Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/9888/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3365/21 Справа № 199/9888/18 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 43 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2019 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2018 року КП «Жилсервіс-5» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що КП «Жилсервіс-5» є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 (гуртожиток), в кімнаті № НОМЕР_1 якого зареєстрований ОСОБА_1 16 травня 2018 року під час проведення контролю паспортного режиму комісією КП «Жилсервіс-5» був встановлений факт не проживання відповідача за місцем реєстрації місця проживання з травня 2018 року. Матеріалами справи та доказами підтверджено, що відповідач не мешкає в даній кімнаті, комунальні послуги не сплачує тощо. З огляду на зазначене, позивач просив суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_2 . Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2019 року позов КП «Жилсервіс-5» задоволено. Визнано ОСОБА_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням: кімнатою АДРЕСА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлено, на підставі долучених представником позивача: повідомлень про сплату за комунальні послуги, які вилучені 21 березня 2019 року з-під ручки дверей кімнати № НОМЕР_1 в кількості 8-ми штук за період з червня 2018 року по лютий 2019 року; запрошення про участь у виборах Президента України в березні 2019 року; рахунку про заборгованість за січень 2019 року ТДВ «Дніпрокомунтранс» та фото, на підтвердження того, що вказані документи тривалий час знаходились під ручкою дверей кімнати № НОМЕР_1 та їх ніхто не забирав. Відповідач понад року не проживає в кімнаті АДРЕСА_2 (гуртожиток), що підтверджується зібраними доказами у справі та підстав, передбачених частиною третьою статті 71 ЖК, відповідно до яких за відповідачем зберігалося би жиле приміщення при його тимчасовій відсутності судом встановлено не було, тому суд погодився із слушністю доводів позивача в тій частині, що реєстрацією місця проживання відповідача у кімнаті, в якій фін фактично не мешкає, створюються перешкоди в наданні жилого приміщення особам, які його потребують, у зв`язку з чим порушені права підлягають поновленню у спосіб, визначений позивачем (стаття 16 ЦК України). Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК). Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що матеріали справи не містять об`єктивних доказів його відсутності та втрати інтересу до жилого приміщення. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2019 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції встановлено і не спростовано доводами апеляційної скарги, що відповідач понад року не проживає в кімнаті АДРЕСА_2 (гуртожиток). Відповідач посилається на те, що акти про його непроживання у гуртожитку не мають доказової сили, а також те, що він звертався до позивача із запитом про видачу довідки про те, з яких підстав йому було відключено подачу електроенергії. Колегія суддів не прийняла до уваги вказані доводи, оскільки вони не підтверджують факту проживання відповідача за адресою його реєстрації в спірному житловому приміщенні та суд розцінив їх як намагання уникнення від юридичної відповідальності. Постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 січня 2020 року і передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно ордеру № 140 на жилу площу в гуртожитку № 3, виданого на ім`я ОСОБА_1 , останньому надано право на зайняття з родиною з 1 особи жилої кімнати № НОМЕР_1 площею 16,5 м. Ордер видано на підставі спільного рішення адміністрації та Профспілкового комітету і договору найму жилого приміщення від 14 червня 2001 року. КП «Жилсервіс-5» є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_1 . Місце проживання відповідача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 гуртожиток з 14 вересня 2001 року. Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18) зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР та вказано, що: «збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності». На підтвердження доводів, позивач посилався на акти про непроживання відповідача у спірному приміщенні. Оцінюючи надані позивачем акти, з огляду на їх зміст, вони складені одними й тими самими особами, не містять конкретних фактичних даних щодо часу та причин непроживання ОСОБА_1 у спірній кімнаті та були складені за відсутності особи, яка зареєстрована у ній - відповідача, яким вживалися заходи щодо з`ясування причин припинення електропостачання за вишевказаною адресою, що підтверджує намір відповідача ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання. Разом із тим доказів на підтвердження того, що у відповідача існує інше постійне місце проживання, окрім спірного, матеріали справи не містять. Враховуючи, що сам факт тимчасового не проживання у спірній кімнаті не є підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а доказів непроживання відповідача понад шість місяців в жилому приміщенні без поважних причин матеріали справи не містять, та приймаючи до уваги, що за ОСОБА_1 продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно вимог ст.141 ЦПК України, з КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати сумі 4915, 00 грн. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2019 року - скасувати і ухвалити нове рішення. Відмовити у задоволенні позову Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Стягнути з Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати сумі 4915, 00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова