Постанова 4818 № 643/8134/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 10 березня 2021 року м. Харків справа № 643/8134/19 провадження № 22-ц/818/396/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого Пилипчук Н.П., суддів Тичкової О.Ю.,Маміної О.В., за участю секретаря судових засідань Плахотнікової І.О., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 17 березня 2020 року, ухвалене суддею Букреєва І.А. в залі суду в м.Харків , В С Т А Н О В И В : В травні 2019 року до суду ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 02 жовтня 2017 року передав ОСОБА_2 , власний автомобіль марки MersedesBens/icpx. номер GFD 151.в.к НОМЕР_1 для особистого користування за умови сплати 7800 (сім тисяч вісімсот) дол. США у строк з 02.10.2017р. до 02.10.2018 р. Відповідно до змісту розписки, яка була написано власноруч строк повернення грошових коштів 02 жовтня 2018 року. На даний час зазначена сума не повернута , а тому просить стягнути її з відповідача за курсом долара США . У зв`язку із чим просив стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість у розмірі 219 024 грн.00 коп. Заочним рішенням Московського районного суду м.Харкова від 17 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено. Ухвалою Московського районного суду м.Харкова від 17 березня 2020 року заяву про перегляд заочного рішення повернуто заявнику. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не роз`яснив позивачу належним чином обов`язок подати до суду оригінал боргової розписки. Судом також не було досліджено дійсний стан правовідносин між сторонами, не встановлено момент їх виникнення та припинення. Посилався на ті самі обставини, які зазначав в позовній заяві. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 02 жовтня 2017 року отримав від відповідача ОСОБА_2 розписку у відповідності до якої , він передав відповідачу власний автомобіль марки MersedesBens/icpx. номер GFD 151.в.к НОМЕР_1 для особистого користування за умови сплати 7800 (сім тисяч вісімсот) дол. США у строк з 02.10.2017р. до 02.10.2018 р. Відповідно до змісту розписки, яка була написано власноруч та у присутності свідка ОСОБА_4 останній строк повернення грошових коштів 02 жовтня 2018 року. Грошові кошти відповідач не сплачує, вказану суму заборгованості відповідач позивачу до цього часу не повернув. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що жодних доказів того, що автомобіль марки MersedesBens/icpx. номер НОМЕР_2 .в.к НОМЕР_1 , був проданий позивачем або переданий в оренду, та у зв`язку з цим виникли б підстави для боргу ОСОБА_2 не надано. Наданий текст розписки не свідчить і про надання грошових коштів у борг. Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів незалежно від найменування документа, і з огляду на установлені результати робити відповідні правові висновки. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц. Відповідно до загального правила на кредитора (позикодавця) покладається обов`язок підтвердити прийняття виконання, а тому кредитор у разі повернення боргу має повернути оригінал розписки боржнику, а у разі неможливості повернення боргового документа повинен зазначити про це у новій розписці, яку сам видає про отримання позиченого. Отже, підтвердити відносини позики може тільки оригінал розписки, та від того, у кого він знаходиться залежать подальші відносини: якщо у боржника, то борг сплачено, якщо у кредитора, то зобов`язання не виконано боржником. Апелянт посилається на те, що він не мав змоги надати до суду першої інстанції докази, які мають значення для вирішення справи, оскільки розгляд справи був проведений у заочному порядку. Однак колегія суддів не приймає такі доводи та вважає їх неспроможними, оскільки ОСОБА_1 є позивачем у справі, та відповідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Заочний розгляд справи ніяким чином не позбавляє позивача у справі можливості надавати докази. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 надав до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та зазначав, що не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку. За змістом ч. ч. 1 - 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У свою чергу, наявність оригіналу розписки у кредитора, згідно з положеннями статті 545 ЦК України, вказує на те, що зобов`язання з повернення позики боржником не виконано. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ч. 1 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 76 - 82 ЦПК. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України). Позивачем дійсно не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції оригіналу розписки, копія якої знаходиться в матеріалах справи. Між тим, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зміст розписки проаналізував та виходив з того, що позивачем взагалі не доведено, що автомобіль марки MersedesBens/icpx. номер НОМЕР_2 .в.к НОМЕР_1 був проданий або переданий в оренду відповідачу та у зв`язку з цим виникли підстави для стягнення суми. В судовому засіданні позивач пояснив, що автомобіль зареєстрований у Литовській Республіці, не був розмитнений, оформлений на його рідного брата.Діючи від імені брата позивач зняв автомобіль з реєстрації та передав його відповідачу, який в свою чергу зобов`язався сплатити йому за це гроші. Автомобіль на цей час знаходиться у відповідача, однак так і не розмитнений, право власності на відповідача не оформлено, строк дії документів на підставі яких автомобіль можливо було оформити на відповідача сплив. Із зазначених пояснень позивача встановлено, що він не був власником автомобіля марки MersedesBens/icpx. номер НОМЕР_2 .в.к НОМЕР_1 . Доказів того, що він правомірно діяв від імені брата, мав відповідну довіреність суду не надано. Позивач не заперечує, що право власності на автомобіль марки MersedesBens/icpx. номер НОМЕР_2 .в.к НОМЕР_1 на ім`я відповідача не оформлено. Отже, суд першої інстанції вірно проаналізував зміст розписки та дійшов правильного висновку про те, що вказана розписка не підтверджує наявність між сторонами правовідносин із договору позики. Не є вказана розписка і новацією боргу у позикове зобов`язання, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення між сторонами договору, предметом якого є автомобіль марки MersedesBens/icpx. номер НОМЕР_2 .в.к НОМЕР_1 . Відсутні підстав також для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України. Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України». Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач зберіг чи отримав грошові кошти саме за рахунок позивача. З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність невиконаного відповідачем обов`язку щодо повернення боргу, а суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог. За таких обставин, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, то апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове - рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Московського районного суду м.Харкова від 17 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.Ю. Тичкова О.В. Маміна