LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова КЦС ВС484/770/18

від 17.03.2021 · Цивільна
Резолютивна:Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 червня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишит…

Постанова Іменем України 17 березня 2021 року м. Київ справа № 484/770/18 провадження № 61-17125св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого- Луспеника Д. Д. суддів:Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач -Миколаївський обласний центр зайнятості, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 червня 2020 року у складі судді Хемич О. Б. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2020 рокуу складі суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Лівінського І. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївського обласного центру зайнятості (далі - Миколаївський ОЦЗ) у якому просив зобов`язати Миколаївський ОЦЗ продовжити безстроковий трудовий договір шляхом переведення його з посади директора Первомайського міськрайонного центру зайнятості (далі - Первомайський МРЦЗ) на посаду директора Первомайської філії Миколаївського обласного центру зайнятості (далі - Первомайська філія). Позовна заява мотивована тим, що з 2010 року він займав посаду директора Первомайського МРЦЗ. З жовтня 2016 року розпочалась процедура реорганізації базових центрів зайнятості Миколаївської області, унаслідок чого Первомайський МРЦЗ було приєднано до Миколаївського ОЦЗ та створено Первомайську філію Миколаївського обласного центру зайнятості (далі - Первомайська філія). Переважна більшість працівників Первомайського МРЦЗ була переведена на відповідні посади до Первомайської філії. Його було попереджено про скорочення штату та наступне звільнення, незважаючи на те, що штатний розпис Первомайської філії передбачав посаду директора. Посилався на те, що реорганізація юридичної особи без скорочення його посади не припиняє дію трудового договору, а відповідач незаконно відмовив у переведенні його на посаду директора Первомайської філії. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано відмову Миколаївського обласного центру зайнятості від 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 у переводі з посади директора Первомайського міськрайонного центру зайнятості на посаду директора Первомайської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості незаконною. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року апеляційну скаргу Миколаївського обласного центру зайнятості залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року змінено, викладено резолютивну частину рішення в частині позовних вимог у наступній редакції. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Миколаївський обласний центр зайнятості перевести ОСОБА_1 з посади директора Первомайського міськрайонного центру зайнятості на посаду директора Первомайської міськрайонної філії Миколаївського обласного центру зайнятості на підставі його заяви від 20 січня 2018 року. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року касаційну скаргу Миколаївського обласного центру зайнятості задоволено частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-47165св18). При новому розгляді справи, у квітні 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета позову, посилаючись на те, що після прийняття постанови Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, якою скасовано рішення попередніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд, виникла необхідність у захисті його прав ефективним способом захисту, а саме на підставі постанови Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року та наказу Миколаївський ОЦЗ від 18 лютого 2019 року №61-к його було переведено на посаду директора Первомайської філії, а відповідно до наказу Миколаївського ОЦЗ від 21 жовтня 2019 року № 303-к його звільнено з роботи на посаді директора Первомайської філії. З урахуванням вказаної заяви, ОСОБА_1 просив суд визнати укладеним з 15 листопада 2017 року його трудовий договір з Миколаївським ОЦЗ про роботу на посаді директора Первомайської філії та допустити його до роботи за цією посадою. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 травня 2020 року прийнято заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову до розгляду. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки переведення до новоствореної філії не є компетенцією суду. Крім того, оскільки трудові відносини, як з Первомайським МРЦЗ, так і з Первомайською філією вже припинені, тому можливе лише виникнення нових трудових відносин, реалізувати свої права і обов`язки у яких позивач і відповідач можуть на власний розсуд відповідно до закону. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 червня 2020 року - без змін. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення місцевого суду по суті спору є правильним, оскільки, незважаючи на те, що ОСОБА_1 під час повторного розгляду справи подав уточнену позовну заяву, але фактично, за своєю суттю, вона аналогічна первісній, оскільки позивач, не будучи звільненим з посади директора Первомайського МРЦЗ знову ставить питання про допущення його до роботи на посаду у новоствореній Первомайській філії поза волею роботодавця, що не належить до дискреційних повноважень судових органів. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову, не передаючи справи на новий розгляд. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що Миколаївський ОЦЗ не вчинив жодних дій, спрямованих на продовження трудових відносин з ним відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України. Вважає, що обрав правильний та ефективний спосіб захисту свого порушеного трудового права, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). Суди також не врахували правових висновків Верховного Суду України в ухвалі від 02 грудня 2009 року у справі № 6-24334св09 про те, що у разі реорганізації підприємства дія трудового договору працівника продовжується, а звільнення можливе тільки у разі скорочення чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У січні 2021 року Миколаївський ОЦЗ подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що її доводи є безпідставними, оскільки Миколаївський ОЦЗ та Первомайський МРЦЗ є різними юридичними особами, тому нові посади у ОЦЗ не є тотожними посадам у МРЦЗ. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами З 08 лютого 2010 року ОСОБА_1 займав посаду директора Первомайського МРЦЗ. Первомайський МРЦЗ є установою, підпорядкованою та підзвітною Миколаївському ОЦЗ, має статус юридичної особи та діє на підставі Положення про Первомайський МРЦЗ. Наказом Державної служби зайнятості від 26 жовтня 2016 року прийнято рішення про реорганізацію базових центрів зайнятості Миколаївської області, у тому числі Первомайського МРЦЗ, шляхом приєднання до Миколаївського ОЦЗ. Наказом Миколаївського ОЦЗ від 08 листопада 2016року призначено голову комісії з припинення юридичної особи - Первомайського МРЦЗ, яку наказом від 11 вересня 2017 року замінено на ОСОБА_2 . Штатним розписом Первомайського МРЦЗ, введеним в дію з 31 березня 2017 року, передбачені керівні посади, в тому числі посада директора та двох заступників, та чисельна кількість працівників центру - 25,5 одиниць. Наказом Миколаївського ОЦЗ від 09 листопада 2017 року створені відокремлені структурні підрозділи Миколаївського ОЦЗ, у тому числі й Первомайська філія та затверджено її Положення. За цим Положенням Первомайська філія є відокремленим структурним підрозділом регіонального центру зайнятості - Миколаївського ОЦЗ, йому підпорядкована й підзвітна, не має статусу юридичної особи. Структура та штатний розпис філії затверджується директором Миколаївського ОЦЗ. За штатним розписом Первомайської філії, затвердженим директором Миколаївського ОЦЗ 14 листопада 2017 року, чисельність штатних посад філії складала 23,5 одиниць, включаючи керівні посади - директора та заступника директора. Наказом Миколаївського ОЦЗ від 15 листопада 2017 року структура та штатний розпис Первомайської філії введені в дію з 15 листопада того ж року, з чим були ознайомлені 20 листопада 2017 року працівники Первомайського МРЦЗ, у тому числі й ОСОБА_1 15 листопада 2017 року на посаду директора Первомайської філії переведено заступника директора Первомайського МРЦЗ ОСОБА_2 . 20 листопада 2017 року ОСОБА_1 попереджено про скорочення посади директора Первомайського МРЦЗ, яку він займав, та запропоновані тимчасово вакантна посада в Первомайській філії та посади в інших структурних підрозділах регіонального органу. Наказом від 21 грудня 2017 року працівники Первомайського МРЦЗ - 24 особи переведені на відповідні посади до Первомайської філії. Питання про переведення ОСОБА_1 не вирішувалося. 28 грудня 2017 року директор Миколаївського ОЦЗ звернувся до профспілкового органу з поданням про звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Згода на звільнення дана 10 січня 2018 року. 16 лютого 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про переведення його на посаду директора Первомайської філії, на яку отримав відмову від 27 лютого 2018 року, з посиланням на те, що вказана посада не є вакантною. 19 січня 2018 року наказом Миколаївського ОЦЗ ОСОБА_1 надано соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_1 включно. За час перебування справи в суді касаційної інстанції між сторонами існували правовідносини, які були обумовлені виконанням постанови Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року у цій справі, яка у подальшому була скасована Верховним Судом. Так, наказом Миколаївського ОЦЗ від 15 лютого 2019 року № 56-к ОСОБА_2 звільнено з посади директора Первомайської філії з 18 лютого 2019 року. Наказом Миколаївського ОЦЗ від 18 лютого 2019 року № 61-к ОСОБА_1 переведено з посади директора Первомайського МЦЗ на посаду директора Первомайської філії з 19 лютого 2019 року. 20 лютого 2019 року наказом Миколаївського ОЦЗ соціальну відпустку ОСОБА_1 перервано на підставі його заяви у зв`язку з виходом на роботу з повним робочим днем. