Постанова Волинський апеляційний суд № 161/4214/20

Справа № 161/4214/20 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М. Провадження № 22-ц/802/357/21 Категорія: 48 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 березня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 подану її представником ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2020 року, в с т а н о в и в: У березні 2020 року позивач звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, заподіяних затопленням квартири. Покликалася на те, що вона є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , який збудовано у 2018 році (далі квартира АДРЕСА_2 ). Поверхом вище, у квартирі АДРЕСА_3 ) проживає відповідач ОСОБА_2 , яка являється її власницею, з вини якої 21.01.2020 її квартира була затоплена. Згідно з актом про залиття квартири АДРЕСА_2 , залиття сталося з вини відповідача, і його причиною став витік холодної води з труби, що розташована у квартирі АДРЕСА_4 . Внаслідок залиття її квартири були пошкоджені меблі, а саме: ліжко, вартістю 10999 грн.; матрац вартістю 7250 грн.; наматрацник 2199 грн.; тумба навісна вартістю 3500 грн; а також гіпсокартонні та натяжні конструкції стелі, стіни, покриття підлоги у вигляді ламінату. Звітами про визначення суми матеріальних збитків, завданих власнику квартири АДРЕСА_2 від 31.01.2020 встановлено, що сума матеріальних збитків з урахуванням зносу внаслідок затопленням меблів становить 4790 грн., сума матеріальних збитків внаслідок пошкодження стелі в кімнаті та на кухні з гіпсокартону на металевому каркасі, високоякісного внутрішнього оздоблення, підлоги з ламінату в кімнаті, міжкімнатних дверей на дату оцінки - 33561 грн. Зазначила, що вирішити спір у позасудовому порядку не виявляється за можливе, оскільки ОСОБА_2 свою вину в затопленні належної їй квартири не визнає. Своїми неправомірними діями (затопленням квартири) ОСОБА_2 завдала їй і моральної шкоди, яка виразились у тому, що в квартирі до здійснення ремонту після залиття жити було неможливо. Маючи у власності квартиру, з вини відповідачів вона не могла певний час взагалі нею користуватися і навіть зараз існує певний дискомфорт від запаху. Сам факт затоплення квартири та пошкодження її майна викликають у неї душевні страждання. Враховуючи наведене, просила суд стягнути з ОСОБА_2 , на свою користь завдані їй затопленням квартири збитки в розмірі 59851 грн., з яких: 39851 грн. на відшкодування майнової шкоди та 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати в сумі 5840 грн., які становлять 840 грн. судового збору та 5000 грн. витрат на правову допомогу. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.12.2020 позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди, завданої затопленням квартири 38351 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої затопленням квартири 5000 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840 грн. 40 коп., витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн. а всього 5840 грн. 40 коп. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 840 грн. 40 коп. В апеляційній скарзі, відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що в належній їй квартирі мало місце підтікання води, проте причина такого підтікання встановлена не була. Вона у квартирі не проживає і ніколи не проживала, тобто не могла допустити недбалість, унаслідок якої було затоплено квартиру позивачки. Вважає, що може мати місце вина забудовника. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 17.03.2021 тобто, дата складення повного судового рішення. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. Згідно з приписами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_5 . Зазначене підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 133996782 від 10.08.2018 (а.с. 11). Відповідач ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_6 . Належна відповідачці ОСОБА_2 квартира АДРЕСА_7 , яка належить позивачці ОСОБА_1 21.01.2020 відбулося затоплення квартири позивача, даний факт відповідачем не заперечується. З Акту про залиття квартири № 34 від 21.01.2020, складеного комісією у складі Голови ОСББ «Будинок Форрест» Петрука В.П. та членів правління ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачається, що 21.01.2020 відбулося затоплення квартири АДРЕСА_2 , причиною якого є витік холодної води з труби, що розташована у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_4 , власником якої є ОСОБА_2 . Внаслідок залиття було пошкоджено стелі (гіпсокартоні та натяжні конструкції), стіни, ламінат (а.с. 12). Відповідно до Звіту «Про визначення суми матеріальних збитків, завданих власнику затопленням меблів за адресою: АДРЕСА_8 » від 31.01.2020, складеного СОД ОСОБА_8 , внаслідок затоплення квартири АДРЕСА_2 , cума матеріальних збитків, завданих пошкодженням: ліжка «Manderup», дикий дуб, 160х200; матраца Gold S25 Dreamzone, 160х200; наматрацника Plus Т40 Drea, 160х200; тумби навісної; що з урахуванням зносу становить 4790 грн. (а.с. 18-29). Звітом «Про визначення суми матеріальних збитків, завданих власнику затопленням квартири за адресою: АДРЕСА_8 » від 31.01.2020, складеного СОД ОСОБА_8 , внаслідок затоплення квартири АДРЕСА_2 , встановлено, що сума матеріальних збитків, завданих пошкодженням: стелі в кімнаті та на кухні з гіпсокартону на металевому каркасі; високоякісного внутрішнього оздоблення; підлоги з ламінату в кімнаті; міжкімнатних дверей; на дату оцінки становить 33561 грн. Вказана сума необхідна для відновлюваного ремонту (а.с. 30-50). Частиною першою та третьою статті 22 ЦК України передбачено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, як. особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому чи більшому розмірі. Стаття 322 ЦК України зобов`язує власника утримувати майно, яке йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Пунктом 4 частини 2 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що власник зобов`язаний за власний рахунок ремонтувати та міняти санітарно-технічні прилади і пристрої, обладнання, що вийшли з ладу з його вини. Згідно з положеннями статті 151 ЖК Української РСР та абзацу 5 пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08 жовтня 1992 року (з наступними змінами), власник зобов`язаний використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання. Таким чином, обов`язок по утриманню санітарно-технічних приладів (кранів, труб, що знаходяться у квартирі) у належному стані покладено на власника квартири. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, тому посилання відповідача на недоведення позивачем її вини у затопленні квартири є безпідставними. Судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що саме з квартири відповідача відбулося залиття квартири позивача 21.01.2020, яке є предметом спору, причиною залиття є витік холодної води з труби, що розташована у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_4 . Дана обставина відповідачем не заперечувалася. Факти залиття належної позивачу квартири з вини відповідача та розмір завданої шкоди підтверджується актом про залиття квартири АДРЕСА_2 та звітами від 31.01.2020. Всупереч вимог статтей 12, 81 ЦПК України, відповідач не спростувала належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача, клопотання про проведення відповідних судових експертиз, зокрема на предмет визначення причин залиття квартири позивача, у суді першої інстанції не заявляла та не надала інших доказів щодо розміру спричиненої позивачу майнової шкоди, хоча це є її процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди. За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши факт залиття квартири позивача, причину та розмір завданої шкоди майну позивача і врахувавши, що ОСОБА_2 , як власник квартири, з якої відбувся витік води, не довела відсутність своєї вини у заподіянні шкоди, дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок залиття квартири АДРЕСА_5 . За правилами, передбаченими статтями 16, 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, приниженні честі, гідності та ділової репутації. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з пунктами 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Тобто, необхідно з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Відповідно до статті 137 ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. При цьому необхідно з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Матеріали справи свідчать про те, що саме діями відповідача позивачу спричинені моральні страждання, оскільки вона вимушена була докладати зусилля для відновлення звичних умов життя, ліквідовувати наслідки залиття, звертатися до державних установ за захистом своїх прав. Зважаючи на характер страждань, обсяг заподіяної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції відповідно до вимог статей 23, 1167 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1994 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами й доповненнями) прийшов до обгрунтованого висновку, що сума в 5 000 грн буде достатньою грошовою компенсацією завданої позивачам моральної шкоди. Аргументи відповідача про відсутність її вини у затопленні квартири позивача, та її припущення про винуватість підрядника ЖБК «БУДЕКСПЕТ», який не виконав умови будівельного підряду щодо гарантування якості, апеляційний суд вважає безпідставними, з огляду на таке. Статтею 322 ЦК України встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з положеннями ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Згідно з пунктом 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 № 45, власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний: дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг; проводити за власні кошти ремонт квартири (наймач (орендатор) згідно з договором найму (оренди); забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання. Тобто відповідальність за належний стан санітарно-технічного обладнання в квартирі АДРЕСА_4 , несе безпосередньо її власник відповідач ОСОБА_2 . При цьому, така відповідальність власника не вимагає особистої участі. Відповідач, як власник квартири, зобов`язана була контролювати стан санітарно-технічного обладнання в квартирі, яка є її власністю, та докладати зусиль для того, щоб не порушити права інших осіб, не завдати їм шкоди, що витікає з положень ст. 13 ЦК України. Отже, з моменту набуття ОСОБА_2 у власність квартири АДРЕСА_4 , відповідальність за її належний стан санітарно-технічного обладнання несе саме вона, а не забудовник. Крім того, з довідки Луцького РВП Луцького ВП ГУНП у Волинській області «Про результати розгляду звернення мешканців будинку АДРЕСА_9 щодо затоплення їх квартир» від 30.01.2020 (а.с. 14) слідує, що згідно з актом приймання-передачі об`єкта нерухомості у власність від 16.05.2018, за підписами голови ЖБК «Будексперт» ОСОБА_9 , та учасником по договору ОСОБА_2 , з моменту підписання цього Акту на відповідачку покладено усі та будь-які ризики випадкового та/або умисного ушкодження квартири в цілому, а також будь-які його частини, в тому числі встановленого у квартирі обладнання, комунікацій, виконаного на момент підписання цього Акту тощо. Доводи представника відповідача про те, що під час залиття квартири ОСОБА_2 не проживала у квартирі та водою не користувалася, тому відсутня її вина у залитті, колегія суддів відхиляє, оскільки в даному випадку цивільно-правова відповідальність за нанесені збитки настає як при вчиненні активних дій, так і бездіяльності, адже власність зобов`язує. Щодо доводів апеляційної скарги про розгляд справи судом першої інстанції за відсутності відповідача та його представника, апеляційний суд зазначає таке. За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Відповідно до частини другої статті 233 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі неявки у судове засідання учасника справи щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Представник відповідача був належним чином повідомлений про розгляд справи місцевим судом, у тому числі і про судове засідання 09.12.2020, у якому було постановлено оскаржуване рішення (розписка представника відповідача ОСОБА_3 , а. с. 97), тому аргументи відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними. Також, свої доводи і міркування відповідачем викладено в апеляційній скарзі, у клопотанні про долучення доказів, які вивчені апеляційним судом. Інші наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати неправильним застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права чи наявними порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та визначив правовідносини, що склалися між сторонами, застосував ті норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини. Викладені представником відповідача в клопотанні про долучення доказів доводи про те, що забудовник житлового багатоквартирного будинку АДРЕСА_9 не виконав своїх обов`язків та повинен відповідати за недоліки збудованого об`єкта, а також, що ОСББ «Будинок Форрест» не здійснює належного утримання будинку, на підтвердження чого відповідачем подані відеоматеріали, не впливають на висновки суду першої інстанції, який дійшов правильного висновку про покладення відповідальності за шкоду, заподіяну затопленням квартири, на відповідача ОСОБА_2 , на підставі положень статей 322, 319 ЦК України. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд - постановив: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 подану її представником ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2020 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді: