Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/8602/20

16.03.21 22-ц/812/537/21 Провадження 22-ц/812/537/21 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б. Постанова Іменем України 16 березня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Кушнірової Т.Б., суддів: Лівінського І.В., Тищук Н.О., із секретарем Колосовою О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 16 січня 2021 року, під головуванням судді Черенкової Н.П., в приміщенні цього ж суду, у цивільній справі №490/8602/20, за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту, в с т а н о в и л а: В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 , зазначивши третьою особою - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просила скасувати арешт нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , та оголошення заборони на його відчуження, накладений 24 вересня 2012 року постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Сальниковим В.В. Позов мотивовано тим, що вона є власником нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1 . Про наявність арешту зазначеного нерухомого майна, пов`язаного з обтяженням, накладеним 24 вересня 2012 року Центральним відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, їй не було відомо до травня 2019 року. Зазначала, що арешт було накладено державним виконавцем у рамках виконавчого провадження та пов`язаний зі стягненням з неї на користь ОСОБА_2 майнової та моральної шкоди, а також судових витрат в загальному розмірі 11857грн. Відповідно до постанови Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління від 20 листопада 2015 року виконавче провадження № 31034289 завершено на підставі п.2ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», а матеріали виконавчого провадження знищено за закінченням строку їх зберігання. У зв`язку з чим вважала, що арешт майна може бути знятий лише за рішенням суду у позовному провадженні. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2021 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відмовлено. Ухвала районного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 є боржником виконавчого провадження у процесі виконання якого накладався оспорюваний арешт на майно, а виконавчий документ повернуто стягувачу, тому після ухвалення рішення по суті спору судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється виключно за правилами Розділу VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судовий рішень». При цьому, суд вказує, що ОСОБА_1 пред`явила позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, а тому позовна заява не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок вирішення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу районного суду від 16 січня 2021 року та направити матеріали справи до Центрального районного суду м. Миколаєва для відкриття провадження, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що оскільки виконавче провадження, у межах якого накладено арешт на майно закінчено, то вона має право на пред`явлення такого позову. Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Аналогічна за змістом норма містилась в статті 60 Закону № 606-XIV. Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Як видно із змісту пред`явленого позову, підставою обтяження майна ОСОБА_1 є постанова, винесена державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції в рамках виконавчого провадження № 31034289 по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області, в якому позивачка ОСОБА_1 була боржником та стороною виконавчого провадження. Посилаючись на те, що накладення арешту на майно порушує її права, як власника майна, позивачка просила зняти арешт з належного їй майна. У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності. Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Вищенаведене узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові Великої Палати від 22 серпня 2018 року № 658/715/16-ц. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції вірно виходив із того, що за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності на майно, на яке накладено арешт і таке право позивачки ніким не оспорюється. Враховуючи те, що арешт накладено на майно позивачки з метою забезпечення виконання рішення суду, тому така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок її вирішення. Доводи апеляційної скарги про те, що державний виконавець своєю постановою від 20 листопада 2015 року завершив виконавче провадження, не змінює характер правовідносин з огляду на положення наведених вище правових норм, вимоги позивачки про зняття арешту з майна не можуть бути розглянуті у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивачка ОСОБА_1 одночасно має бути й відповідачем, так як її майно арештовано державним виконавцем і вона була боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України. Тому такий позов взагалі не підлягає розгляду в порядку позовного провадження. Посилання в апеляційній скарзі на статтю 41 Конституції України, статті 317, 321, 391 ЦК України щодо захисту права власності є безпідставними, оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби. За наведених обставин колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий Судді: _____________________ Повний текст судового рішення виготовлено 17.03.2021 р.