Постанова Київський апеляційний суд № 755/13256/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 755/13256/20 провадження № 22-ц/824/1843/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г.М. суддів: Рейнарт І.М., Семенюк Т.А., при секретарі Панчошній К. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Барановського В. Б., за участю стягувача ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вичівської Оксани Юріївни на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року в складі судді Галагана В. І., встановив: 07.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною скаргою, в якій просив скасувати складений старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Барановським В. Б. розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 06 червня 2020 року, відповідно до якого заборгованість за аліментами визначена у розмірі 1/4 частини доходу від ціни продажу його квартири. Скарга мотивована тим, що у Святошинському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) знаходиться виконавче провадження №41193555, відкрите на виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини зі всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 20.06.2008 і до досягнення сином повноліття, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку. 08.07.2020 старшим державним виконавцем Барановським Б. В. заявнику вручений розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, в якому донараховано заборгованість за аліментами за 2019 рік в сумі 246 562,50 грн. Визначаючи розмір заборгованості за аліментами, державним виконавцем помилково враховано ј частину доходу від ціни продажу успадкованої ним в 2018 році квартири АДРЕСА_1 . Зазначив, що у виконавчому листі визначено вид доходу, з якого присуджено стягнення аліментів - всі види заробітку, а кошти від проданої квартири не є заробітною платою (доходом). За кошти, отримані від продажу квартири, він придбав інше житло, в якому мешкає, та компенсував витрати на передпродажну підготовку квартири та витрати на догляд, лікування, поховання спадкодавця, погашення кредиту. Вважає, що донарахування аліментів призведе до позбавлення його єдиного житла. Крім цього, розрахунок заборгованості державним виконавцем проведено на підставі заяви стягувача, без отримання документів, що підтверджують отриману ним суму. Оригіналу договору продажу квартири він не має. В порушення п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. №146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» державний виконавець визначив заборгованість за аліментами з вартості продажу квартири, без врахування утриманих нотаріусом податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Також просив поновити строк для подання скарги, оскільки про складення вказаного розрахунку заборгованості він дізнався 08.07.2020, останній день на подання скарги припадав на 18.07.2020 - суботу, 20.07.2020 він звернувся до суду зі скаргою на вказані дії державного виконавця, яку ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року у справі №755/10227/20 було повернуто без розгляду з підстав відсутності доказів її надіслання заінтересованим особам разом з додатками. Вказану ухвалу суду він отримав 05.09.2020. У зв`язку з оголошеним в Україні карантином він не зміг своєчасно знайти фахівця в галузі права для отримання відповідної правової консультації для захисту своїх прав. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець діяв відповідно до вимог Сімейного кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, судом враховано правову позицію висловлену в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року по справі №760/4569/18-ц, від 31 липня 2020 року по справі № 234/15413/17. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вичівська О. Ю. просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року та постановити нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Свої доводи мотивує тим, що суд першої інстанції залишив скаргу без задоволення на підставі відхилення того аргументу, що одноразовий продаж власної квартири не є заробітком (доходом), а всі інші доводи скаржника залишились поза увагою суду. Під час розгляду справи судом не було встановлено факт врахування державним виконавцем сум податків і інших платежів під час розрахунку заборгованості за аліментами; не була встановлена ціна продажу квартири; не перевірялась правильність розрахунку заборгованості за аліментами, проведеного державним виконавцем. Розрахунок заборгованості проведено державним виконавцем на підставі заяви представника стягувача, що містила непідтверджену і неправдиву інформацію про ціну продажу майна. Матеріали справи не містять доказів того, що за час проведення розрахунку державний виконавець вирахував з доходу ОСОБА_1 суму утриманих податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вважає, що судом помилково враховано висновок, наведений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року по справі № 760/4569/18-ц щодо необхідності нарахування аліментів на дохід, отриманий за процентами по банківським вкладам, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин, оскільки дана справа не є подібною через неоднакові підстави отримання грошових коштів: отримання процентів за банківським вкладом збільшує активи , а отже є доходом; одноразова реалізація власної квартири - не є доходом, так як не призводить до збільшення активів. Відбулась заміна одного активу іншим. Вважає, що ухвала суду першої інстанції винесена з порушенням принципу верховенства права, сприяє зловживанню стягувачем свого права, порушує права боржника, не сприяє захисту інтересів дитини та є несправедливою. Правом надання відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались. В судовому засіданні представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Вичівстька О. Ю. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 серпня 2008 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 20.06.2008 року, до досягнення дитиною повноліття. На підставі вказаного судового рішення, Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2-2306/08 та відкрито виконавче провадження №41193555. 06.06.2020 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Барановським В. Б. у ВП №41193555 складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, до якого включено аліментні зобов`язання боржника ОСОБА_1 у розмірі 246 562,50 грн, що становить ј частину від отриманого ним доходу за продажу квартири АДРЕСА_1 . Судом встановлено, що зазначене нерухоме майно було реалізоване заявником з метою придбання іншої нерухомості. Приймаючи постанову про відмову в задоволенні скарги та скасування вказаного розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем правомірно здійснено відрахування сум аліментів у розмірі 246 562,50 грн від продажу боржником нерухомого майна. При цьому судом першої інстанції враховано правовий висновок Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року у справі 234/15413/17 про те, що дохід від відчуження належного боржникові нерухомого майна, набутого ним до укладення шлюбу та народження дитини, відноситься до Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, а тому на такий дохід може бути здійснено нарахування аліментів у межах виконавчого провадження. Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з частиною третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. У частині першій статті 183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Аналіз положень СК України, зокрема положень статті 81, частини третьої статті 181, частини другої статті 182, статті 183 СК України, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів. ЦК України також ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», зокрема у відносинах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Відповідно до статті 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. У пункті 12 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів визначені види доходів, з яких не провадиться утримання аліментів, перелік яких є вичерпним. Утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків (пункт 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів). Частиною першою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включається зокрема і дохід від операцій з майном, розмір якого визначається відповідно до статті 172 цього Кодексу. Згідно з пунктом 172.1 статті 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного року протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельні ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначені статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковуються. Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане платником у спадщину. Таким чином, положення пункту 172.1 статті 172 ПК України містить виключення із загального правила, визначеного підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України щодо визначення будь-якого доходу отриманого резидентами або нерезидентам від будь-яких видів діяльності на території України, зокрема, доходу, отриманого від продажу рухомого та нерухомого майна, який підлягає оподаткуванню. Отже, доходи боржника, які звільнені від оподаткування, не належать до бази відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, які підлягають стягненню у виконавчому провадженні. Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо). Саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів. Натомість, грошовий дохід, який є просто еквівалентом відчуженого платником аліментів майна, не повинен враховуватись під час визначення розміру аліментів. Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц, відступивши від правового висновку Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року у справі 234/15413/17 (провадження № 61-1685св20) про те, що дохід від відчуження належного боржникові нерухомого майна, набутого ним до укладення шлюбу та народження дитини, відноситься до Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, а тому на такий дохід може бути здійснено нарахування аліментів у межах виконавчого провадження. У справі, яка переглядається, платником аліментів ініційовано судовий спір про скасування розрахунку заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням доходу, отриманого боржником від відчуження нерухомого майна. Заявник вважав неправомірним включенням державним виконавцем до доходів, з яких утримуються аліменти, вартість продажу власності (квартири), що призвело до виникнення заборгованості зі сплати аліментів. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом (частина восьма статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»). З огляду на те, що отримані ОСОБА_1 кошти від продажу майна у розумінні положень статті 81, частини першої статті 195 СК України та пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів не є фактичним заробітком платника аліментів, а є грошовим еквівалентом майна, що належало йому до продажу, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні скарги. Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 246 562, 50 грн нарахована ОСОБА_1 безпідставно. Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми права з урахуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц, тоді як правовідносини у зазначеній справі не є подібними тим, що виникли у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, оскільки стосуються правомірності віднесення до доходів отриманих платником процентів від грошових коштів на депозитних рахунках. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Тобто, Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення. Згідно статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Аналогічна норма міститься в частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно із скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. За змістом статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи. Отримавши 08.07.2020 розрахунок заборгованості та звернувшись до суду з даною скаргою 07.09.2020, заявник пропустив десятиденний строк звернення до суду, передбачений ст. 449 ЦПК України. З огляду на ту обставину, що 20.07.2020 заявник звертався з аналогічною скаргою до суду, яку ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 липня 2020 року було залишено без розгляду за відсутності доказів її надіслання іншим учасникам справи, що завадило практичному та ефективному доступу до суду, а також враховуючи те, що копію цієї ухвали було отримано заявником 05.09.2020, колегія суддів дійшла висновку про наявність поважних підстав пропуску строку звернення до суду та його поновлення. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1)неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, неповно дослідив наявні у справі докази, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні скарги. Відповідно до ч.2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). З огляду на положення ч.2 ст. 451 ЦПК України апеляційний суд дійшов висновку, що порушене право скаржника підлягає судовому захисту шляхом визнання неправомірними дій державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Барановського В. Б. по включенню до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ВП №41193555 від 06 червня 2020 року заборгованості боржника ОСОБА_1 в розмірі 246 562,50 грн, що становить ј частину від отриманого ним доходу з продажу квартири, зобов`язавши його виключити вказану суму з розрахунку заборгованості. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України суд Постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вичівської Оксани Юріївни задовольнити. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року скасувати. Постановити нове судове рішення. Визнати неправомірними дій державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Барановського В. Б. по включенню до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ВП №41193555 від 06 червня 2020 року заборгованості боржника ОСОБА_1 в розмірі 246 562,50 грн, що становить ј частину від отриманого ним доходу з продажу квартири, зобов`язавши його виключити вказану суму з розрахунку заборгованості. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 березня 2021 року. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: Т. А.Семенюк І. М. Рейнарт