Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/16973/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" березня 2021 р. Справа№ 910/16973/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Станіка С.Р. Шаптали Є.Ю. секретар судового засідання Макуха О.А. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 (повний текст складено 17.12.2020) у справі № 910/16973/20 (суддя Удалова О.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Авіас-2000» про визнання договору недійсним В С Т А Н О В И В: Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/16973/20 клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення судової економічної експертизи задоволено. Призначено у справі №910/16973/20 судову експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експертів поставлено перелік питань, наведених в резолютивній частині цієї ухвали. Не погоджуючись із згаданою ухвалою, Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати в повному обсязі та справу № 910/16973/20 направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням та/або неправильним застосуванням норм матеріального права (ст. 233 ЦК України) та положень процесуального права (ст. ст. 2, 7, 13, 99, 114, 118, 119, ч. 4 ст. 236 ГПК України). За твердженнями апелянта, незважаючи на те, що ухвалою суду від 06.11.2020 учасників справи повідомлено, що подання додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв, пояснень можливе в строк до 01.12.2020, клопотання позивача про призначення судової експертизи отримано судом 02.12.2020. При цьому, оформлення цього клопотання не відповідало приписам ст. 170 ГПК України, адже не містило електронного підпису заявника чи його представника, а 03.12.2020 через канцелярію суду було подано аналогічне за змістом клопотання, яке підписане заявником, однак без обґрунтувань причин пропуску строку позивачем та його клопотання про поновлення строку на вчинення процесуальної дії, такого клопотання позивачем не заявлялось й усно в судовому засіданні, коли відповідач посилався на порушення позивачем строків подання такого клопотання. Одночасно апелянт вказував, що суд першої інстанції не зазначив як мотивів прийняття цього клопотання, так й взагалі мотивів призначення такої експертизи, як і не навів підстав залучення експерта із спеціальними знаннями. На переконання апелянта, поставлені позивачем перед експертом питання, в тому числі, задоволені судом, не відповідають Науково-методичним рекомендаціям та не потребують наявних спеціальних економічних знань. Крім цього, апелянт звертав увагу на висновок Верховного Суду, постанова від 10.04.2020 року у справі № 2-259/07 (провадження № 61-1712св18) та вказував, що необґрунтоване призначення у справі судової експертизи призведе до порушення розумності строків розгляду справи судом, тобто до затягування розгляду справи. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Зокрема, зазначив, що з метою правильного вирішення спору по суті, для перевірки документальної обґрунтованості ознак неплатоспроможності та скрутного фінансового стану ТОВ «Авіас-2000», необхідні спеціальні знання, якими позивач не володіє, що й викликало необхідність проведення економічної експертизи, а саме, експертизи документів про економічну діяльність ТОВ «Авіас-2000» за 2013, 2014 та 2015. За твердженнями позивача, поставлені на вирішення експерта питання відповідають Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, а також Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень. Оскільки наявні всі підстави для призначення у даній справі судової експертизи, зупинення провадження у даній справі є правомірним та не призведене до порушення розумності строків розгляду справи судом, тобто до затягування розгляду справи. Разом з цим, позивач звертав увагу, що клопотання про призначення експертизи було заявлено ним в межах строку підготовчого провадження, до першого підготовчого засідання, яке відбулося 03.12.2020, відтак суд першої інстанції правомірно розглянув та задовольнив клопотання про призначення експертизи відповідно до вимог процесуального законодавства. В судове засідання апеляційної інстанції 16.03.2021 з`явився представник відповідача (апелянта), позивач та/або його представник, а також представник третьої особи не з`явились незважаючи на їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення їм відповідної ухвали суду про призначення справи до розгляду, яку за наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення отримано уповноваженим представником третьої особи 24.02.2021, направлена позивачу ухвала 01.03.2021 повернулась на адресу Північного апеляційного господарського суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». За приписами ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Порядок вручення судових рішень (ст. 242 ГПК України), за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення в повному обсязі у електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Положеннями ч. 11 цієї статті ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами справи в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. В Перехідних положеннях ГПК України, а саме, в п. 17 та пп. 17.1 визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі. Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (п. 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5). Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначаються Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, які регулюють відносини між ними. Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п.11, 17 Правил надання послуг поштового зв`язку). Рекомендовані поштові відправлення, в тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п. 99 Правил надання послуг поштового зв`язку). Відповідно до п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштових відправлень зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання. При цьому, апеляційним судом враховано позицію Верховного Суду, наведену у постановах від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, відповідно до якої касаційний господарський суд, здійснивши аналіз положень ст.ст. 120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням. Враховуючи відсутність в матеріалах справи наявних підтверджень порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, факт неотримання позивачем поштової кореспонденції, надісланої судом з додержанням вимог процесуального закону для вчинення відповідних дій за належною адресою (зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повідомленою позивачем (апелянтом) суду) та яка повернулася до суду в зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за згаданою адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування вимог права, які викладені у постановах Верховного Суду. З огляду на наведене та те, що апеляційним судом здійснено необхідні заходи щодо повідомлення позивача про дату, час та місце цього засідання шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про призначення розгляду справи, а також за відсутності в матеріалах даної справи доказів наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач вважається належним чином повідомленим про наявність судового розгляду даної справи апеляційним господарським судом. За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 16.03.2021 представники позивача та третьої особи, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи суду та наявності клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цих учасників за наявними у справі матеріалами. Представник відповідача (апелянта) в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржувану ухвалу скасувати та справу направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду. Заслухавши пояснення представника відповідача (апелянта), розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено матеріалами справи, в листопаді 2020 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним договору. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що Договір поруки № 1982/DP1 від 30.06.2015 був укладений позивачем на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжких для нього обставин, які полягали у загрозі банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Авіас-2000», учасником якого є позивач з часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 50%, що свідчить про наявність підстав для визнання цього Договору недійсним на підставі ст. 233 ЦК України. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/16973/20 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.12.2020, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Авіас-2000». 02.12.2020 на електронну адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача без електронного цифрового підпису про призначення судової економічної експертизи, 03.12.2020 аналогічне за змістом клопотання за особистим підписом позивача надійшло до канцелярії місцевого господарського суду. В обґрунтування вказаного клопотання позивач зазначив, що з метою правильного вирішення спору по суті, для перевірки документальної обґрунтованості ознак неплатоспроможності та скрутного фінансового стану ТОВ «Авіас-2000», необхідні спеціальні знання, якими позивач не володіє, що й викликало необхідність проведення економічної експертизи, а саме, експертизи документів про економічну діяльність ТОВ «Авіас-2000» за 2013, 2014 та 2015, адже укладення позивачем спірного договору обумовлене саме перебуванням ТОВ Фірма «Авіас-2000» у вкрай несприятливому фінансовому стані. В наданих суду першої інстанції запереченнях на клопотання позивача про призначення судової експертизи відповідач вказував на відсутність сукупності обов`язкових умов, передбачених положеннями ст. 99 ГПК України, необхідних для призначення експертизи, а також про необґрунтованість питань, запропонованих позивачем для роз`яснення експертом. За змістом ч. 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ГПК України). Відповідно до ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права й розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. За приписами ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами згідно ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона на підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України). Судове рішення (ч.ч. 1, 5 ст. 236 ГПК України) повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи (ч. 1 ст. 99 ГПК України) призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»). Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені в результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (ч.ч. 1,2 ст. 98 ГПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 100 ГПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи. Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» від 01.06.2006, яке відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судом як джерело права, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи, отже складає невід`ємну частину судової процедури. Більше того, суд вирішує питання про отримання додаткових доказів та встановлює строки для їх отримання. Зупинення провадження у справі на час проведення судової експертизи є правом господарського суду, яке зумовлене неможливістю вирішення спору по суті за відсутності висновків про встановлення фактів, які можуть бути встановлені лише експертом. Експертиза призначається у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, рішення суду має прийматися у повній відповідності з нормами процесуального та матеріального права, з повним та об`єктивним дослідженням обставин та доказів. З огляду на наведене, апеляційний суд не приймає до уваги твердження про те, що призначення експертизи у справі є затягуванням розгляду справи, оскільки призначення експертизи у даній справі спрямоване на встановлення доказів, які мають значення для вирішення даного спору, а не про про затягування розгляду справи. Як встановлено матеріалами справи, предметом розгляду даної справи є визнання недійсним Договору поруки № 1982/DP1 від 30.06.2015, який, за твердженнями позивача, був укладений ним під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для нього умовах, які полягали у загрозі банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Авіас-2000», учасником якого є позивач з часткою у статутному капіталі в розмірі 50%. За твердженнями позивача, з погіршенням економічно-фінансової ситуації, вбачаючи ризики, пов`язанні із ініціюванням відповідачем процедури банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Авіас-2000» в 2015, остатнє було вимушено укласти Договір про внесення змін до Кредитного Договору, а позивач, в свою чергу, з метою порятунку власного бізнесу, укласти оспорюваний Договір поруки. На підтвердження обставин погіршення фінансово-економічної ситуації позивач надав баланси (звіти про фінансовий результат) ТОВ «Авіас-2000» з 2013 по 2015 та посилався на наявність інших кредитних договорів та зобов`язань перед третіми особами, а також те, що у випадку не укладення Договору про внесення змін до Кредитного Договору, за наслідком якого стало укладення позивачем Договору покури, та, відповідно, необхідності погашення кредитної заборгованості, - третя особа опинилася б у стані неплатоспроможності. Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що для встановлення необхідних для правильного вирішення даного спору фактичних обставин справи, які входять до предмета доказування, а саме, для встановлення обставин укладення позивачем Договору поруки № 1982/DP1 від 30.06.2015 під впливом тяжких обставин, зокрема, загрози банкрутства підприємства-боржника за Кредитним договором, учасником якого з часткою 50% статутного капіталу є позивач, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. За таких обставин, апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про необхідність призначення у даній справі експертизи з огляду на те, що таке його право передбачено положеннями ст. 99 ГПК України, а також те, що роз`яснення питань, які виникли при вирішенні даного спору стосуються надання оцінки показникам фінансово-економічного стану (платоспроможності) третьої особи та, відповідно, потребують спеціальних знань і без проведення судової експертизи неможливо вирішити даний спір по суті, а відтак надати оцінку обґрунтованості викладених у позовній заяві тверджень позивача та заперечень відповідача у відзиві на позов. Твердження відповідача (апелянта) про відсутність підстав для призначення експертизи у справі відхиляються апеляційним судом з огляду на те, що призначення такої експертизи необхідно для перевірки документальної обґрунтованості загрози банкрутства ТОВ «Авіас-2000», яке входить до предмету доказування у даній справі. З огляду на наведене та приписи п.п. 2.1 п. 2 Розділу III Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998, основними завданнями експертизи документів про економічну діяльність підприємств й організацій є в т.ч. проведення аналізу показників фінансово-економічного стану (платоспроможності, фінансової стійкості, прибутковості тощо) підприємства/організації, апеляційний суд вважає помилковими твердження апелянта про те, що поставлені для роз`яснення експертом питання не відповідають Науково-методичним рекомендаціям та не потребують наявності спеціальних економічних знань. Одночасно апеляційний суд не знаходить підстав для врахування висновку Верховного Суду від 10.04.2020 у справі № 2-259/07 (провадження № 61-1712св18), на що посилався апелянт, з огляду на відмінність правовідносин щодо яких Верховним Судом здійснено такий висновок (у правовідносинах, що склались на підставі договору дарування земельної ділянки, позов у якій обґрунтовано укладенням договору дарування позивачем під впливом тяжких обставин, зокрема внаслідок скрутного становища товариства позивача, а також внаслідок введення його в оману, шляхом надання обіцянки допомогти підприємству, де вона є засновником) та тим, що є предметом дослідження в межах даної справи (укладення додаткової угоди до договору поруки під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для позивача умовах). Посилання відповідача (апелянта) на пропуск позивачем встановленого судом строку (до 01.12.2020) для подання клопотання про призначення експертизи, отже необхідність залишення його без розгляду, не заслуговують на увагу, оскільки відповідне клопотання було подане позивачем в межах підготовчого провадження та до початку першого підготовчого засідання по справі, яке відбулось 03.12.2020, тобто у встановлених чинним процесуальним законодавством межах, що в сукупності із значимістю обставин, викладених у клопотанні, свідчить про правомірність розгляду місцевим господарським судом вищезгаданого клопотання по суті. Водночас слід зазначити, що призначення експертизи у даній справі не є затягуванням судового процесу, адже вимогу щодо повноти та всебічності встановлення обставин справи спрямовано на дотримання положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд). За змістом ст. 99 ГПК України для з`ясування обставин, які мають значення для справи, і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких неможливо встановити відповідні обставини, суд призначає експертизу у справі. При цьому, у випадку призначення судової експертизи суд має право зупинити провадження у справі на час проведення експертизи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 228, п. 6 ч.1 ст. 229 ГПК України. Зупинення провадження у справі це тимчасове і повне припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням зазначених в законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли їх може бути усунено. Зупинення провадження у справі на час проведення судової експертизи є правом господарського суду, яке зумовлене неможливістю вирішення спору по суті за відсутності висновків про встановлення фактів, які можуть бути встановлені лише експертом. Оскыльки оскарженою ухвалою суду призначено комплексну експертизу, а для її проведення матеріали справи направляються до судово-експертної установи і в цей період неможливо проводити відповідні процесуальні дії, суд першої інстанції, скориставшись наданим йому правом згідно ст. 228 ГПК України, правомірно зупинив провадження у справі до закінчення проведення експертизи. Доводи апелянта з приводу неправильного застосування та/або порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийняття судом оскаржуваної ухвали у даній справі. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні (ухвалі) висновків. Керуючись ст.ст. 255, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі № 910/16973/20 - без змін. Матеріали справи № 910/16973/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Повний текст постанови складено 18.03.2021 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді С.Р. Станік Є.Ю. Шаптала