Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/19438/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19438/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Федорчук А.Б. ПОСТАНОВА Іменем України 18 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Коротких А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України про визнання протиправними відмов, зобов`язати вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною відмову Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) у наданні відповіді на запит позивача від 02.10.2018 шляхом пересилання запиту до Служби безпеки України (далі - СБУ); - зобов`язати РНБО надати запитувану інформацію, а саме копії документів, які містять пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій такого виду санкцій як «заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів», що були винесені на розгляд РНБО відповідними органами влади та на основі яких були прийняті рішення РНБО щодо застосування відповідних санкцій, введені в дію Указом Президента України №133/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.04.2017 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ №133/2017) та Указом Президента України №126/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.05.2018 «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ №126/2018); - визнати протиправною відмову СБУ у наданні відповіді на запит позивача від 02.10.2018; - зобов`язати СБУ надати запитувану інформацію, а саме копії документів, які містять пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій такого виду санкцій як «заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів», що були винесені на розгляд РНБО відповідними органами влади та на основі яких були прийняті рішення РНБО щодо застосування відповідних санкцій, введені в дію Указами №133/2017 та №126/2018. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2020 у задоволенні позову відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані відмови про надання відповіді на запит позивача є протиправними. СБУ у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 02.10.2018 позивач звернулася до РНБО із письмовим запитом на публічну інформацію, у якому просила надати наступну інформацію: копії документів, які містять пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій такого виду санкцій як «заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів», що були винесені на розгляд РНБО відповідними органами влади та на основі яких були прийняті рішення РНБО щодо застосування відповідних санкцій, введені в дію Указами №133/2017 та №126/2018. Листом від 08.10.2018 №590/22-01 РНБО позивачу повідомлено, що рішення РНБО від 28.04.2017 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведене в дію Указом №133/2017, та рішення РНБО від 02.05.2018 «Про застосування та скасування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведене в дію Указом №126/2018, ухвалені на підставі пропозицій СБУ щодо застосування такого виду санкцій як «заборона Інтернет-провайдерам надання послуг з доступу користувачам мережі Інтернет до ресурсів/сервісів». Враховуючи зазначене, запит позивача надіслано за належністю до СБУ з проханням надати відповідь позивачу по суті питань запиту. Листом Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки СБУ від 16.10.2018 №30/1/2/Б-52-п/16/12249 позивачу повідомлено, що у задоволенні запиту на інформацію відмовлено, оскільки інформація, яка запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що документальні матеріали, які слугували підставою для ініціювання питання щодо застосування санкцій, містять інформацію, яка зібрана в процесі контррозвідувальної діяльності та в установленому законодавством порядку віднесена до державної таємниці та службової інформації. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40 Конституції України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. Відповідачі не заперечили відповідності заяви позивача передбаченим Закону України «Про доступ до публічної інформації» вимогам, а тому підстави для перевірки цих обставин відсутні. Згідно з частиною першою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Згідно частини третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про санкції» пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України. Як встановив суд першої інстанції та чого не заперечив скаржник в апеляційній скарзі, документи, які просив надати позивач були внесені на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Службою безпеки України. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що розпорядником інформації та документів, які просив надати позивач є саме СБУ. Обставини того, що ці документи були внесені на розгляд РНБО та слугували підставою для прийняття саме РНБО певних рішень, не спростовує факту, що ці документи створені на знаходяться у віданні саме СБУ. Будь-яких доказів того, станом на час розгляду запиту позивача запитувані ним документи знаходились у РНБО, позивачем надано не було, а матеріали справи не містять. Щодо відмови у наданні запитаних позивачем документів, колегія суддів зазначає таке. Частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Згідно частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. Згідно статті 9 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» відомості про організацію, плани, зміст, форми, методи, засоби, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, результати контррозвідувальної діяльності, наукових і науково-технічних розробок з питань забезпечення державної безпеки, а також про осіб, які співробітничають або раніше співробітничали на конфіденційній основі з органами та підрозділами Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність, узагальнюючі відомості про особовий склад цих органів та підрозділів становлять державну таємницю і підлягають захисту в порядку, визначеному Законом України "Про державну таємницю". Доступ до зазначених відомостей може надаватися у випадках та у порядку, визначеному Службою безпеки України, згідно з вимогами закону. Забороняється оприлюднювати або надавати (розголошувати) зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи контррозвідувальної діяльності та заходів до прийняття рішення за результатами такої діяльності або заходів. Згідно статті 1 Закону України «Про державну таємницю» державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. Згідно частин першої-другої статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Відтак, результати контррозвідувальної діяльності органів та підрозділів Служби безпеки України з питань забезпечення державної безпеки інформації з обмеженим доступом та може віднесена або до державної таємниці або службової інформації. Саме х цих підстав, відповідач відмовив позивачу у наданні спірної інформації, на закритості якої наголошувало також і РНБО у наданій позивачу відповіді. Посилання в апеляційній скарзі на недослідження судом першої інстанції порядку захисту спірної інформації колегія суддів відхиляє, оскільки у даній справі предметом розгляду є відмова у задоволенні запиту про надання публічної інформації, а не дотримання чи недотримання порядку її захисту. Дії СБУ щодо засекречення (обмеження доступу, присвоєння грифів секретності чи службового користування) створеної у ході контррозвідувальної діяльності інформації, що була надана РНБО, не є предметом розгляду даної справи, а тому посилання на не дослідження судом питання правомірності віднесення цієї інформації до секретної, у тому числі щодо частини другої статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації», колегія суддів відхиляє. До того ж, позивач не навів належного обґрунтування з приводу того, у чому саме полягає суспільний інтерес її отриманні цієї інформації. Саме лише посилання на частину сьому статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не дає підстав для висновку про протиправність ненадання позивачем запитуваних документів частково, оскільки позивач не надає, а матеріали справи не місять доказів того, що вказані документи містили відкриту інформацію. Ухвалення РНБО рішень на підставі документів з обмеженим доступом, не свідчить про їх розсекречення та/або можливість вільного надання на відповідні запити, тому відповідні доводи скаржника також відхиляються колегією суддів. Згідно частин третьої-п`ятої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону. Доказів наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частин третьої-п`ятої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» матеріали справи не містять. Згідно пункту 2 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що відмовляючи у наданні позивачу запитуваної ним інформації та документів, СБУ діяла неправомірно. Питання строку розгляду справи судом першої інстанції не є предметом доказування та не впливає на правильність вирішення судом спору, а тому посилання скаржника на ці обставини суд апеляційної інстанції відхиляє. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя А.Ю. Коротких