Постанова 4855 № 620/3911/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3911/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі Яблонській А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Менська виправна колонія (№91)"про стягнення середнього заробітку, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи "Менська виправна колонія №91" та просив суд: стягнути з Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" (код ЄДРПОУ 08731849) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код номер НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.01.2020 по 27.07.2020 в розмірі 100764 грн. 56 коп. ( сто тисяч сімсот шістдесят чотири гривни ) грн. 34 коп. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 по 27.07.2020 в розмірі 114190 грн. 74 коп. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне з`ясування обставин справ, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про необґрунтованість вимог та тверджень, викладених в апеляційній скарзі. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України ( надалі - ДКВС України) з 15.08.1998 до 01 вересня 2018 року. На день звільнення перебував на посаді першого заступника начальника установи- заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи Державної установи "Менська виправна колонія (№91)". Позивач був звільнений зі служби з органів ДКВС України Державної установи МВК-91 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-УІІІ, (за власним бажанням) за наказом Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" від 31.08.2018 № 69/ОС-1, що підтверджується копією трудової книжки та копією наказу. Відповідно до наказу про звільнення відділ фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку установи повинен був провести кінцевий розрахунок із позивачем, а саме виплатити: одноразову грошову допомогу у розмірі 25 відсотків місячного грошового утримання за кожний повний календарний рік служби, на підставі пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" (зі змінами та доповненнями) за 20 (двадцять) календарних років; премію у відсотках до посадового окладу, окладу за спеціальним званням та надбавку за вислугу років за серпень, вересень 2018 року; компенсацію за невикористані дні відпустки (19 діб за - 2018 рік) у відповідності до п. 22 розділу II та п 1 розділу III наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року № 925/5 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 березня 2018 р. за № 377/31829 ( надалі - Наказ №925/5). Так, 31.08.2018 виконувачем обов`язки начальника Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" майором Буром С.В. видано наказ №69/ОС-18 "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 (М-005640), першого заступника начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи Державної установи "Менська виправна колонія (№91)", звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) з 01.09.2018. У цей же день відповідачем видано позивачу направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської експертизи) до медичної (військово-лікарської) комісії ДУ "ТМО МВС України в Чернігівській області" для визначення стану здоров`я з метою встановлення придатності для подальшої служби на посаді першого заступника начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки, охорони та оперативної роботи Державної установи "Менська виправна колонія (№91)", якого звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням з 01.09.2018 (вислуга років становить 20 років 16 днів), кількість днів звільнення від служби через тимчасову непрацездатність за останні 12 місяців становить 125. 19.09.2018 Військово-лікарською комісією здійснено медичний огляд ОСОБА_1 та за даними медичної документації на день звільнення 01.09.2018 встановлено, що захворювання позивача, пов`язане з проходженням служби в поліції; травма позивача (наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку (16.02.2018) у вигляді лікворо-гіпертензивного та цефалгічного синдрому), пов`язана з виконанням службових обов`язків (акт про нещасний випадок форми Н-1 від 20.04.2018 №8), у зв`язку з чим комісія дійшла висновку, що позивач непридатний до служби в поліції, про що складено Свідоцтво про хворобу №53. 06.06.2019 позивач звернувся до начальника Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" із заявою, в якій просив внести зміни до наказу про його звільнення у частині підстави звільнення, а саме: відповідно до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу). Листом від 18.06.2019 №4-9-19/Б-8 відповідач повідомив позивачу, що у зв`язку із проходженням військово-лікарської комісії після звільнення зі служби відсутні підстави для внесення змін до наказу Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" від 31.08.2018 №69/ОС-18 про його звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) щодо підстави звільнення на пункт 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу). 19.09.2019 рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду по справі № 620/2093/19, було визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" щодо відмови у внесенні змін до наказу від 31.08.2018 №69/0018 "Про звільнення ОСОБА_1 " стосовно підстави звільнення ОСОБА_1 зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу). Суд зобов`язав Державну установу "Менська виправна колонія (№91)" внести зміни до наказу від 31.08.2018 №69/0018 "Про звільнення ОСОБА_1 " стосовно підстави звільнення, а саме: з пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням) на пункт 2 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу). Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 у справі №620/2093/19 набрало законної сили 25.10.2019. До Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" надсилались запити щодо внесення змін до наказу віз 31.08.2018 підставу звільнення ОСОБА_1 та зобов`язання вчинити перерахунок коштів по виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні передбаченої пункту 10 Постанови від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей", прийнятої на виконання Закону№2262-ХІІ, у якій зазначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Таким чином судом першої інстанції встановлено, що обов`язок відповідача нарахувати та виплатити суму одноразової грошової допомоги при звільненні виник 25.10.2019. З поданих суду доказів вбачається, що одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена позивачу 27.07.2020, тобто через 246 календарних днів. ОСОБА_1 , вважаючи, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середне грошове утримання за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з даним позовом до суду. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. При цьому згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Наведений правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 826/9793/18 та від 23.04.2020 у справі № 810/3573/18. Ураховуючи наведені норми та фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин у даній справі підлягають застосуванню положення статей 116, 117 КЗпП України. Положеннями статей 116,117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення. Як свідчать матеріали справи, період затримки остаточного розрахунку з 25.10.2019 по 27.07.2020 складає 246 днів. Розмір середньоденного грошового утримання позивача, на день його звільнення складав 464.19 грн. Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати належних позивачу коштів становить 114190.74 грн. (246 * 464.19 =114190.74), що і було вірно встановлено судом першої інстанції. Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт не заперечує факт затримки розрахунку з позивачем, а лише зазначає про недостатність коштів для виплати ОСОБА_1 донарахованої суми одноразової допомоги при звільненні. Отже, на підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Лічевецький І.О. Оксененко О.М. Повний текст постанови виготовлено 18.03.2021.