Постанова 4852 № 160/10850/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 березня 2021 року м. Дніпросправа № 160/10850/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 у справі № 160/10850/20 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування вимоги про сплату боргу ВСТАНОВИВ: До Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулася ОСОБА_1 та просила, з урахуванням уточнень до позовної заяви: визнати протиправними дії службових осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, які полягають: - в неналежному врученні Вимоги про сплату боргу (недоїмки) Ф - 4609-51/51У від 12.11.2019 року в порушення п.42.2 ст. 42 Податкового кодексу України; - в порушені послідовності виконання вимог ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; - у невиконанні вимог Наказу Міністерства Фінансів України в редакції від 09.12.2011 № 1588 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» в п.11.30; - в порушенні строку обчислення й строку надсилання боргу по сплаті єдиного соціального внеску в порушення вимог п.3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469). - в порушені права узгодження Вимоги з податковим органом шляхом оскарження. Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 4609- 51/51У від 12.11.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що про існування вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску дізналася 13.07.2020 року. Вказала, що її дійсно зареєстровано як фізичну особу - підприємця 8 лютого 2011 року, однак з грудня 2011 року підприємницьку діяльність вона не здійснювала , з зазначеного часу ніяких надходжень на адресу податкової від позивачки не надходило та не надавалося жодної фінансової звітності. Останній звіт, який надавався позивачкою про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску за 2011рік, зареєстрований в органі пенсійного фонду України в березні 2012 року. Жодних перевірок відносно позивачки не проводилось. В оскаржуваній вимозі відсутня інформація на підставі якого акта документальної перевірки вона сформована, відсутня дата складання акта та його номер. Також немає відомостей про рішення, дату його прийняття та номер. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Крім того, позивачка не здійснює підприємницьку діяльність, доходу не отримує. В позові зазначила, що через відсутність звітування ОСОБА_1 до податкової служби, контролюючий орган повинен був ініціювати припинення суб`єкта підприємницької діяльності, шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Позивачка зазначила, що оскільки вимогу про сплату боргу не отримувала, то остання не може бути узгодженою, а щодо підприємницької діяльності, то позивачка вважала, що діяльність ФОП була припинена з ініціативи податкових органів. За чотири з половиною роки, поки діяли правила відповідно до Наказу № 1588, які передбачали , що контролюючий орган відносно тих суб`єктів підприємницької діяльності які протягом року не подають звітність і не мають заборгованості перед бюджетом, звертається до суду з заявою про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, зазначених дій відповідач не здійснив, що на думку позивачки є підставою вважати такі дії протиправними. Суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку письмового провадження, підстав для задоволення адміністративного позову не знайшов і відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду обґрунтовано посиланням на діюче законодавство, яке регулює питання сплати єдиного внеску як фізичними особами -підприємцями за себе, так і найманих працівників і зазначив, що право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали ФОП, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI). Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, в тому числі і на час перебування в декретній відпустці, чинним законодавством не передбачено. Суд першої інстанції у своєму рішенні наголосив, що позивачкою не надано доказів, що вона має право на звільнення від сплати єдиного внеску. Також суд зазначив, що до суду не надано доказів на виконання позивачкою свого обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску. І оскільки позивачка не виконала свого обов`язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно, у відповідності до вимог Закону № 2464-VI обчислено суми єдиного внеску, не сплаченого позивачкою в загальному розмірі 26538,69 грн. При цьому, суд вказав, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, у тому числі, на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою, в свою чергу, є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. З огляду на викладене, підстав для задоволення позову, на переконання суду першої інстанції, немає. Позивачка не погодилась з рішенням суду та подала апеляційну скаргу, суть якої зводиться до твердження, що судове рішення в даній справі не є законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню. Позивачка, з посиланням на Господарський кодекс України та визначення самої суті підприємницької діяльності зазначила, що суд не врахував, що позивачка не здійснює підприємницьку діяльність і не подає відповідну звітність. Відповідно, оскільки відсутні такі характерні ознаки підприємницької діяльності як системність та отримання прибутку, така діяльність перестає відповідати критеріям підприємницької і відповідно унеможливлює сплату відповідних обов`язкових внесків. Також заявниця апеляційної скарги, з посиланням на Закон України № 1072-1Х від 04.12.2020 р. щодо внесення до Податкового Кодексу змін, пов`язаних із запровадженням обмежувальних протиепідемічних заходів, зазначає, що вказаними змінами вирішено списати заборгованість зі сплати відповідних внесків з 01.10 2017 р. до 01.12.2020р. З відповідною заявою до податкового органу, як зазначає позивачка, вона звернулася. Доказів такої заяви до апеляційної скарги не долучено. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в даній справі в межах доводів апеляційної справи, судова колегія апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду, відмовляє в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 з огляду на таке: Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (Закон № 2464-VI). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (стаття 2 Закону N2464-VI). Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем (частина 4 ст. 6 Закону № 2464-VI). Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4(крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування),5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону №2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску. Отже, сума мінімального страхового внеску за місяць у 2017 році складала 704,00 грн., так як відповідно до Закону України від 21.12.2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3200,00 грн (3200 х 22 відсотки). Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2018 році складала 819, 06 грн., так як відповідно до Закону України від 07.12.2018 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 3723,00 грн (3723 х 22 відсотки). Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2019 році складала 918,06 грн., так як відповідно до Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір мінімальної заробітної плати складав 4173,00 грн (4173,00 х 22 відсотки). Розрахунок суми мінімального страхового внеску , приведений судом першої інстанції, колегією суддів підтримується. Суд першої інстанції вірно зазначив, що в силу приписів вищенаведених норм, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. З огляду на викладене, помилковим є твердження позивачки, викладене в апеляційній скарзі, що не ведення нею підприємницької діяльності, при умові офіційної реєстрації її як фізичної особи- підприємця, позбавляє її обов`язку сплати ЄСВ. Законом передбачено, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Доказів того, що позивачка протягом періоду часу за який нараховано борг, була найманим працівником, до апеляційної скарги не долучено. Суд першої інстанції вірно послався на судову практику Верховного Суду, та обґрунтовано зазначив порядок, строки та підстави, які зобов`язують суб`єктів підприємницької діяльності виконувати рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до діючого законодавства , та є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. І доказів та підстав визнавати неправомірними дії відповідних органів, зокрема, податкової служби, позивачка при формуванні адміністративного позову, не наводить. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (частина 4 ст. 25 Закону № 2464-VI). Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд зазначив, що позивачкою не надано доказів, що вона має право на звільнення від сплати єдиного внеску. Доказів того, що позивачка виконала свій обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску, остання суду також не надала. Більш того, надаючи оцінку доводам позивачки, викладеним в апеляційній скарзі, судова колегія зазначає, що критично ставиться до таких доводів, оскільки по суті ОСОБА_1 , будучи зареєстрованою як фізична особа підприємець обов`язки, які покладаються на неї, як на суб`єкта підприємницької діяльності, перекладає на контролюючий орган, зазначає про не отримання доходу від підприємницької діяльності взагалі, що у відповідності до діючого законодавства не звільняє її від обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу за умови, що така особа не є найманим працівником. При цьому судова колегія зазначає, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 не надає доказів працевлаштування її як найманого працівника в 2017- 2019 роках, та сплати можливим роботодавцем єдиного внеску за неї. Посилання заявниці в апеляційній скарзі на прийнятий Верховною Радою України Закон № 1072-1Х від 04.12.2020 р. яким передбачається списання за заявою платника та у порядку, визначеному Законом « Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» несплачені станом на 1 грудня 2020 року суми недоїмки, не надають підстав для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки доказів подання такої заяви ОСОБА_1 до податкового органу до апеляційної скарги не долучено, результати розгляду заяви не відомі. З огляду на викладене, судова колегія апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції в даній справі, не встановила в межах доводів апеляційної скарги підстав для її задоволення, так само як і підстав вважати протиправними дії відповідача, з підстав, заявлених в позові. Таким чином рішення суду є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню. Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2020 р. у справі № 160/10850/20 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2020 р. у справі № 160/10850/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк суддя Я.В. Семененко