Постанова 4818 № 619/4933/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 22 березня 2021 року м. Харків справа № 619/4933/20 провадження № 22-ц/818/2197/21 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю., учасники справи: Позивач - ОСОБА_1 Відповідач - ОСОБА_2 розглянувши у спрощеному позовному провадження без повідомлення учасників справи справу за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Гринишина Євгенія Васильовича до ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року, постановлену суддею Болибока Є.А., в залі суду в м. Харків, В С Т А Н О В И В : Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви про зустрічне забезпечення. Не погоджуючись з зазначеною ухвалою ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі просить ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про зустрічне забезпечення в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду заяви про застосування зустрічного забезпечення. Відмовляючи у задоволення заяви суд першої інстанції не навів доводів та міркувань з яких він виходив. Також вказує судом було порушено ст. 6 Конвенції з прав людини в частині порішення права на справедливий суд. Учасники справи своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Дослідивши надані матеріали, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про зустрічне забезпечення суд першої інстанції виходив з того, що спосіб забезпечення позову, який застосований судом в ухвалі від 10 грудня 2020 року, не спричинить невідновлюваної шкоди відповідачу чи третім особам. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Гринишина Є.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Т.М. за реєстровим № 5009, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором безвідсоткової позики грошових коштів, посвідчений Бондар Т.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 26 жовтня 2016 року зареєстрованим в реєстрі за № 2108, строк виконання за яким настав 24 жовтня 2020 року, а саме 4 583 456,00 (чотири мільйона п`ятсот вісімдесят три тисячі чотириста п`ятдесят шість) гривень, з яких: 2 664 800,00 (два мільйона шістсот шістдесят чотири тисячі вісімсот) гривень борг, пеня у розмірі 1 918 656, 00 (один мільйон дев`ятсот вісімдесят тисяч шістсот п`ятдесят шість) гривень, а також витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису нотаріуса у розмірі 1 700,00 (одна тисяча сімсот) гривень. 25 листопада 2020 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Гринишина Є.В. подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів забезпечення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, шляхом зупинення стягнення за виконавчим документом, а саме: виконавчим написом, вчиненим 30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяною Миколаївною, зареєстрованим в реєстрі за № 5009, який перебуває на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Юрій Володимирович, до набрання законної сили рішенням, яким буде вирішено справу по суті. 10 грудня 2020 року судом було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 10 год 00 хв 28 грудня 2020 року. Також 10 грудня 2020 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Гринишина Є.В. про забезпечення позову задоволено повністю. В порядку забезпечення позову зупинено стягнення за виконавчим документом, а саме: виконавчим написом, вчиненим 30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяною Миколаївною, зареєстрованим в реєстрі за № 5009, який перебуває на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю.В. 28 грудня 2020 року у підготовчому засіданні відповідач ОСОБА_2 заявила клопотання про застосування зустрічного забезпечення, зобов`язавши позивача ОСОБА_1 внести на депозит Дергачівського районного суду Харківської області 2 320 000,00 грн. В обґрунтування клопотання зазначила, що у зв`язку з забезпеченням позову та неповерненням відповідачу грошових коштів за договором позики грошових коштів від 26.10.2016 ОСОБА_2 не може купити для своєї матері ОСОБА_3 ліки, про що свідчать рахунки, виставлені їй для оплати. Неоплата рахунків спричинить розвиток хвороби матері та її смерть. Збитки відповідача полягають у тому, що вона вимушена запозичувати грошові кошти для лікування, про що свідчить виписка за її картковими рахунками та виставлені на оплату лікування рахунки. Обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 не вважає за необхідне сплачувати борг та усіляко ухиляється від його погашення. Оскільки у відповідача існують значні фінансові зобов`язання перед банками, то вона вважає, що співмірною сумою для зустрічного забезпечення спричинених їй збитків може бути сума основного боргу за договором позики, що складає 2 3200 00,00 грн, яку ОСОБА_2 не отримає в результаті зупинення стягнення за договором позики. Згідно з частиною 1 статті 154 суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зазначена норма ЦПК узгоджується зі змістом Принципу 8 Принципів попередніх і забезпечувальних заходів в міжнародному цивільному процесі, прийнятих Асоціацією міжнародного права у 1996 році: суд повинен мати повноваження вимагати від позивача гарантії відшкодування збитків відповідачу чи третій стороні, які можуть виникнути в результаті відмови у позові. При вирішенні питання про гарантії суд повинен враховувати можливості позивача відповісти на вимогу про відшкодування збитків. Таким чином, метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору. Виходячи із системного тлумачення частин першої і третьої статті 154 ЦПК України, реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком, за винятком випадків, передбачених частиною третьою статті 154 ЦПК України, в якій зазначено, що суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Оскільки вжиття заходів зустрічного забезпечення за загальним правилом має диспозитивний характер, то при вирішенні питання про їх застосування суд повинен оцінити необхідність зустрічного забезпечення та з`ясувати спроможність позивача компенсувати відповідачу у майбутньому можливі збитки, пов`язані із забезпеченням позову. Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року справі № 761/3222/17 (провадження № 61-1856св19). Оскільки вжиття заходів зустрічного забезпечення за загальним правилом має диспозитивний характер, то при вирішенні питання про їх застосування суд повинен оцінити необхідність зустрічного забезпечення та з`ясувати спроможність позивача компенсувати відповідачу у майбутньому можливі збитки, пов`язані із забезпеченням позову. Тобто основною передумовою застосування правил статті 154 ЦК є факт можливості таких збитків. Відповідно до ч. 4 ст. 154 ЦПК України зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснено шляхом: надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів; вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову. Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову (ч. 5 ст. 154 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії». Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. За змістом вказаної норми права, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом. Отже, виходячи з вимог зазначених норм, має бути обґрунтувано факт можливості спричинення збитків заходами забезпечення позову відповідачу, визначено їх потенційний розмір, а суд повинен ретельно дослідити ці обставини та оцінити співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення. Ні в заяві про вжиття заходів забезпечення позову, ні в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не доводить, що відповідач зазнає збитків у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України. Вжиті ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 10 грудня 2020 року заходи забезпечення позову у цій справі є тимчасовим заходом. Вимога, заявлена в заяві про зустрічне забезпечення є фактично вимогою про виконання виконавчого напису, вчиненого 30 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бондар Тетяною Миколаївною, зареєстрованим в реєстрі за № 5009, який наразі є предметом цього позову. Враховуючи те, що обраний заявником спосіб забезпечення позову не спричинить невідновлюваної шкоди відповідачу чи третім особам, а також відсутність обставин визначених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення є безпідставними . Виконавчий напис нотаріуса, який є виконавчим документом, оскаржується боржником у судовому порядку. В даному випадку забезпечення позову відповідає передбаченому п. 6 ч. 1 ст. 150 ЦПК України виду забезпечення позову( зупинення стягнення за виконавчим документом) . Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За таких обставин, при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції дотримано норми процесуального права, висновки суду по суті відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 28 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - Н.П.Пилипчук Судді - О.В. Маміна О.Ю. Тичкова