Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/3286/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3286/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Дончик Віталій Володимирович Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В. 17 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року (складене 13 жовтня 2020 року у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Держпраці у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови, В С Т А Н О В И В : І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ Позивач 14.07.2020 звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 13-ДПС від 19.05.2020 заступника начальника Управління Держпраці у Вінницькій області Гаєва С.О. скасувати як протиправну через відсутність в діях фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 порушень чинного законодавства. ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що наявні у справі докази свідчать про доведеність факту виконання трудових обов`язків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за відсутності трудового договору, та як наслідок, правомірності дій відповідача при складанні постанови про накладення штрафу №13-ДПС від 19.05.2020. ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що накладення штрафу за порушення передбачене абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, лише на підставі акту фактичної перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю неможливе, оскільки відповідач мав би призначити і провести інспекційне відвідування позивача, в ході якого мав би встановити, чи дійсно позивачем допущено відповідне порушення. Натомість відповідач лише на підставі акта про проведення фактичної перевірки розглянув справу та наклав штраф в розмірі 94460 грн. Також вказано, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не перебувають з позивачем у трудових відносинах. ОСОБА_2 проживає біля її закладу і перебуває у дружніх відносинах із позивачем, а ОСОБА_3 являється племінником позивача, трудових відносин у позивача із вказаними особами немає. ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався. V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2020 витребувано справу із суду першої інстанції. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2020 апеляційну скаргу залишено без руху. 28.12.2020 до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 відкрито апеляційне провадження у справі та ухвалою від 04.02.2021 справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.03.2021 10:00 год. 03.03.2021 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи без її участі. При цьому позивач просила врахувати при прийнятті рішення судову практику Сьомого апеляційного адміністративного суду викладено у справах №120/2481/20-а та №120/3817/19-а. Також 03.03.2021 представником відповідача подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Вказано, що відповідач з рішенням суду першої інстанції погоджується та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача. Згідно з п.2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України. VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ОСОБА_1 зареєстрована 21.08.2019 як фізична особа-підприємець (номер запису про державну реєстрацію: 21620000000002130), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 19.02.2020, на підставі ст. 20, п.п.75.1.3 п.75.1 ст. 75, підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та наказу ГУ ДПС у Вінницькій області №1091 від 19.02.2020, Крижопільським управлінням ГУ ДПС у Вінницькій області видано направлення № № 556, 557, 558 на проведення з 21.02.2020 фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 тривалістю 10 діб щодо перевірки інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету. 28.02.2020 посадовими особами Крижопільського управління ГУ ДПС у Вінницькій області проведено перевірку господарської одиниці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , платник податків ФОП ОСОБА_1 . За наслідками проведеної перевірки, посадовими особами контролюючого органу складено Акт про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) № 9/02-32-56-05/ НОМЕР_1 від 28.02.2020, у якому зафіксовано порушення позивачем частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, внаслідок допущення до виконання робіт працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_2 без укладення трудового договору. Вказані матеріали фактичної перевірки надіслані Крижопільським управлінням ГУ ДПС у Вінницькій області до Управління Держпраці у Вінницькій області листом від 08.04.2020 № 9401/9/02-32-56-05 та отриманні останнім 10.04.2020. 19.05.2020, на підставі акта фактичної перевірки Крижопільського управління ГУ ДПС у Вінницькій області № 9/02-32-56-05/ НОМЕР_1 від 28.02.2020, заступником начальника Управління Держпраці у Вінницькій області складено постанову № 13-ДПС про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за двох найманих працівників без належного оформлення у розмірі 94460 грн. Вважаючи постанову Управління Держпраці у Вінницькій області № 13-ДПС від 19.05.2020 про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з даним позовом. VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі Закон № 877-V) заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Зазначені у частині 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (далі - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. Відповідно до положень статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження (ч. 2 ст. 265 КЗпП). Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (тексту - Порядок № 509), який визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення". Апеляційний суд звертає увагу, що постановою Кабміну України "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" від 21.08.2019 №823 внесено зміни до Порядку №509 та виключено з нього пункти 5-8, пункти 2-4, 9-12 викладено у визначеній постановою редакції. Пунктом 2 Порядку № 509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками. Штрафи накладаються на підставі: - рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; - акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; - акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; - акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/ невиїзного інспектування; - акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Таким чином, Порядок № 509 передбачає можливість розгляду справи та накладення на суб`єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю. Згідно матеріалів справи відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу на підставі акта від 28.02.2020 № 9/02-32-56-05/ НОМЕР_1 про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Податковим кодексом України