Постанова 4850 № 200/5454/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року справа № 200/5454/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В.., Гаврищук Т.Г., Геращенка І.В., за участю секретаря судового засідання Харечко О.П., представника відповідача Помалюк І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі № 200/5454/20-а (головуючий суддя І інстанції Загацька Т.В.), складене у повному обсязі 20 листопада 2020 року у м. Слов`янськ Донецької області, за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та сканування наказу, - В С Т А Н О В И В : 09 червня 2020 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецької області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 27 серпня 2018 року № 1499 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача (а.с. 1-2). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Донецької області від 27 серпня 2018 року №1499 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с. 101-104). Не погодившись із вказаним рішенням Головне управління ДПС подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на надання неправильної оцінки обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначило, що спірний наказ прийнято з додержанням норм матеріального права, направлено позивачем у строки передбачені ПК України, однак повернуто до податкового органу за закінченням терміну зберігання у відділенні поштового зв`язку (а.с. 107-109). Представник відповідача в судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила суд її задовольнити. Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином, 10 березня 2021 року до канцелярії суду надійшло клопотання про розгляду справи за відсутності представника позивача. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, позов залишити без розгляду, з наступних підстав. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований 07 серпня 2015 року, номер запису 22770000000028519, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 27 серпня 2018 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області прийнято наказ №1499 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 на підставі пп.20.1.4, пп.20.1.6 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України з 03 березня 2018 року тривалістю 5 робочих днів щодо перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 07 серпня 2015 року по 30 червня 2018 року (а.с.5). Зазначений наказ було надіслано на податкову адресу позивача та повернуто за місцем обслуговування відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором №8412203379078 (а.с. 56-62). Вищевказаний наказ є спірним питанням даної справи. Суд першої інстанції вирішив дану справу по суті вимог та скасував спірний наказ. До суду апеляційної інстанції 10 березня 2021 року надійшло клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, в якому вказано, що про спірний наказ позивач дізнався із відповіді на адвокатський запит у травні 2020 року та посилався на введення в дію карантину в країні. Суд апеляційної інстанції вважає вищевказане клопотання необґрунтованим, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно із ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії). У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини Осман проти Сполученого королівства від 28 жовтня1998 року та пункті 54 рішення Круз проти Польщі від 19 червня 2001 року зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Крім того, у справах Стаббігс та інші проти Великобританії та Девеер проти Бельгії Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі Мельник проти України зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Щодо застосування строку позовної давності в контексті ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі Gradescolo S.R.L. проти Молдови Суд зазначив, що дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Разом з тим, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30 серпня 2006 року (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності". У пункті 45 рішення Європейського Суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року зазначено, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила мають бути застосовані. Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Тобто, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Відповідно до ч. 1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Приписами Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, визначено, що Правила судової процедури мають слугувати ухваленню правосудного рішення у справі та забезпечувати рівні гарантії учасникам процесу щодо судового захисту їхніх прав. Частиною 2 ст. 44 КАС України встановлено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. В рішенні Верховного суду України від 13 вересня 2006 року по справі № 6-26370кс04 (№ в ЄДРСРУ 135558) вказане, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим. Отже, поважними причинами можна визначити лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними обставинами, перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Відповідно до п.42.1 ст.42 Податкового Кодексу України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті. Згідно з п 42.2. ст.42 Податкового Кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Спірний наказ надіслано на податкову адресу позивача та повернуто за місцем обслуговування відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором №8412203379078 (а.с. 56-62). Згідно із пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. Зазначене кореспондується із нормою встановленою абз. 6 п. 42.4 ст. 42 Податкового Кодексу України. В той же час суд звертає увагу на тому, що жодна норма податкового законодавства не зобов`язує податковий орган здійснювати заходи для з`ясування причин невручення поштової кореспонденції, чи для вжиття додаткових заходів (як-то електронні засоби зв`язку, кур`єрська доставка і т.д.) щодо її вручення. Окрім того суд звертає увагу на тому, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний наказ є врученим позивачу ще у 2018 році, із позовом про його оскарження він звернувся у червні 2020 року, відтак шестимісячний строк звернення до суду пропущено позивачем з неповажних причин. Частиною 4 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Також колегія суддів вважає необґрунтованими причини пропуску звернення до суду позивача з посиланням на введення в Україні карантину, з огляду на наступне. Розділ VI КАС України доповнено пунктом 3 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020. Цим пунктом, у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, було встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Указані законодавчі приписи набули чинності 02.04.2020. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлений з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин. Отже, приписи п. 3 розділу VI КАС України, зокрема щодо продовження строку звернення до адміністративного суду, підлягають ретроактивному застосуванню з 12.03.2020. Станом на 12.03.2020 строк звернення до адміністративного суду з цим позовом сплинув. Оскільки на момент установлення Кабінетом Міністрів України карантину строк звернення до адміністративного суду з цим позовом закінчився, такий строк вважається пропущеним. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Частиною 4 ст.123 КАС встановлено,якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Враховуючи те, що позивач із даним позовом звернувся до суду з пропуском строку на подання позовної заяви, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, необхідність скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду. Керуючись статтями 123, 240, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі № 200/5454/20-а задовольнити частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі № 200/5454/20-а скасувати. Прийняти нову постанову. Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та сканування наказу залишити без розгляду. Вступну та резолютивну частини постанови проголошені в судовому засіданні 17 березня 2021 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 19 березня 2021 року. Судді А.В. Гайдар Т.Г. Гаврищук І.В. Геращенко