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2019 року у справі № 484/1082/19 визнано незаконним і скасовано наказ Миколаївського обласного центру зайнятості від 15 лютого 2019 року № 56-к про звільнення ОСОБА_2 та поновлено її на посаді директора Первомайської філії. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2020 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2019 року змінено. Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Первомайської філії з 19 лютого 2019 року для виконання Миколаївським ОЦЗ обов`язку, передбаченого частиною другою статті 40 КЗпП України. Наказом Миколаївського ОЦЗ від 21 жовтня 2019 року № 303-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Первомайської філії з 21 жовтня 2019 року у зв`язку з поновленням на роботі працівника, який раніше обіймав цю посаду (пункт 6 статті 40 КЗпП України). Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 червня 2020 року у справі № 484/5195/19 у задоволені позову ОСОБА_1 до Миколаївського ОЦЗ про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 червня 2020 року скасоване з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано наказ Миколаївського ОЦЗ від 21 жовтня 2019 року № 303-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Первомайської філії. Поновлено його на цій посаді на період, необхідний роботодавцю для виконання щодо нього вимог, передбачених частиною другою статті 40 КЗпП України. Стягнуто з відповідача на його користь 106 496,64 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 5 000 грн компенсації за завдану моральну шкоду. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) та постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18, від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19 та від 16 вересня 2020 року у справі № 308/5864/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Положеннями частини четвертої статті 36 КЗпП України встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розглядаючи трудові спори, пов`язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Стаття 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу, а саме: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах законодавства. Відповідно до положень статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом. Вказаний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 159/2298/16-ц (провадження № 61-5664св18). Скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд дійшов висновку, що, вирішуючи питання по суті позовних вимог, суди не врахували, що переведення до новоствореної філії не є компетенцією суду та у повній мірі не перевірили, чи не потягне вирішення питання про призначення у порядку переведення працівника на нову посаду без погодження сторін до втручання у внутрішню діяльність роботодавця, оскільки укладення трудового договору (контракту) із позивачем потребує не тільки ініціативи, згоди та бажання самого працівника, але й згоди роботодавця із урахуванням його потреб та волі. Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , встановивши, що він працював на посаді директора Первомайського МРЦЗ, який має статус юридичної особи та діє на підставі Положення про Первомайський МРЦЗ, при цьомуза даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Первомайський МРЦЗ з 09 листопада 2016 року до цього часу знаходиться у стадії припинення, запис про припинення цієї юридичної особи відсутній, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що його переведення до новоствореної філії не є компетенцією суду. Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що незважаючи на те, що ОСОБА_1 під час повторного розгляду справи подав уточнену позовну заяву, але фактично, за своєю суттю, вона аналогічна первісній, оскільки позивач, не будучи звільненим з посади директора Первомайського МРЦЗ знову ставить питання про допущення його до роботи на посаду у новоствореній Первомайській філії поза волею роботодавця, що не належить до дискреційних повноважень судових органів. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що Миколаївський ОЦЗ не вчинив жодних дій, спрямованих на продовження трудових відносин з ним відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на правильність вирішення ними спору, який було розглянуто в межах заявлених позивачем вимог. Висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, також не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень, оскільки не спростовують той факт, що він заявляє вимоги про допущення його до роботи на посаду у новоствореній Первомайській філії поза волею роботодавця, при цьому працюючи уПервомайському МРЦЗ, який має статус окремої юридичної особи. Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону та з якою погоджується Верховний Суд. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 червня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»