Постанова 4824 № 359/4131/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №359/4131/18 головуючий у І інстанції: Борець Є.О. провадження 22-ц/824/2989/2021 доповідач: Сліпченко О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 16 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р. за участю секретаря: Пітенко І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Київоблгаз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - служба у справах дітей та сім`ї Бориспільської міської ради про усунення перешкод у користуванні квартирою. Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,- ВСТАНОВИВ: В травні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Київоблгаз» звернулось з вищевказаним позовом, який обгурнтовано тим, що 1 червня 2000 року ВАТ «Київоблгаз» уклав з ОСОБА_1 договір майнового найму. За цим договором позивач зобов`язався передати в платне безстрокове користування ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язався щомісячно сплачувати орендну плату в розмірі 10 гривень. Дія вказаного договору була визначена до першої письмової вимоги наймодавця про повернення квартири. 6 липня 2000 року ВАТ «Київоблгаз» передав ОСОБА_1 вказану квартиру, в яку також вселилась його сім`я, яка складається з його дружини ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 , невістки ОСОБА_4 , онуків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Відповідачі ухиляються від сплати орендної плати. Тому 23 жовтня 2017 року ПАТ «Київоблгаз» надіслав ОСОБА_1 повідомлення-вимогу, в якому ПАТ «Київоблгаз» повідомив про припинення договору майнового найму та вимагав від відповідачів повернення квартири, але відповідачі не здійснюють вказану вимогу. Позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 звільнити приміщення квартири та повернути її з майнового найму, виселити відповідачів із вказаної квартири та стягнути із ОСОБА_1 плату за найм в розмірі 2 130 грн., а також понесені судові витрати. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2020 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним судовим рішеннями, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, договір майнового найму квартири припинив свою чинність, квартира належить позивачу на праві приватної власності, а тому відповідачі займають її без будь-0яких правових підстав. Зауважує, що втрата права користування відповідачів не створює юридичних наслідків для малолітньою дитиною - ОСОБА_6 , оскільки вона не належить жодному з них, а право користування дитиною в даному випадку, залежить від права користування її батьків, так як вона не може залишатись за місцем проживання окремо. Вказує, що ордер від 05 лютого 2001 року на право зайняття жилого приміщення не може бути єдиною підставою для проживання на спірній жилій площі, оскільки договір найму розірваний. Крім того, зауважує, що є чинним рішення виконкому, щодо виключення спірної квартири із числа службових в грудні 2020 року, обсяг житлових прав відповідачів вказаним не було порушено, оскільки на той момент існували правовідносини найму житла. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 вказує, що спірні правовідносини є виключно житловими, а не цивільними, тому договір майнового найму на них не поширюється, оскільки квартира при вселинні відповідачів була включена до числа службових. Вважає, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим. У судовому засіданні представники ОСОБА_1 та АТ «Київоблгаз» підтримали свої позиції. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї у встановленому порядку набули право користування службовим житлом, а тому позовні вимоги є необґрунтованими. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно трудової книжки, заведеної на ім`я ОСОБА_1 , 6 листопада 1990 року він був прийнятий на роботу в Обухівське управління з експлуатації газового господарства на посаду головного інженера. Починаючи з 15 лютого 1999 року ОСОБА_1 був переведений на посаду начальника Бориспільської філії ВАТ «Київоблгаз». 28 липня 1999 року ВАТ «Київоблгаз» уклав з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу (а.с.145), за яким ВАТ «Київоблгаз» придбав квартиру АДРЕСА_1 . 1 червня 2000 року ВАТ «Київоблгаз» уклав з ОСОБА_1 договір майно-вого найму №4-276/05.07.2000 (а.с.9-10, 149), за яким ВАТ «Київоблгаз» зобов`язався передати в платне безстрокове користування ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язався щомісячно сплачувати орендну плату в розмірі 10 гривень. Дія вказаного договору була визначена до першої письмової вимоги наймодавця про повернення квартири. 6 липня 2000 року ВАТ «Київоблгаз» та ОСОБА_8 склали акт приймання-передачі квартири (а.с.11, 150), за яким ВАТ «Київоблгаз» передав у володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради №411 від 18 липня 2000 року (а.с.143) квартиру АДРЕСА_1 було включено до числа службових квартир та надано ОСОБА_1 для проживання разом з сім`єю у складі чотирьох осіб. На підставі спеціального ордеру №179 від 05 лютого 2001 року (а.с.161) ОСОБА_1 та члени його сім`ї вселились в службову квартиру АДРЕСА_1 . Зі змісту довідки КП «ЖЕК-1» №348 від 23 лютого 2018 року (а.с.18) вбачається, що у вказаній квартирі проживає ОСОБА_1 та члени його сім`ї: дружина ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , невістка ОСОБА_4 , а також онуки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради №874 від 3 грудня 2002 року (а.с.151) квартиру АДРЕСА_1 було виключено з числа службових квартир. 23 жовтня 2017 року ПАТ «Київоблгаз» надіслав ОСОБА_1 повідомлення-вимогу №KV18-СЛ-10430-1017 (а.с.12-13), в якому ПАТ «Київоблгаз» повідомив ОСОБА_1 про припинення договору майнового найму та вимагав від відповідачів повернення квартири. Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. За правилом ст.121 ЖК УРСР, порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим кодексом та іншими актами законодавства УРСР. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації. Згідно з ч.2 ст.109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Відповідно до ст. 124 ЖК робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Згідно з ч.1 ст.125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Відповідно до принципів застосування ст. 8 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, викладених у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Як було зазначено вище, 18 липня 2000 року рішенням виконавчого комітету квартиру АДРЕСА_1 було включено до числа службових квартир. Відповідно до ордеру від 05 лютого 2001 ОСОБА_1 надано право зайняття службової квартири, щодо якої наразі виник спір, та зазначено, що ордер є єдиною підставою для вселення в дане житлове приміщення. Доводи апеляційної скарги, спрямовані на те, що між ОСОБА_1 користувався квартирою на підставі договору найму, який було укладено раніше включення квартири до числа службових, спростовують вищевказаним встановленими обставинами. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї у встановленому порядку набули право користування службовим житлом, стаж роботи ОСОБА_1 у ПАТ «Київоблгаз» значно перевищує десять років, що свідчить про те, що згідно з ч.1 ст.125 ЖК України відповідачі не підлягають виселенню з спірної квартири, також виселення ОСОБА_1 та членів його сім`ї зі спірної квартири без надання їм іншого житла суперечить вимогам ч.2 ст.109 ЖК України. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі задоволення позову - на відповідача. Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судовий збір сплачений позивачем не підлягає відшкодування. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. ОСОБА_1 заявив вимоги, щодо стягнення на його користь витрат на правничу дпомогу. З наданих суду доказів вбачається, що розмір витрат на правничу допомогу складає 13 500 грн. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів приходить до висновку, що зазначені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 500 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не співмірними із складністю справи та становлять надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат, а тому приходить до висновку, що розмір судових витрат підлягає зменшенню до 5000 грн. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2020 року залишити без змін. Стягнути із Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз»(код ЄДРПОУ 20578072) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «16» березня 2021 року. Головуючий Судді: