LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4854947/35366/20

від 12.03.2021 ·

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 947/35366/20 Головуючий в 1 інстанції: Огренич І.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., за участю секретаря судового засідання Тутової Л.С. апелянта громадянина Республіки Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який при затриманні ідентифікував себе як громадянин Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перекладача Байчьоль Надії Володимирівни представника Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України Чеберяка Івана Миколайовича розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Тодоріка Костянтина Володимировича, який діє від імені та в інтересах громадянина Республіки Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який при затриманні ідентифікував себе як громадянин Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2020 року у справі за позовом Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України до особи, яка ідентифікувала себе як громадянин Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , про затримання з метою ідентифікації, - В С Т А Н О В И В: 27.11.2020 року позивач - Одеський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся до Київського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом до особи, яка ідентифікувала себе як громадянин Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , в якому просив суд: - ухвалити рішення про затримання особи, яка ідентифікувала себе як громадянин Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою ідентифікації. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 25.11.2020 року о 03.30 год. в пункті пропуску через державний кордон «Чорноморський рибний порт» під час здійснення огляду вантажного транспортного засобу «Renault» д/н НОМЕР_1 з тентовим причепом д/н НОМЕР_2 , який прибув на т/х «Sea Partner» з Республіки Туреччина, в причепі було виявлено відповідача, який представився громадянином Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та який намагався, з приховуванням від проходження паспортного контролю, незаконно перетнути державний кордон України в пункті пропуску через державний кордон України без дозволу відповідних органів влади. Також, позивач посилався на те, що 25.11.2020 року стосовно відповідача застосоване адміністративне затримання на термін до трьох діб, з метою встановлення особи та з`ясування обставин вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП України. 25.11.2020 року відносно відповідача складний протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП України. Також, 25.11.2020 року за вих. № 21/9506, було повідомлено Посольство Сирійської Арабської Республіки про затримання відповідача. Позивач зазначав, що станом на час подання позову відсутні інформація щодо встановлення особи відповідача, яка забезпечить його ідентифікацію та документування, внаслідок чого є підстави для затримання відповідача з метою ідентифікації відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.11.2020 року задоволений адміністративний позов Одеського прикордонного загону: - затримано громадянина Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою його ідентифікації на строк достатній для ідентифікації особи, але який не може перевищувати шести місяців з часу фактичного затримання, а саме з 25.11.2020 року з 03:30 год. 03.12.2020 року, засобами поштового зв`язку, адвокат ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах особи, яка ідентифікувала себе як громадянин Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову Одеського прикордонного загону. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, адвокат відповідача посилається на те, що суд першої інстанції при розгляді справи не залучив до участі у справі перекладача, в той час як відповідач є іноземцем, не володіє державної мовою та юридичною термінологією. Також адвокат відповідача посилається на те, що відповідач був обмежений у доступі до правосуддя та були порушені права відповідача на справедливий, неупереджений, всебічний розгляд справи, оскільки відповідачу не було забезпечено право на отримання правничої допомоги, що було проігноровано судом першої інстанції. Зазначені обставин, на думку адвоката відповідача, свідчать про грубе порушення судом першої інстанції норм процесуального права, та є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Одеський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Київського районного суду м. Одеси від 27.11.2020 року без змін. При цьому Одеський прикордонний загін посилався на безпідставність доводів апеляційної скарги, оскільки 25.11.2020 року відповідач під час адміністративного затримання звернувся із заявою про відмову від захисника та про те, що він буде захищати себе самостійно (копія заяви додана до матеріалів справи). Зазначена обставина виключає застосування приписів ч. 3 ст. 261 КУпАП, відповідно до якої органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання осіб інформують у порядку, визначеному КМУ, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника. Також Одеський прикордонний загін вважає спростованими матеріалами справи, доводи адвоката відповідача щодо порушення прав відповідача на перекладача, оскільки відповідач з`явився у судове засідання до Київського районного суду м. Одеси та надав заяву про розгляд справи за його відсутності та визнав позовні