Постанова 4854 № 400/4592/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4592/20 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Миколаїв, 18 листопада 2020 року апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Танасогло Т.М., суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерне Товариство «Банк Форвард» про визнання протиправними та скасування постанов від 22.09.2020 ВП №63104821, визнання дій протиправними,- В С Т А Н О В И В : У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 63104821 від 22.09.2020, визнання протиправними дії та скасування постанови про арешт коштів боржника ВП № 63104821 від 22.09.2020. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказав, що оскаржувані дії приватного виконавця та постанови про відкриття виконавчого провадження №63104821 та арешт коштів боржника є протиправними, адже виконавець не мала права відкривати провадження, в зв`язку з тим, що боржник проживає та зареєстрований у м. Миколаєві, нерухомості чи іншого майна в м. Києві, в окрузі в якому має право провадження свої діяльності відповідач, не має. Разом з тим, позивач також зазначає, що оскільки відповідачем накладено арешт на зарплатний рахунок та рахунок, на який позивач отримує соціальні виплати, які підпадають під категорію захищених коштів, тому відповідно до п.7 ч.2 ст.18 ЗУ №1404 відповідач не мав права накладати арешт, що свідчить про протиправність її дій та постанови про накладення арешту на кошти боржника. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову про арешт коштів боржника від 22.09.2020 ВП № 63104821 в частині арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках в банківських установах ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ КБ «ПриватБанк». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, апелянт просить скасувати судове рішення з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю. В обґрунтування скарги вказано, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що у постанові про накладення арешту на кошти боржника було вказано: «крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику». Тобто, на думку апелянта, приватним виконавцем вказаною постановою від 22.09.2020р. про накладення арешту на кошти боржника, визначено банківським установам, які виконують рішення виконавця, порядок виконання з урахуванням обмежень, визначених законодавством, перелік яких не містить обмежень щодо накладення арешту на рахунок, на який серед інших зарахувань здійснюється нарахування соціальної допомоги чи пенсії. Посилаючись на наказ МФУ № 758 від 22.06.2012р., апелянт вказує, що діючими законодавчими приписами, які регулюють спірні правовідносини, обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення на які заборонено законом. При цьому, визначено обов`язок Банку повернути постанову, якщо рахунок має спеціальний режим використання. Однак, установами банків, до яких для виконання була направлена спірна постанова АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ КБ «Приватбанк» постанова про накладення арешту на кошти боржника ОСОБА_1 була прийнята, у зв`язку із чим, апелянт вважає, що рахунок, на який накладено було арешт, не відноситься до рахунків зі спеціальним режимом використання або інших рахунків, звернення стягнення на які заборонено законом. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України. Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Предметом оскарження судового рішення у апеляційній скарзі визначено рішення в частині, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме висновки суду першої інстанції щодо визнання протиправною та скасування постанови від 22.09.2020р. ВП№ 63104821 про арешт коштів боржника в частині арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках в банківських установах АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ КБ «Приватбанк». В іншій частині, судове рішення не оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, 22.09.2020р. приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№63104821з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 4270 від 05.09.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк ФОРВАРД»- заборгованості в сумі 64899,17грн. Постановою від 22.09.2020р. накладено арешт на грошові кошти боржника на відкритих рахунках у банках. Вважаючи вказані вище постанови протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою. Частково задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи постанову про арешт коштів боржника від 22.09.2020р. ВП№63104821, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством передбачений окремий порядок здійснення відрахувань із заробітної плати, а тому арешт зарплатних коштів особи, після вирахування з неї сум заборгованості за виконавчим написом нотаріуса, позбавляє її джерел до існування та порушує її право на соціальний захист. Також, стягнення коштів з рахунків, на які боржник отримує допомогу на дитину чітко заборонено ст.73 Закону України № 1404. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим, виходячи з наступного. Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII). У відповідності до ст. 1 Закону України № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За приписами п.3 ч.1 ст.3 Закону України 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Колегією суддів встановлено, що 22.09.2020р. від АТ «Банк Форвард» до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. надійшла заява про примусове виконання рішення з виконавчим написом нотаріуса №4270 від 05.09.2020 про стягнення із боржника ОСОБА_1 , грошових коштів у розмірі 64899,14 грн. До вказаної заяви було додано довідки про відкритий рахунок, в якій зазначено що ОСОБА_1 є власником рахунку № НОМЕР_1 відкритого в АТ «Банк Форвард»(м. Київ, вул. Саксаганського, 105), та на вказаному рахунку наявні грошові кошти, які є майном боржника. Розглянувши подану заяву про примусове виконання виконавчого напису № 4270 виданого 05.09.2020р., відповідачем було прийнято постанову від 22.09.2020р. про відкриття виконавчого провадження ВП № 63104821, з виконання вказаного вище виконавчого документа (а.с.10). Водночас, при примусовому виконанні виконавчого напису № 4270 виданого 05.09.2020р., відповідачем, згідно повідомлення стягувача, було встановлено наявність відкритих рахунків ОСОБА_1 у банківських установах, зокрема у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та в АТ КБ «Приватбанк», тощо. Як встановлено частиною 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Питання арешту і вилучення майна (коштів) боржника врегульовано ст. 56 Закону України № 1404-VIII. За приписами ч.ч.1,2 ст. 56 закону України № 1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (ч.3 ст. 56 Закону України № 1404-VIII). Пунктом 1 ч.4 ст.59 Закону України № 1404-VIII, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Чинним законодавством не визначено вичерпного переліку таких рахунків. Однак, передбачено, що саме банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку. Вимогами Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VIII. З огляду на матеріали справи, приватним виконавцем Павелків Т.Л., 22.09.2020р. в межах виконавчого провадження № 63104821 накладено арешт на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках в тому числі в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ КБ «ПриватБанк», а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику (а.с. 13). Разом з тим, при накладенні зазначеного арешту приватним виконавцем було зазначено про обмеження такого арешту, а саме: крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 (а.с.13). Учасниками справи не надано доказів, які свідчать, що приватний виконавець Павелків Т.