Постанова 4818 № 639/6293/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________________________________________________ Постанова Іменем України 19 березня 2021 року м. Харків справа № 639/6293/20 провадження № 22-ц/818/1970/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Бурлака І.В., Хорошевського О.М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року в складі судді Рубіжного С.О., у с т а н о в и в: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , про зміну розміру аліментів. Позовна заява мотивована тим, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 листопада 2018 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 вересня 2018 року до повноліття дитини. На підставі вказаного рішення судом видано виконавчий лист, який знаходиться на виконанні в Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ВП № 58846554. Зазначив, що 04 жовтня 2013 року він уклав шлюб з ОСОБА_3 , який зареєстровано в Жовтневому відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управлення юстиції. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30 березня 2017 року його та ОСОБА_3 оголошено усиновлювачами малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 березня 2020 року скасовано усиновлення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Тобто, на час звернення до суду на його утриманні знаходилася малолітня донька - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Посилаючись на вказані обставини, просив зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 , з 1/4 до 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини. 11 листопада 2020 року ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив мотивовано тим, що позов про стягнення аліментів на утримання сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подано до суду першої інстанції, коли позивач вже мав усиновлених дітей та був одружений з ОСОБА_3 , що враховано судом під час вирішення спору про стягнення аліментів на сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, на які посилається позивач, існували до ухвалення заочного рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 листопада 2018 року, а отже були враховані судом першої інстанції. Крім того, рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 березня 2020 року скасовано усиновлення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що не може свідчити про погіршення майнового стану позивача. 11 січня 2021 року ОСОБА_4 - представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована доводами, які є аналогічними доводам позовної заяви. Крім того, зазначено, що за змістом статті 192 СК України, яка регулює зміну розміру аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану платника аліментів, ці зміни повинні відбутись після розгляду справи. 04 лютого 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не оскаржила, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі пункту 1 частини четвертої статті 274 та частини п`ятої статті 279 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 листопада 2018 року з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14 вересня 2018 року до повноліття дитини (а. с. 7). На виконання вказаного рішення 15 березня 2019 року Жовтневим районним судом м. Харкова видано виконавчий лист, який було пред`явлено для примусового виконання до Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, ВП № 58846554 (а. с. 8). ОСОБА_1 перебуває в шлюбі з ОСОБА_3 , який зареєстровано 04 жовтня 2013 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управлення юстиції, актовий запис 480, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а. с. 12). Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 30 березня 2017 року, уточненим ухвалою цього ж суду від 25 квітня 2017 року про виправлення описки, оголошено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усиновлювачами малолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внесено зміни до Книги реєстрації народжень дітей, змінивши їх прізвища з « ОСОБА_9 » на « ОСОБА_10 », по батькові з « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_12 », батьком вказано ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_3 , ім`я, місце народження та дату народження дітей залишено без змін (а. с. 9-10, 11). Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11 березня 2020 року скасовано усиновлення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 11). Відповідно до копії свідоцтва про народження, виданого Охтирським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, батьками ОСОБА_13 ( до усиновлення ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , актовий запис № 03 (а. с. 14). Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. З роз`яснень, викладених у пункті 17 вищевказаної Постанови та частини першої статті 182 СК України вбачається, що при визначенні розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального стану батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Відповідно до частини першої статті 81 СК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 80 цього Кодексу достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять зі предмета доказування. Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що ОСОБА_1 не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності будь-яких передбачених статтею 192 СК України обставин, що мають істотне значення та є підставою для зменшення розміру аліментів, визначених рішенням суду, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. При цьому судом першої інстанції враховано наявність в платника аліментів інших неповнолітніх дітей, однак ця обставина не може бути підставою для задоволення його вимоги про зменшення розміру аліментів, оскільки вказані обставини існували на час розгляду справи про стягнення аліментів, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру аліментів. Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 761/2235/16-ц (провадження № 61-1491св18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Посилання ОСОБА_1 на те, що на час звернення до суду в нього на утриманні знаходилась малолітня донька - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 надходження, не є підставою для зменшення розміру аліментів в розумінні статті 192 СК України, оскільки вказані обставини існували на час розгляду справи про стягнення аліментів. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 листопада 2018 року набрало законної сили та не оскаржено в передбаченому законом порядку. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 19 березня 2021 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді І.В.Бурлака О.М.Хорошевський