вимоги. Зазначив Одеський прикордонний загін також і про відсутність у адвоката повноважень на подання апеляційної скарги, оскільки апеляційна скарга датована 03.12.2020 року, проте угода про надання правової допомоги №0163 датована 08.02.2021 року, так само як і ордер серії ОД №565163. Представник апелянта - адвокат Тодоріка Костянтин Володимирович у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про апеляційній розгляд за його відсутності, зазначив, що підтримує апеляційну скаргу та просить її задовольнити. Апеляційний суд роз`яснив апелянту - громадянину Республіки Туреччини ОСОБА_1 , його право на отримання професійної правничої допомоги, також з`ясував можливість надання апелянтом пояснень по суті апеляційної скарги. Апелянт - громадянин Республіки Туреччини ОСОБА_1 , не заперечував про апеляційного розгляду справи за відсутності свого адвоката, та зазначив, що він готовий та може надавати пояснення по суті апеляційної скарги. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд встановив, що, відповідно до копії протоколу про адміністративне затримання від 25.11.2020 року (а.с. 4), 25.11.2020 року о 03.30 год. в пункті пропуску через державний кордон «Чорноморський рибний порт» під час здійснення огляду вантажного транспортного засобу «Renault» д/н НОМЕР_1 з тентовим причепом д/н НОМЕР_2 , який прибув на т/х «Sea Partner» з Республіки Туреччина, в причепі було виявлено особу, яка представилася громадянином Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та який намагався, з приховуванням від проходження паспортного контролю, незаконно перетнути державний кордон України в пункту пропуску через державний кордон України без дозволу відповідних органів влади. Таким чином, апелянт вчинив адміністративне правопорушення відповідальність за яке встановлена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП вчинення групою осіб перетинання або спроби перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади. Також, відповідно до протоколу адміністративного затримання відповідач не володіє державною мовою, потребує перекладача, бажає давати пояснення арабською мовою, послуг захисника не потребує та бажає захищати себе самостійно; зі змістом протоколу ознайомлений на зрозумілій йому мові (а.с. 4). Перекладачем зазначений громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_4 , який має статус особи, яка потребує додаткового захисту (а.с. 7). Відповідно до протоколу огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 25.11.2020 року (а.с. 5) під час огляду було виявлено та вилучено для тимчасового зберігання лише мобільний телефон. Також 25.11.2020 року листом за вихідним №21/9506 Одеський прикордонний загін повідомив Посольство Сирійської Арабської Республіки про затримання групи з шести осіб, в тому числі і відповідача в цій справі, які представились громадянами Сирійської Арабської Республіки але у яких відсутні паспортні документи (а.с. 8) Відповідно до матеріалів справи (а.с. 9) 25.11.2020 року особа, яка ідентифікувала себе як громадянин Сірійської Арабської Республіки, Hamed ОСОБА_5 , у присутності перекладача з арабської мови ОСОБА_4 , подав на ім`я начальника ВПС «Чорноморськ», заяву, в якій зазначив, що йому повідомлено про його право на безоплатну правову допомогу, проте від неї відмовляється та буде захищати себе сам. Також, відповідно до матеріалів справи (а.с. 18, 20) відповідач був доставлений до суду першої інстанції та подав заяву про розгляд справи за спрощеною процедурою, зазначивши, що з позовом погоджується та заяв не має. При цьому відповідач був забезпечений перекладачем з арабської мови ОСОБА_6 . Представник позивача також подав заяву про розгляд справи за спрощеною процедурою (а.с. 19). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.11.2020 року, ухваленим у відкритому судовому засіданні, за відсутності сторін, адміністративний позов задоволений в повному обсязі (а.с. 21-22). Також, апеляційний суд встановив, що 19.02.2021 року до суду першої інстанції надійшла заява Одеського прикордонного загону про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23.02.2021 року була повернута заявникові відповідно до заяви Одеського прикордонного загону (а.с. 26-29, 42, 44). 01.02.2021 року, після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, 04.02.2021 року позивач отримав від адвоката ОСОБА_7 01.02.2021 року оригінали документів, в тому числі особи яка ідентифікувала себе як громадянин Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 36). Відповідно до матеріалів справи, 04.02.2021 року Одеський прикордонний загін, листом за вихідним №21/839, був направлений запит до Генерального Консульства Турецької Республіки в м. Одесі про підтвердження чи є вказані особи, зокрема ОСОБА_1 , 20 березня 1996 року (який назвався ОСОБА_2 ) громадянами Республіки Туреччини (а.с. 35). Також відповідно до матеріалів справи (а.с. 40) 08.02.2021 року ОСОБА_1 , 20 березня 1996 року, надав заяву, в якій повідомив, що під час затримання, через побоювання за своє життя, представився громадянином Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте насправді є громадянином Турецької Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . заява викладена турецькою (а.с. 40- зворот), та перекладна на російську Дікнелі Х., який зазначений як перекладач (а.с. 40). 12.02.2021 року позивач отримав лист Генерального Консульства Турецької Республіки в м. Одесі про підтвердження громадянства Республіки Туреччини, зокрема ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 34-зворот). Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки відповідач намагався, з приховуванням від проходження паспортного контролю, незаконно перетнути державний кордон України, за відсутності, на час подання позову, документу який забезпечить ідентифікацію відповідача та його документування, наявні правові підстави для застосування заходів, передбачених ст. 289 КАС України, зокрема затримання відповідача з метою ідентифікації. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Відповідно до ст. 64 Конституції України, Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 53 цієї Конституції. Відповідно до ст. 68 Основного Закону, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773- VI). Відповідно до ст. 3 Закону № 3773-VI, право на безоплатну правову допомогу гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» встановлено, що безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: - захист; - здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; - складення документів процесуального характеру. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону, з моменту подання особою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою, а також іноземці та особи без громадянства, затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з моменту затримання. Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 17 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги. Згідно з пунктом 9 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України, Службою безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (надалі Інструкція №353/271/150) у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. За приписами частини 1 статті 289 КАС України, у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів, зокрема, затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України. Частинами 14, 15 статті 289 КАС України встановлено, що розгляд питань, визначених цією статтею, здійснюється судом за обов`язкової участі сторін. Адміністративні справи, передбачені цією статтею, розглядаються судом у день подання відповідної позовної заяви. Частина 6 статті 126 КАС України передбачає, що якщо учасник справи перебуває під вартою або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку цієї особи до суду. Згідно з пунктом третім частини першої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Звертаючись до суду апеляційної інстанції, представник апелянта посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що стосується надання правової допомоги та забезпечення права на перекладача. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Апеляційний суд зазначає, що оригінал документу, на підставі якого стало можливо ідентифікувати апелянта, був наданий адвокатом Ковальською С.Є. 01.02.2021 року, тобто через більш ніж два місяці з дня ухвалення оскаржуваного рішення в цій справі. У матеріалах справи міститься відмова відповідача від отримання правової допомоги датована 25.11.2021 р. (а.с. 9), заява про розгляд судом першої інстанції справи за спрощеною процедурою, визнання позову та щодо відсутності заяв, яка була подана безпосередньо відповідачем суду першої інстанції 27.11.2020 року, який був доставлений у судове засідання (а.с. 20). Апеляційний суд критично відноситься до пояснень апелянта, наданих при апеляційному розгляді справи стосовно того, що він не був доставлений до суду першої інстанції, не подавав та не підписував жодних заяв про розгляд справи за його відсутності. При цьому апеляційний суд зазначає, що при візуальному огляді підпису на заяві від 27.11.2020 р., поданої відповідачем до суду першої інстанції (а.с. 20), та підпису, який був проставлений апелянтом в суді апеляційної інстанції у судовому засіданні після ознайомлення з правами та обов`язками, відсутні обґрунтовані сумніви, які б дозволити стверджувати про правдивість пояснень апелянта. Також, під час апеляційного розгляду справи апелянт пояснив суду, що до України він прибув з метою в подальшому потрапити до Німеччини, оскільки у нього не було ні паспорту, ні візи, та він не розраховував на те, що буде затриманий в Україні. Пояснив також апелянт, що не володіє арабською мовою та її не розуміє, але зазначив, що підписував ті документи, про підписання яким їм казали. Проте, апеляційний суд зазначає, що розгляд справи з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства здійснюється судом за обов`язкової участі сторін, що надає суду можливість встановити, зокрема і умови за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства (ч.