Л. на час винесення постанови про накладення арешту коштів була обізнана та отримувала від позивача, банків, інших підприємств, установ чи організацій інформацію про віднесення певних рахунків боржника до рахунків із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунків, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Приватний виконавець на час винесення такої постанови позбавлений можливості бути обізнаним про наявність/відсутність у боржника рахунків із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунків, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. З огляду на це, виконавець не може бути обізнаним про точні реквізити таких рахунків та, як наслідок, при накладенні арешту на кошти позбавлений можливості виокремити такі рахунки. Крім того, колегія суддів відмічає, що законодавчо рахунки для отримання заробітної плати прямо не віднесено до рахунків із спеціальним режимом використання. Однак слід враховувати, що порядок звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника визначений статтями 68-70 Закону №1404-VIII. Зазначене свідчить про встановлення чинним законодавством окремого порядку здійснення відрахувань з заробітної плати в межах виконавчого провадження шляхом надсилання постанови про звернення стягнення на заробітну плату роботодавцю боржника. У відповідності до ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Про звернення стягнення на заробітну плату виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. За приписами ч.1 ст. 69 Закону України № 1404-VIII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України. Водночас, розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, згідно з вимогами ч.2 ст. 70 Закону України № 1404-VIII, вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Таким чином, на суму коштів, які знаходяться на поточному рахунку боржника та є безпосередньо отриманою заробітною платою, не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Разом з цим колегія суддів враховує, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Колегія суддів зазначає, що приписами частини 1 статті 2, частини 2 статті 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01 липня 1949 року № 95, ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, визначено, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата може стати об`єктом арешту або передачі лише у такій формі й у таких межах, які визначено національним законодавством. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї. Заробітна плата в розумінні поняття власності є майном, на захист якого в тому числі стає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принципи, закріплені в статях 3 та 43 Конституції України, також знаходять своє вираження в положеннях статей 97 Кодексу законів про працю України, статтях 15, 22, 24 Закону України Про працю. Зазначені норми в сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. До того ж, вимогами статті 46 Конституцією України, гарантовано громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. В даному випадку, доречним є посилання суду першої інстанції на правові висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні № 25рп/2009 від 7 жовтня 2009 року стосовно того, зокрема, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел та забезпечується статтями 7, 22, 46, 58, 68 Конституції України. А саме, кожний громадянин має право на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення і всі застраховані особи є рівноправними щодо отримання пенсійних виплат. Конституційні права і свободи громадянина України гарантуються і не можуть бути скасовані. Приписами статті 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності. Судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції, що наведені вище законодавчі приписи у сукупності свідчать про те, що держава гарантує та захищає законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Відтак, виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці. Згідно з п. 2 ст.48 Закону України 1404-VIII, забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання відкритих відповідно до статей 191 та 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 151 Закону України «Про електроенергетику», та на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. Частинами 3, 4 статті 59 Закону України 1404-VIII передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 було надано до матеріалів справи довідку від 07.10.2020, згідно якої у Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль» відкрито картковий рахунок фізичної особи № НОМЕР_2 ОСОБА_1 для отримання заробітної плати. Також, Апеляційним судом встановлено, що позивач призначений опікуном над малолітньою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до посвідчення №115 виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради № 614 від 22.06.2012р. на ім`я ОСОБА_1 . Згідно наявної в матеріалах справи довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 02.10.2020, ОСОБА_1 має картку(рахунок), на яку отримує соціальні виплати, а саме допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування. Відповідно до ст.73 Закону України « Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на такі виплати: допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування. Тобто, рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби, про що вірно було зазначено судом першої інстанції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі N 916/73/19, від 10 жовтня 2019 року N 916/1572/19. Підстав для відступу від такої позиці під час розгляду даної справи Верховний Суд не вбачає. На підставі всього викладеного вище, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що чинним законодавством передбачений окремий порядок здійснення відрахувань із заробітної плати, а тому арешт зарплатних коштів особи, після вирахування з неї сум заборгованості за виконавчим написом нотаріуса, позбавляє її джерел до існування та порушує її право на соціальний захист. Також стягнення коштів з рахунків, на які боржник отримує допомогу на дитину чітко заборонено ст.73 Закону України № 1404. Як передбачено ст. 77 ч.2 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості. Враховуючи встановлені судовою колегією обставини справи, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідачем на переконання колегії суддів, не доведено правомірності прийнятої постанови від 22.09.2020р. ВП №63104821 про арешт коштів боржника в частині арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках в банківських установах ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та Ат КБ «Приватбанк». У зв`язку із тим, що вимогами Закону України №1404-VIII, зокрема статтями 70,73 визначено випадки, за яких може бути звернено стягнення на заробітну плату боржника, а також види рахунків, на які не може бути звернено стягнення, апеляційний суд вважає недоречними у даному випадку посилання апелянта на наказ МФУ № 758 від 22.06.2012р. та неповернення установами банків постанови приватного виконавця із застереженнями стосовного того що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника заборонено звертати стягнення. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, висновків суду не спростовують. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, проаналізовано усі наявні в матеріалах справи письмові докази сторін, в тому числі надані відповідачем, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року по справі № 400/4592/20 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено та підписано 11 березня 2021 року. Головуючий суддя Танасогло Т.М. Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.