передбачено право контролюючого органу (органів Державної фіскальної служби) проводити фактичну перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Пунктом 80.6 ст. 80 ПК України передбачено, що під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо). Отже, колегія суддів зазначає, що самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу. При цьому позивач вказує, що з аналізу приписів ч. 8 ст. 265 КЗпП України вбачається, що без здійснення заходу державного нагляду (контролю) відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України можуть бути накладені лише штрафи на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, установі, організації. У всіх інших випадках вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, проведення заходу державного нагляду (контролю) є обов`язковим. Апеляційний суд не погоджується з таким твердженням, оскільки ч. 8 ст. 265 КЗпП України визначено, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації. Зі змісту вказаної норми є можливим зробити висновок, що в останній використовується формулювання "може", що надає суб`єкту владних повноважень можливість на свій розсуд здійснювати власні активні дії. При цьому вказана норма не вказує про те, що тільки рішення суду є єдиним виключенням при накладенні штрафу без проведення перевірки, а також положення ч.8 ст. 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, як це передбачено Порядком №509. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.01.2021 у справі № 380/1116/20. Таким чином, Управління Держпраці має право накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. При цьому правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, фактичний допуск працівника до роботи без належного оформлення трудового договору (контракту). Такий вид порушення повинен бути належним чином зафіксований у акті перевірки та доведений належними доказами. Згідно матеріалів справи, а саме акту про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) № 9/02-32-56-05/ НОМЕР_1 від 28.02.2020, під час проведення фактичної перевірки виявлено двох неоформлених найманих працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , яких було допущено до виконання трудових відносин без укладання трудових договорів, чим порушено ст. 24 КЗпП України. Згідно пояснень ОСОБА_3 , 28.02.2020 він знаходився в кафе, яке належить тітці ОСОБА_1 , де допомагав їй розвантажувати товар та розвозити замовлення по району. Згідно пояснень ОСОБА_2 , 28.02.2020 біля 15:30 год. вона знаходилась в кафе Акапулько де допомагала (Марценюк) ОСОБА_1 прибирати зал, за що та заплатила 50 грн. Стосовно вказаних пояснень колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Частиною 3 статті 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Згідно ч. 1 ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, згідно із ст. ст. 1, 2 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відповідно до норм ЦК України діє принцип свободи договору. За приписами ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною ЦК України. При цьому у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Разом з тим, у постанові від 05.10.2020 у справі №560/407/19 Верховний Суд вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці. Згідно наданих пояснень ОСОБА_2 прибирала зал у ФОП ОСОБА_1 за що отримала 50 грн. В той же час, з пояснень позивача викладених в апеляційній скарзі вбачається, що ОСОБА_2 проживає біля її закладу та перебуває в дружніх відносинах з позивачкою. Будь якої роботи вона не виконує. Тобто в даному випадку має місце разова робота та разова оплата за конкретно виконаний обсяг робіт. Разом з тим, жодного доказу того, що ОСОБА_2 працює у позивача на посаді прибиральниці, отримує заробітну плату, працює якийсь час згідно встановленого графіку роботи (чи інших вищевказаних обставин, які б характерезували відносини між ними як трудові) відповідачем не надано. Крім того, згідно довідки Піщанської районної ради від 03.06.2020 №02-01-14 ОСОБА_2 працює прибиральником службових приміщень Піщанської районної ради. Таким чином вказані правовідносини не мають ознак трудового договору, передбачених ч. 1 ст. 21 КЗпП України. Водночас їм притаманні ознаки цивільно-правових договорів, оскільки оплачується не сам процес праці, а його результат, при цьому такий працівник не підкорюється правилам внутрішнього трудового розпорядку та сам організовує свою роботу. Згідно пояснень ОСОБА_3 він не працює, заробітну плату не отримує. Із ФОП ОСОБА_1 перебуває у родинних відносинах, оскільки є її племінником. При цьому позивач в апеляційній скарзі вказує, що її підприємницька діяльність полягає в наданні послуг по мобільному харчуванню. Працює вона сама, а інколи їй допомагають родичі. ОСОБА_3 кілька разів допомагав їй доставити їжу замовнику, по її проханню, а вона оплачувала йому витрати на пальне. Дана допомога ніяким чином не відноситься до відносин, які на підставі вищезазначених норм слід кваліфікувати як трудові. Відповідачем не надано суду жодного доказу того, що ОСОБА_3 отримував заробітну плату. Відтак, колегія суддів приймає доводи позивача про відсутність трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , оскільки вказані обставини притаманні побутовим відносинам, а не трудовим. В той же час апеляційний суд враховує, що ні в акті перевірки, ні в оскаржуваній постанові не зазначено, на підставі яких доказів зроблено висновок про те, що дані особи є найманими працівниками, не зазначено, які обов`язки вони виконували, яку заробітню плату отримували, що фактично вони робили на час перевірки. Враховуючи сукупність встановлених обставин, відсутні порушення позивачем вимог законодавства про працю, а тому оскаржувана постанова від 19.05.2020 №13-ДПС є необґрунтованою та протиправною та підлягає скасуванню. VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Статтею 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, у відповідності до вищезазначеної статті, на користь позивача підлягає стягненню 2257,70 грн. судового збору сплаченого згідно квитанцій від 07.07.2020 №82488 на суму 840,80 грн та квитанції №0.0.1953166799.1 від 22.12.2020 на суму 1416,90 грн, за рахунок Управління Держпраці у Вінницькій області. Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову. Позов задовольнити повністю. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Вінницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №13-ДПС від 19 травня 2020 року. Стягнути на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39845483, вул. Магістратська, буд. 37, м. Вінниця) 2 257,70 грн (дві тисячі двісті п`ятдесят сім гривень сімдесят копійок) понесених судових витрат на сплату судового збору. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.