ч. 13, 14 ст. 289 КАС України). Щодо порушення права на захист, про що йдеться в апеляційній скарзі, апеляційний суд зазначає, що за приписами пункту восьмого частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону, з моменту подання особою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою, а також іноземці та особи без громадянства, затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з моменту затримання. Тобто, з моменту затримання, особа має право на всі види правових послуг, які передбачені частиною другою статті 13 Закону «Про безоплатну правову допомогу» а саме має право на захист та здійснення представництва її інтересів у судах, інших державних органів. Частиною третьою статті 19 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» встановлено, що якщо особа належить до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги і письмово повідомляє про це особу або її законного представника, а також суд, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в яких здійснюватиметься представництво інтересів особи. Матеріали справи не містять доказів того, що позивачу були надані правові послуги передбачені частиною другою статті 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Вимогами пункту 9 Інструкції № 353/271/150 визначено, що у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Частиною 3 статті 16 КАС України визначено, що безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може заарештований або триматися під вартою інакше як вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз`яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника (стаття 29 Конституції України). Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11.09.1997, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції. Апеляційний суд зазначає, що вимога надання правової допомоги з моменту затримання особи є обов`язком, встановленим Законом. За таких обставин апеляційний суд вважає, що як заява про відмову від отримання правової допомоги, яка була вчинена відповідачем за участю перекладача з арабської мови, так і заява в протоколі адміністративного затримання, є нікчемними з огляду на те, що апелянт володіє турецькою, а не арабської мовою. Не спростовують таких висновків і надані представником позивача копії листування Одеського прикордонного загону з Регіональним центром надання безоплатної вторинної допомоги в одеській області, відповідно до якого 25.11.2020 року до затриманих осіб, в тому числі і апелянта, прибув адвокат ОСОБА_9 , але вказані особи відмовились від отримання послуг безоплатної вторинної правової допомоги. Також, в суді апеляційної інстанції апелянт пояснив, що через побоювання примусового повернення до країни громадянської належності, він, при затриманні не повідомив своє справжнє ім`я та прізвище, належність до громадянства, та відомості щодо володіння мовою. Проте, апелянт не зміг пояснити причини та обставини за яких він в період з 27.11.2020 року по 01.02.2021 року не повідомляв позивачу в цій справі своє справжнє ім`я та прізвище, належність до громадянства, та інформацію щодо володіння мовою. Водночас апеляційний суд зазначає, що порушення права апелянта на отримання правової допомоги відбулось внаслідок умисного повідомлення самим апелянтом неправдивої інформації щодо свого громадянства та мови, якою володіє апелянт. Апеляційний суд погоджується із доводами апелянта та зазначає, що суд першої інстанції у судовому засіданні, за обов`язкової участі сторін, мав би з`ясувати як питання володіння відповідачем арабською мовою, так і питання необхідності надання відповідачу правової допомоги, однак цього не зробив, що є порушенням норм процесуального права. Проте, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, не є такими порушеннями, які відповідно до частини 3 ст. 317 КАС України мають наслідок скасування рішення суду першої інстанції. Також, апеляційний суд зазначає, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи. При розгляді справи з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства встановлюються, зокрема, і умови за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства (ч.ч. 13, 14 ст. 289 КАС України). Апеляційний суд звертає увагу на те, що зазначення апелянтом під час затримання завідомо неправдивих відомостей щодо свого громадянства, щодо імені прізвища та по батькові, щодо володіння мовою, яку особа вільно розуміє та якою вільно володіє, свідчить про відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації, що і є правовою підставою для задоволення адміністративного позову Одеського прикордонного загону. При цьому апеляційна скарга не містить доводів щодо обставин затримання відповідача, надання ним під час виявлення та затримання завідомо неправдивих відомостей, відсутність, як на час виявлення та затримання, так і на час звернення до суду з відповідним позовом, будь-яких документів на підставі яких було б можливо ідентифікувати відповідача в цій справі. Також апеляційний суд зазначає, що наявність факту ідентифікації апелянта на час апеляційного розгляду справи, але після ухвалення оскаржуваного судового рішення, не є правовою підставою для скасування судового рішення. Апеляційний суд відхиляє доводи відзиву на апеляційну скаргу щодо відсутності у адвоката Тодоріка Костянтина Володимировича повноважень на подання та підписання апеляційної скарги, оскільки до апеляційної скарги наданий належним чином оформлений оригінал ордеру серії ОД №565165 від 02.12.2020 року. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, а допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права не вплинули на правильність вирішення спору, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 19, 68 Конституції України, 2-12, 72-78, 242, 268, 269, 271, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Тодоріка Костянтина Володимировича, який діє від імені та в інтересах громадянина Республіки Туреччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який при затриманні ідентифікував себе як громадянин Сірійської Арабської Республіки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2020 року у справі №947/35366/20 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 12.03.2021 року. Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»