Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/7867/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7867/20 пров. № А/857/728/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України, на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року (суддя Клименко О.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту 07.12.2020р.), в адміністративній справі №380/7867/20 за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України, про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення, встановив: У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України, в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача у відношенні до позивача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 23 квітня 2016 року по 15 березня 2019 року; 2) стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 23 квітня 2016 року по 15 березня 2019 року у сумі 107457,34 гривень; 3) стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, а саме: витрати пов`язані з проведенням судово-економічної експертизи №4182 від 01 липня 2020 року у розмірі 1961,28 гривень та витрати на правову допомогу. Відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованим та таким, що не підлягають до задоволення, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23 квітня 2016 року по 15 березня 2019 року не у повному розмірі. Зобов`язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23 квітня 2016 року по 15 березня 2019 року та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 1500 грн. витрат на правничу допомогу. У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України 1500 грн. витрат на правничу допомогу відмовлено. У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України витрат, пов`язаних з проведенням судово-економічної експертизи №4182 від 01 липня 2020 року у розмірі 1961,28 грн. відмовлено. З цим рішенням суду першої інстанції від 02.12.2020 року частково не погодився позивач ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що суд незаконно та необґрунтовано оминув питання визначення суми індексації грошового забезпечення та базового місяця для здійснення такого нарахування та не прописав у тексті резолютивної частини конкретної суми індексації грошового забезпечення, яку належить виплатити ОСОБА_1 , вважаючи, що вказане належить до дискреційних повноважень відповідача. На думку позивача, у відповідача Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України залишається лише один правомірний варіант дій - виплатити індексацію грошового забезпечення. Тому вважає апелянт, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити суму індексації у розмірі 107457,34 грн.. Також, на думку апелянта, з метою належного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 необхідним є зазначення базових місяців для обчислення та нарахування індексації грошового забезпечення позивача, якими є січень 2008 року та березень 2018 року. За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 02.12.2020 року в частині зобов`язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 23.04.2016 року по 15.03.2019 року, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі із обов`язковим зазначенням суми індексації грошового забезпечення або базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення (січня 2008 року та березня 2018 року). Також з рішенням суду першої інстанції від 02.12.2020 року не погодився відповідач Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає рішення суду першої інстанції ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушено норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконного і необґрунтованого судового рішення та підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що судом порушено норми матеріального права в частині вирішення питання щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення, вважаючи, що індексується не вся заробітна плата, а тільки та її частина, яка не перевищує прожитковий мінімум для працездатних громадян. Крім того, відповідач вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з`ясовано докази по справі та задоволено позовні вимоги до неналежного відповідача по справі. За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 02.12.2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю. Відповідач Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України подав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважаючи такі необґрунтованими. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, з врахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 23 квітня 2016 року по 15 березня 2019 року проходив військову службу в Головному квартирно-експлуатаційному управлінні Збройних Сил України. Вказані обставини сторонами не заперечуються. Відповідно до довідки Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 06 лютого 2020 року №248/3/8/593д про нараховану та виплачену ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.04.2016 року по 15.03.2019 року, позивачу з квітня 2016 року по листопад 2018 року не нараховувалася та не виплачувалася індексація його грошового забезпечення. В той же час, за період з грудня 2018 року по березень 2019 року індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена позивачу у таких розмірах: у грудні 2018 року в сумі 71,08 грн.; у січні 2019 року у сумі 71,08 грн.; у лютому 2019 року у сумі 71,08 грн.; у березні 2019 року у сумі 65,07 грн. (а.с. 27). Листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 06 лютого 2020 року №248/3/8/108 позивача на його заяву стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 05 квітня 2016 року по 01 березня 2019 року повідомлено про те, що індексація грошових доходів населення провадиться відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення (далі Закон України) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078 (далі Порядок). Відповідно до статті 5 Закону України і пункту 6 Порядку індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Для виплати індексації в квітні 2016 року грудні 2017 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Пунктом 14 Порядку визначено, що роз`яснення про застосування порядку проведення індексації грошових доходів населення надає Міністерство соціальної політики України (далі Мінсоцполітики). Відповідно до роз`яснень Мінсоцполітики механізм нарахування та виплати індексації за попередні роки Порядком не передбачений. Зазначене підтверджено роз`ясненнями Мінсоцполітики від 16.07.2015 року №10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 року №252/10/136-16, від 08.08.2017 року №15966/0/2-17/16 та від 08.08.2017 року №78/0/66-17. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб з 01 березня 2018 року було підвищено розміри посадових окладів усіх категорій військовослужбовців. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів. Індексація грошового забезпечення провадиться, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 103%. Право на індексацію відбулося у грудні 2018 року, оскільки індекс споживчих цін за квітень-жовтень 2018 року перевищив встановлений поріг індексації (103%) в становив 103,7%. Індексація грошового забезпечення за грудень 2018 року та січень-березень 2019 року виплачена у сумі 278,31 грн. (а.с. 24-25). Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у спірний період, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 23.04.2016 року по 15.03.2019 року не у повному розмірі. При цьому суд визнав позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 23.04.2016 року по 15.03.2019 року у сумі 107457,34 гривень передчасною та спрямована на захист ще не порушеного права позивача. З цих підстав відхилено висновок експерта №4182 від 01.07.2020 року. З метою ефективного способу захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача суд вирішив зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу за спірний період індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум. Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного. Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Абзацом другим ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Згідно з частин 2, 3 ст.9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078). Так, згідно ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно з ч.1 ст.2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону). Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно з ст.19 цього Закону є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно з п.6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Аналіз наведених вище нормативно-правових актів за відсутності затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому урядом України порядку, а саме Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003. Тобто сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону і підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Проте, як встановлено судом, позивачу за період з квітня 2016 року по листопад 2018 року не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, а за період з грудня 2018 року по березень 2019 року в сумі 278,31 грн., що свідчить про протиправність дій відповідача. Водночас, слід зазначити, що відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу, а обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі. Також судом враховується, що відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується, коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним протягом 2016-2018 років надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення. За наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставне посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України у квітні 2016 року лютому 2018 року як на підставу для ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за указаний період. Окружним судом обґрунтовано відхилено посилання відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України, оскільки такі за своїми формою та змістом не є нормативно-правовими актами, та відповідач не має обов`язку щодо їх виконання, а зобов`язаний діяти відповідно до вимог закону. При вирішенні питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) судом першої інстанції правильно враховано наступні правові норми. Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Таким чином, враховуючи те, що підвищення посадового окладу позивача з березня 2018 року відбулося у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року постанови №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців саме березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку №1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків. Згідно із абзацом другим пункту п`ятого Порядку №1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по грудень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%. Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку №1078. Відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078, сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку. Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення. Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078. Водночас, правильно звернув увагу суд першої інстанції на те, що відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку №1078 обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця. Вказаним спростовуються доводи відповідача (апелянта) щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права в частині вирішення питання щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення, вважаючи, що індексується не вся заробітна плата, а тільки та її частина, яка не перевищує прожитковий мінімум для працездатних громадян, оскільки обов`язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації покладається безпосередньо на роботодавця, а суд вказаному розрахунку чи не проведенні такого розрахунку надає оцінку. Колегія суддів зауважує, що оскаржуваним рішенням суд зобов`язує відповідача лише нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. Крім того, відповідач вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з`ясовано докази по справі та задоволено позовні вимоги до неналежного відповідача по справі. За змістом статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач Фінансове управління Генерального штабу Збройних сил України, подаючи відзив на позовну заяву, у суді першої інстанції заперечив проти позовних вимог, однак питання щодо визнання його неналежним відповідачем не піднімав, з урахуванням чого судом апеляційної інстанції такі доводи відповідача (апелянта) відхиляються. Відносно доводів апеляційної скарги позивача в частині незгоди із рішенням суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні решта позовних вимог, то суд апеляційної інстанції враховує наступне. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України). Разом з тим, частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Згідно частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому, частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4), або застосувавши інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10). Колегія суддів апеляційного суду враховує, що у розглядуваній адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу дій щодо проведення розрахунку із позивачем та на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність протиправної поведінки (бездіяльності) з боку відповідача, яка полягає у не повному нарахуванні і невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за розглядуваний період із 23.04.2016 року по 15.03.2019 року. Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апелянта (позивача) щодо відсутності у відповідача дискреційних повноважень у питанні нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки відповідач зобов`язаний був нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення відповідно до приписів законодавства. Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням необхідно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання». З наведеного видно, що під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права. Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації можливу поведінку (дії, бездіяльність) між альтернативами варіантами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому, суб`єкт владних повноважень не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Крім цього, колегія суддів звичайно ж погоджується із доводами апелянта (позивача) щодо того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. При обранні способу відновлення порушеного права суд повинен виходити з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Так, у даній адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 матеріали справи підтверджують, що за розглядуваний період із 23 квітня 2016 року по 15 березня 2019 року індексацію грошового забезпечення позивачу протиправно не була нарахована та виплачена у повному розмірі. Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що розрахунок такої індексації грошового забезпечення, в тому числі із визначенням базових місяців для проведення нарахування індексації, є обов`язком відповідача, як суб`єкта владних повноважень та органу, в якому позивач проходив службу. Завданням адміністративного суду є контроль за правомірністю дій (рішень) відповідача у розглядуваних правовідносинах, зокрема, щодо виконання відповідачем свого обов`язку по нарахуванню і виплати позивачу індексації грошового забезпечення, в тому числі правильності нарахування грошових сум такої індексації. Отже, з врахуванням того, що відповідачем ще не проведено офіційного нарахування позивачу конкретних грошових сум індексації грошового забезпечення за спірний період, тому являються передчасними вимоги позивача про необхідність здійснення такого нарахування адміністративним судом та одночасного стягнення таких грошових сум у судовому порядку. Таким чином, являються безпідставними і не підлягають до задоволення апеляційні вимоги позивача про задоволення позовних вимог в повному обсязі із обов`язковим зазначенням суми індексації грошового забезпечення або базових місяців для нарахування індексації грошового забезпечення. Відповідно до ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Решта доводи скаржників, зазначені в апеляційних скаргах та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з`ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно п.1 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року в адміністративній справі №380/7867/20 за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль