Постанова 4855 № 320/8611/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/8611/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Василенко Г.Ю. Суддя-доповідач Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання протиправними дій, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, в якому просив: - визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку одноразової виплати до 05 травня за період з 2015 року по 2020 рік (включно); - зобов`язати Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради здійснити ОСОБА_1 перерахунок одноразової виплати до 05 травня з урахуванням норм Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону від 25.12.1998 №367-ХІV. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту". Зобов`язано Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради здійснити перерахунок, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій за 2020 рік відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на момент проведення виплат, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що на його думку, призвело до частково неправильного вирішення спору. Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції не надходив. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Українським МВМ Обухівського РВ ГУ МВС України в Київській області 03.04.1998 р. Позивач, у спірний період, мав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 16.03.2015 р., що давало йому право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. У 2020 році до 5 травня позивачу була здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги в розмірі 1390,00 грн. Не погоджуючись з розміром отриманої грошової допомоги, позивач, звернувся до відповідача із заявою про перерахунок одноразової грошової допомоги до 5 травня за період з 2015 року по 2020 рік (включно) у зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 р. у справі №1-247/2018 (3393/18). Розглянувши звернення позивача, відповідач, листом від 07.09.2020 р. №11371, повідомив йому, що головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених для виплат грошової допомоги є Міністерство соціальної політики України, а управління соціального захисту населення діє виключно у межах наданих бюджетних призначень. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати недоплаченої суми протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з 27.02.2020 року, дня ухвалення рішення Конституційного Суду України, у позивача виникло право на соціальне забезпечення у розмірі, передбаченому редакцією Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачала розмір разової грошової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у п`ять мінімальних пенсій за віком, а тому порушене право на виплату такої допомоги у відповідному розміру підлягає задоволенню. Разом з цим, суд визнав, що вказана допомога за 2015-2019 роки правомірно виплачена у розмірах, передбачених постановами Кабінету Міністрів України №147 від 31 березня 2015 року, №141 від 02 березня 2016 року, №233 від 05 квітня 2017 року, №170 від 14 березня 2018 року, №237 від 20 березня 2019 року, а тому суд визнав, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині - відсутні. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII). Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Пільги часникам бойових дій встановлені статтею 12 Закону № 3551-XII. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов`язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. Підпунктом б підпункту 1 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01 січня 2008 року) частину п`яту статті 12 Закону № 3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України. Надалі Законом України від 28 грудня 2014 р. № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з частиною першою статті 17-1 Закону № 3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 112) встановлено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах : учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень. Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Конституційний Суд України у цьому рішенні вказав, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України. Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 наголошував, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини). Також, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права. Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014, зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 № 23-рп/2010, від 11.10.2011 № 10-рп/2011). Частиною другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 встановлено, що окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У цьому випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону № 3551-XII в редакції Закону № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частиною п`ятою якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Як зазначалося, відповідачем виплачено позивачу у 2020 року разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1390,00 грн., тобто у розмірі меншому, ніж визначено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При цьому, колегія суддів зауважує, що на час здійснення відповідачем такої виплати рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 1-247/2018 (3393/18) вже набрало законної сили. Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року 1638 гривень. Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій у 2020 році становить 8190,00 грн (1638,00 грн х 5). Оскільки у 2020 році позивачу разову грошову допомогу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону № 3551-XII, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що отримання такої допомоги у меншому розмірі порушує права позивача. Також, суд апеляційної інстанції наголошує, що норми підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ. При цьому, вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Крім цього, при вирішенні цієї справи, колегія суддів бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах викладені у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі №440/2722/20, предметом спору у якій є нарахування та виплата разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік особі, яка має статус особи з інвалідністю та має право на пільги, передбачені статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 1-247/2018 (3393/18). Так. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі №440/2722/20 зазначила наступне: «…Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2020 році слід застосовувати не Постанову № 112, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу». Відносно доводів апеляційної скарги про те, що управління не визначало розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, оскільки такий розмір визначено постановою Уряду № 112, колегія суддів суд зазначає наступне. У рішенні від 27.11.2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової. Згідно статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008). Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер. Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу. Також Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Окрім того, відповідно до рішень Європейського Суду з прав людини «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач не довів правомірність своїх дій щодо відмови здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня 2020 року у розмірі, визначеному частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», натомість позивач довів обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а отже правомірно задоволено вимоги позивача в цій частині судом першої інстанції. Крім цього, колегія суддів зазначає, що Управління визначено відповідальним органом, який зобов`язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги, а тому доводи відповідача про не порушення прав та інтересів позивача саме Управлінням є необґрунтованими. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для визнання, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Лічевецький І.О. Оксененко О.М.