Постанова 4852 № П/811/4081/14

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 березня 2021 року м. Дніпросправа № П/811/4081/14 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., за участю секретаря судового засідання Рубана А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Кіровоградської обласної прокуратури на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року (головуючий суддя - Брегей Р.І.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кіровоградської обласної прокуратури про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - Відповідач-1), Кіровоградської обласної прокуратури (далі - Відповідач-2), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ від 23 жовтня 2014 року №1458-к про звільнення з посади першого заступника прокурора Кіровоградської області на підставі припису Закону України «Про очищення влади»; - поновити на посаді першого заступника прокурора Кіровоградської області з 24 жовтня 2014 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу; - зобов`язати Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України стосовно відкликання відомостей про нього, як про особу, відносно якої застосовано приписи Закону України «Про очищення влади». В обґрунтування адміністративного позову Позивач, зокрема, зазначив, що застосовані відносно нього обмеження, які встановлені приписами Закону України «Про очищення влади» (далі - Закон), суперечать принципу верховенства права і порушують право на працю. Вказав, що відомості стосовно нього у Єдиному державному реєстрі осіб, відносно яких застосовано положення Закону (далі - Реєстр), створюють перешкоди у працевлаштуванні на державну службу, якщо звільниться з органів прокуратури. Середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням усіх підвищень посадового окладу за посадою, яку обіймав Позивач, складає 3944744,47 грн. станом на 03 листопада 2020 року. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково (т. 2, а.с.60-70). Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1458-к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Кіровоградської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Кіровоградської області з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 2493971,99 грн., відрахувавши з цієї суми усі обов`язкові платежі. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про прийняття судом цього рішення, направивши його копію. Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць (за перший місяць). Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування Позивача на відповідних посадах, не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки Позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ про звільнення не містить обґрунтування, що ОСОБА_1 міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму. Встановлення фактів особистої протиправної поведінки Позивача не стало метою перевірки. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач-1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі Відповідач-1, із посиланням на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії, передбачені частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади» не встановлено, і формально Закон не передбачає вимоги щодо обов`язку встановлення будь-яких обставин чи фактів стосовно таких осіб для вирішення питання про їх звільнення на підставі пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Оскільки юридична відповідальність стосовно Позивача не наступала, а люстрація була підставою для припинення з ним трудового договору, суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності, статті 62 Конституції щодо презумпції невинуватості. Відповідач-2 також оскаржив рішення суду в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі Відповідач-2, із посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що у період з 08.09.2010 по 11.07.2014 ОСОБА_1 обіймав сукупно не менше 1 року посаду, визначену п.8 ч.1 ст. 3 Закону, про що було обґрунтовано зазначено у довідці про результати вивчення особової справи Позивача щодо застосування заборон, визначених Законом. На виконання вимог п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 №1458-к Позивача звільнено з посади першого заступника прокурора Кіровоградської області у зв`язку з припиненням трудового договору на підставі п.7-2 ст. 36 КЗпП України. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що викладені в апеляційних скаргах доводи про законність звільнення Позивача та нібито допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права не знаходять свого підтвердження. Крім того, Позивачем заявлено клопотання про проведення розгляду справи без його участі. Позивач, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, що не перешкоджає розгляду справи. Представник Відповідача-1 у судовому засіданні підтримав вимоги власної апеляційної скарги. Представник Відповідача-2 у судовому засіданні підтримав вимоги власної апеляційної скарги. Заслухавши пояснення представників Відповідача-1, Відповідача-2, кожного окремо, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено, що наказом Генерального прокурора України від 08 вересня 2010 року №1209-к Позивача призначено на посаду першого заступника прокурора Кіровоградської області. Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1458-к Позивача звільнено з органів прокуратури на підставі припису пункту 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України. Підстава припинення трудового договору - довідка про результати вивчення особової справи і подання прокурора Кіровоградської області. У довідці вказано, що Позивач обіймав посаду першого заступника прокурора Кіровоградської області з 08 вересня 2010 року до 22 лютого 2014 року (більше 3 років). У поданні зазначено, що Позивача належить звільнити з органів прокуратури на підставі приписів пункту 8 частини 1 статті 3 та пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону. Відомості про звільнення зі служби на підставі приписів Закону спрямовані Генеральною прокуратурою України до Міністерства юстиції України, яке внесло відомості до Єдиного державного реєстру осіб, відносно яких застосовано положення Закону. Згідно довідки Відповідача-2 від 01 грудня 2020 року середньоденна заробітна плата Позивача на день звільнення склала 781,98 грн. Приписами частин 1-3 статті 1 Закону встановлено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист. Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Приписами пункту 8 частини 1 статті 3 Закону визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України. Позивач упродовж зазначеного періоду часу обіймав більше 3 років посаду заступника керівника територіального органу прокуратури України. Отже, Закон поширював згадану заборону відносно нього. Приписами пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; 2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом. Позивача звільнено з дотриманням такої процедури і на підставі припису пункту 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України. Цією нормою права встановлено, що підставою припинення трудового договору є така підстава, що передбачена Законом України «Про очищення влади». Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі №800/186/17 висловив правовий висновок, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року. Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї). Як підсумок, Верховний Суд вказав, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб. Верховний Суд застосував такі висновки і у справі №817/3431/14 (№К/9901/1400/18), за результатами розгляду якої Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 03 червня 2020 року, в якій сформулював правову позицію, що лише факта перебування осіб на визначених в Законі посадах та протягом встановленого цим же Законом строку недостатньо для застосування заборон, визначених частиною 3 статті 1 Закону. Також, у цьому рішенні Верховний Суд наголосив на необхідності врахування доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, на чому наголосила Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках №788/2014 щодо Закону, як на загальновизнаному міжнародному стандарті. Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ №1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме: особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій. Водночас, застосовані до Позивача в цій справі обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції. Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала. Суди зобов`язані, відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України, вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини, як мінімальних стандартів демократичного суспільства. Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права. Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою. Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але, відповідно до статті 27 Віденської конвенції, держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору. 17 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі «Полях та інші проти України»), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону. Європейський суд з прав людини, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя. За оцінкою Європейський суд з прав людини, застосування до заявників заходів на підставі Закону мало дуже серйозні наслідки для їх здатності встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 209). Європейський суд з прав людини визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону, проте продовжив розгляд скарг, презюмуючи, що цілі Закону можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. Європейський суд з прав людини зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони «необхідні у демократичному суспільстві» у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. В основу підходу Європейського суду з прав людини до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією «демократії, здатної себе захистити», що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців («демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована») та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією. Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм критеріям, розробленим практикою Європейського суду з прав людини у справі «Полях та інші проти України», Суд указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, а тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан Янукович обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції. Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 294). Європейський суд з прав людини підсумував недоведеність того, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників. Аналіз рішення Європейського суду з прав людини та встановленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє зробити висновок, що законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе як міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції. Отже, заборона перебування на зазначених у Законі посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність такої заборони меті й принципам Закону, визначеним у його частині 2 статті

1. Таким чином, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є обставини вчинення Позивачем конкретних дій, які полягають у сприянні своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини. Заходи з очищення влади (люстрації) щодо Позивача застосовані виключно на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про обіймання певної посади. Довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування Позивача на відповідних посадах, не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки Позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ про звільнення не містить обґрунтування, що ОСОБА_1 міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму. Встановлення фактів особистої протиправної поведінки Позивача не стало метою перевірки. Керуючись згаданими нормами законодавства, висновками Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність наказу про звільнення Позивача з органів прокуратури. Тому, Позивач має бути поновлений на посаді першого заступника прокурора Кіровоградської області з 24 жовтня 2014 року, яка з 11 вересня 2020 року відповідає посаді першого заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури зі стягненням із Відповідача-2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про часткове задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 01 грудня 2020 року необхідно залишити без змін. Доводи апеляційних скарг спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Керуючись статтями 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Кіровоградської обласної прокуратури - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року у справі №П/811/4081/14 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. В повному обсязі постанова складена 22 березня 2021 року. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов