Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/8100/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 15 березня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/8100/20 Головуючий у першій інстанції Требух Н. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/403/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бечка Є.М., суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., секретар: Шапко В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 11 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою власністю, дата та місце складання повного тексту рішення: 21 грудня 2020 року, м.Чернігів, В С Т А Н О В И В: У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою власністю. В обґрунтування позову зазначав, що з 12 листопада 2011 року він з ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу 05 жовтня 2012 року ним придбано чотирьохкімнатну квартиру, загальною площею 62,1 кв.м., житлова площа 44,8 кв.м., яка розташована в АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу. Позивач вказував, що квартира була придбана хоча й в шлюбі, проте за його особисті кошти, які внесені на депозитний рахунок 23 липня 2010 року в КС «Діалог» ще до укладення шлюбу. Свій внесок по депозитному рахунку позивач отримав 24 липня 2012 року в сумі 197 692 грн 52 коп., які й були використані для придбання квартири. Оскільки останнім часом між сторонами склалися напружені відносини і відповідачка постійно шантажує позивача, що буде ділити майно. Позивач зауважував, що ОСОБА_2 ніде не працювала, а квартиру придбано за його особисті кошти. Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 11 грудня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем достеменно не доведено, що на придбання квартири були використані лише отримані ним кошти з депозитного рахунку в КС «Діалог». Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Особа, яка подає апеляційну скаргу вказує, що судом не було спростовано його доводи щодо джерела доходу сторін, відповідачка не довела розмір свого доходу, водночас позивач підтвердив належними доказами отримання депозиту з КС «Діалог» за кошти якого й придбано квартиру. Зауважує, що будь-яких коштів з боку відповідачки в сімейний бюджет не надходило, родину утримував лише він особисто, що підтверджується матеріалами справи. Позивач посилається на правову позицію висловлену Верховним Судом України в постановах від 12 жовтня 2016 року у справі №6-846цс16, від 01 липня 2015 року у справі №6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі №6-2641цс15, від 12 жовтня 2016 року, а також на постанову Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі №711/5108/17. Апеляційна скарга також мотивована тим, що поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що відповідачка у відзиві підтвердила, що після укладення шлюбу вони, з метою поліпшення житлових умов та подальшого проживання їхньої сім`ї, підшукували варіанти квартири для придбання. ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідачка просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Доводи відзиву зводяться до того, що надана позивачем довідка про внесення вкладу та отримання депозиту підписані не уповноваженою на це особою. Зокрема, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23 липня 2010 року керівником КС «Діалог» була ОСОБА_3 , а станом на 24 липня 2012 року ОСОБА_4 . Проте надані позивачем документи підписані ОСОБА_5 , тому висновок суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог є правильним. Крім того, зазначає, що слід звернути увагу на самі умови договору купівлі-продажу квартири в якому вона надає згоду на вчинення даного правочину та відповідну заяву, посвідчену нотаріально. Посилається на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 27 лютого 2019 року по справі №464/7011/16-ц, де зазначено, що саме на того з подружжя, який заперечує щодо спільності майна подружжя покладається тягар доказування даних обставини. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Даним вимогам відповідає рішення суду першої інстанції. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 12 листопада 2011 року (а.с.22 т.1). У шлюбі сторони мають сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.23 т.1). 05 жовтня 2012 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с.12-15 т.1). Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.16, 17-21 т.1). Згідно інформаційної довідки ПП «Експертна фірма «Експерт-Плюс» від 04 вересня 2020 року ринкова вартість трикімнатної квартири становить 287135 грн (а.с.29-30 т.1). Перевіряючи доводи позивача встановлено, що 23 липня 2010 року ОСОБА_1 укладено договір №28 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, відповідно до умов якого позивач вніс на рахунок КС «Діалог» 130 000 грн на строк до 23 липня 2012 року (а.с.24-25 т.1). Договір, графік розрахунків, квитанція до прибуткового касового ордера №546 від імені КС «Діалог» підписано головою правління Гулим Г.П. (а.с.25, 26, 27 т.1). Згідно довідки КС «Діалог» від 24 липня 2012 року ОСОБА_1 отримав внесок в сумі 197692 грн 52 коп. Дана довідка також підписана головою правління КС «Діалог» Гулим Г.П. (а.с.28 т.1). Разом з тим, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23 липня 2010 року керівником КС «Діалог», а також особою, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори була ОСОБА_3 . Станом на 24 липня 2012 року, починаючи з 20 лютого 2011 року, була ОСОБА_4 (а.с.46-52, 53-58 т.1). По факту використання підроблених документів ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження №1202027501001704 (а.с.108, 109-111 т.1) Зважаючи, що позивачем не наведено інших доказів на підтвердження внесення вкладу та отримання коштів в КС «Діалог», суд першої інстанції не прийняв дані докази до уваги. З даними висновками погоджується колегія суддів апеляційного суду. Також в матеріалах справи наявна копія трудової книжки ОСОБА_2 (а.с.59-68 т.1). Згідно ч.ч.1, 2 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься й в частині третій статті 368 ЦК України. Відповідно ст.ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Аналогічне положення закріплене в частині другій статті 372 ЦК України. Набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, тобто, ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. У разі придбання майна у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Отже, визнаючи право особистої приватної власності одного з подружжя на майно, суд повинен установити той факт, що джерелом його набуття були особисті кошти цієї особи. Такі обставини підлягають доведенню. Згідно ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.89 ЦПК України). Перевіривши умови договору купівлі-продажу спірної квартири від 05 жовтня 2012 року, судом також встановлено, що у пункті 1.3. договору вказано, що дружина покупця підтвердила свою згоду на укладення цього договору (заява посвідчена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Куранковою О.М. 05 жовтня 2012 року за р. №4535) (а.с.148-149 т.1) В заяві ОСОБА_2 про надання згоди ОСОБА_7 на придбання квартири зазначено, що дана спірна квартира набувається в період перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти (а.с.172 т.1). Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що відомостями, які містяться у вказаному вище договорі, також підтверджується, що спірне нерухоме майно придбано за кошти, які є спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку з чим спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому слід зазначити, що отримання вкладу 24 липня 2012 року в сумі 197692 грн 52 коп. не спростовує положень договору купівлі-продажу квартири та заяви ОСОБА_2 про згоду на придбання спірної нерухомості у спільну сумісну власність. Дані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 30 вересня 2020 року у справі №621/2180/17-ц. Доводи апеляційної скарги, що судом не було спростовано його доводи щодо джерела доходу сторін, що відповідачка не довела розмір свого доходу, водночас позивач підтвердив належними доказами отримання депозиту з КС «Діалог» спростовуються матеріалами справи. Відхиляються посилання позивача на правові позиції висловлені Верховним Судом України в постановах від 12 жовтня 2016 року у справі №6-846цс16, від 01 липня 2015 року у справі №6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі №6-2641цс15, від 12 жовтня 2016 року, а також на постанову Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі №711/5108/17, оскільки позивачем не доведено, що спірна квартира придбана за його особисті кошти та в самому договорі купівлі-продажу квартири зазначено про наявність згоди ОСОБА_2 на купівлю квартири, як спільної сумісної власності подружжя за спільні кошти. Доводи апеляційної скарги, що відповідачка у відзиві підтвердила, що після укладення шлюбу вони з метою поліпшення житлових умов та подальшого проживання їхньої сім`ї, підшукували варіанти квартири для придбання, не спростовують висновку суду про недоведеність придбання квартири за особисті кошти позивача. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права. Такі доводи оцінені судом та не знайшли свого підтвердження. Доводи ОСОБА_2 , викладені у відзиві на апеляційну скаргу заслуговують на увагу та приймаються апеляційним судом в повному обсязі. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Апеляційний суд констатує, що рішення суду першої інстанції належним чином обґрунтоване. Враховуючи викладене, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, вбачається, що подаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 не було сплачено судовий збір. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, тож слід стягнути з позивача судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 4307 грн 03 коп. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 11 грудня 2020 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір в сумі 4307 (чотири тисячі триста сім) грн 03 коп. за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 березня 2021 року. Головуючий: Судді: