017 року, а тому він повинен нести передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність. Апеляційна скарга не містить доводів неправильного розрахунку процентів за користування вкладом та інфляційних втрат, тому колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення суду у цій частині. Доводи апеляційної скарги, що несвоєчасна виплата грошових коштів відбулася не з вини банку, а у зв`язку із тим, що тривали суди у справі № 756/3737/14, колегія суддів вважає безпідставним, так як рішення Оболонського районного суду міста Києва набрало законної сили 19 жовтня 2016 року, а відтак підлягало виконанню. Перевіряючи доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення з банку 30 000грн витрат позивача на правничу допомогу, колегія суддів зазначає про наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Згідно пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Частина 1 статті 134 ЦПК України передбачає, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У частині 3 статті 175 ЦПК України зазначено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України). Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Аналогічна позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц. З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивач зазначив, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, складаються з судового збору у сумі 6 946грн 85коп. та витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 30 000грн. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача суду першої інстанціїбула надана копія договору про надання правової допомоги від 22 лютого 2020р., укладеного між Адвокатським об`єднанням «Лігал Прайм» та ОСОБА_1 , предметом якого є надання правової допомоги при вирішенні цивільної справи у Шевченківському районному суді м. Києва за позовом до АТ «Таскомбанк» про стягнення процентів у сумі 543 162,15грн та інфляційних втрат у сумі 151 522грн. При цьому у договорі сторони визначили, що за надання адвокатом письмових і усних юридичних консультацій, підготовку і подання процесуальних документів, виконання в інтересах клієнта представницьких функцій в Шевченківському районному суді м. Києва, клієнт виплачує виконавцеві винагороду у формі гонорару у сумі 30 000грн. У судовому засіданні 10 листопада 2020 року представником позивача суду надана виписка по рахунку, згідно якої позивач перерахував на рахунок адвокатського об`єднання 6 березня 2020 року 30 000грн. Таким чином, представником позивача були надані належні докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу згідно умов договору про надання правової допомоги від 22 лютого 2020 року. Як убачається з матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідач не висловив заперечення проти розміру витрат на правову допомогу, які просив стягнути позивач, тому суд першої інстанції не мав правових підстав для втручання у правовідносини, які виникли між позивачем та його адвокатом, та з власної ініціативи вирішувати питання про співмірність даних витрат. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, його висновки відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом правильно застосовані норми матеріального права, недостатня обґрунтованість рішення суду усунена апеляційним судом у мотивувальній частині даної постанови, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19 березня 2021 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк