Постанова 4855 № 640/23319/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23319/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ганечко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Київської області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії щодо поновлення на посаді, В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Прокуратури Київської області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Київської області № 619к від 25.10.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури; - поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури та на посаді заступника керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області з 29.10.2019 року; - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 29.10.2019 року і до моменту фактичного поновлення на роботі. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ прокурора Київської області №619к яким його звільнено з посади заступника керівника Фаствської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.10.2019 року, у зв`язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури за п.9 ч.1 ст.51 ЗУ «Про прокуратуру» є протиправним, крім іншого, у зв`язку із тим, що його прийнято у період його тимчасової непрацездатності. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує, зокрема тим, що застосування п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» можливе лише за умови ліквідації, реорганізації органу прокуратури, скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Проте, станом на час його звільнення ні реорганізація на ліквідація прокуратури Київської області, де працював позивач не відбувалася. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого останній зазначає, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а викладені у апеляційній скарзі доводи - такими, що суперечать нормам чинного законодавства. Разом з цим, відповідач стверджує, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору було правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. З огляду на викладені у відзиві обставини, відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 2010 року працював в органах прокуратури на різних посадах. 25.10.2019, керуючись ст.11, п.2 ч.2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», п.п.1 п. 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів реформи органів прокуратури прокурором Київської області винесено наказ № 619к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника керівника Фастівської місцевої прокурори Київської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 29.10.2019 року. Вважаючи своє звільнення безпідставним та відповідний наказ відповідача незаконним, позивач звернувся за захистом порушених прав та інтересів до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Закон № 113-IX пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізації органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом № 113-IX з дня набрання ним чинності. Також, судом зазначено, що оскільки, юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", є неподання ним заяви про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію згідно вимог пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, то спірний наказ відповідача №619 к від 25.10.2019 року виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України в органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ). Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №1697-VІІ (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 19.09.2019 року №113-IX) систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура. В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-IX (далі - Закон №113-IX), який набрав чинності 25.09.2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури та у зв`язку з цим внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до Закону №1697-VІІ. Згідно ч.1 ст.7 Закону №1697-VII (у редакції Закону №113-IX) систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури, Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Відповідно до п. 6 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". В силу п. 7 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (п. 9 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-ІХ). Відповідно до п. 10 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-ІХ, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. На виконання вимог Закону №113-ІХ, наказом Генерального прокурора України № 221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221). Відповідно до п. 9 Порядку № 221, атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. Заява, вказана у пункті 9 Розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого прокуратури після 15 жовтня 2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурору упродовж 5 днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді (п. 10 Порядку № 221). Разом з тим, пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Як правильно було встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, ОСОБА_1 заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір пройти атестацію не подавав. Причин неподання такої заяви відповідно до вимог вказаного Закону позивач не вказав. Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства саме неподання прокурором регіональної прокуратури, у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Доводи апеляційної скарги стосовно того, що застосування п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» можливе лише за умови ліквідації, реорганізації установи, скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, є помилковим, оскільки п.п.1 п.19 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX таких умов не передбачено. Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на постанови апеляційного суду, оскільки відповідно до вимог статей КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, згідно правового висновку викладеного у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а Верховний Суд зазначив, що неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Аналогічна правова позиція викладена також в ухвалі Верховного суду від 14.01.2021 у справі № 140/3791/19, адміністративне провадження № К/9901/36006/20. Таким чином висновок суду першої інстанції, що факт не подання заяви про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру та про намір пройти атестацію є підставою для звільнення прокурора з посади, відповідає вимогам чинного законодавства та правовій позиції Верховного суду у справах щодо подібних правовідносин. Колегія суддів зазначає, що положення Закону № 113-ІХ на день ухвалення рішення у вказаній справі є чинними та неконституційними, у встановленому законом порядку, не визнавались. Крім цього колегія суддів звертає увагу, що норми Закону № 1697-VII та Закону № 113-ІХ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України. Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуваний у даній справі наказ прокуратури Київської області від 25.10.2019 року № 619к є таким, що прийнятий у межах, спосіб та порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні. Відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку виконаний. Враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов`язку доказування протилежного. Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів протиправності прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального права. У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Водночас, колегією суддів встановлено, що під час вирішення даного спору судом першої інстанції не було дотримано норм процесуального права, оскільки суд розглянув дану справу за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Так, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст. 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Разом з тим, положеннями п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України визначено, що справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Отже, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що при вирішенні питання за правилами якого позовного провадження судом розглядатиметься спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановлювати чи належить позивач до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». В іншому випадку такий спір може бути розглянуто судом в порядку спрощеного позовного провадження. Як вбачається зі змісту позовної заяви предметом спору у даній справі є, зокрема, визнання протиправним та скасування наказу прокурора Київської області № 619к від 25.10.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Фастівської місцевої прокуратури Київської області та органів прокуратури та його поновлення на відповідній посаді. Згідно з приміткою до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції» до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище віднесено, зокрема, прокурорів. Отже, з аналізу наведеної норми законодавства та встановлених обставин справи слідує, що посада з якою позивача було звільнено та на якій ОСОБА_1 просив суд його поновити належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Вказане в сукупності свідчить про те, що спір щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби особою-позивачем, який обіймав посаду прокурора, не може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження. Разом з тим, колегією суддів встановлено, що відкриваючи провадження у даній справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Отже, з наведеного слідує, що судом першої інстанції під час вирішення питання про порядок розгляду даної адміністративної справи (загального або спрощеного) не було враховано вимоги п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України, що є порушенням норм процесуального права. Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Разом з тим, положеннями п. 7 ч. 3 ст. 317 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Отже, оскільки суд першої інстанції прийняв правильне по суті рішення, проте розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження справу, у той час як вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року належить скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав. Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 317, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О.Беспалов О.М. Ганечко