Постанова 4824 № 369/6884/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 369/6884/18 № апеляційного провадження: 22-ц/824/1376/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Пінкевич Н.С. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І., секретар - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у Київській області про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2020 року, встановив: у квітня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті діда - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та баби - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та після смерті батька - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказане спадкове майно складається з 5/9 часток жилого будинку АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що нотаріусом було відмовлено у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2020 року позов було задоволено. Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року було стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір з ОСОБА_2 в сумі 2 658 грн. 73 коп. та з ОСОБА_3 в сумі 2 658 грн. 73 коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Києві. Його батько - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому він був разом з іншими спадкоємцями спадкоємцем першої черги після смерті його діда - ОСОБА_4 та баби - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 і після його смерті відкрилась спадщина, яка складалась з 1/3 частини жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 . та Ѕ жилого будинку АДРЕСА_3 на тій же вулиці, збудованого в шлюбі з ОСОБА_5 . Після його смерті спадщину прийняли фактично 4 спадкоємці: він, який фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, як співвласник 1/3 частини жилого будинку АДРЕСА_1 , дружина померлого - ОСОБА_5 та його доньки - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 і після її смерті відкрилась спадщина, яка складалась з 5/12 частин жилого будинку АДРЕСА_1 . та 5/8 частин жилого будинку АДРЕСА_3 . Спадщину фактично прийняли: він, як співвласник 1/3 частини жилого будинку АДРЕСА_1 , доньки померлої - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 24.11.2017 він звернувся до Вишневої міської державної нотаріальної контори і за його заявами було відкрито спадкові справи №1078/02-14/02-31 та №1079/02-14/02-31, однак у видачі свідоцтв про право на спадщину було відмовлено. В зв`язку з цим він просив визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті батька - ОСОБА_6 , діда - ОСОБА_1 та баби - ОСОБА_5 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2020 року позов було задоволено. Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської обл. від 31 серпня 2020 року було стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір з ОСОБА_2 в сумі 2 658 грн. 73 коп. та з ОСОБА_3 в сумі 2 658 грн. 73 коп. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, незважаючи на відсутність державної реєстрації жилих будинків АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 , ці будинки були збудовані до 1992 року на земельних ділянках, які перебували у користуванні спадкодавців, відтак на них може бути визнано право власності, яке переходить у порядку спадкування та погодився із розміром часток, які визначив позивач - 1/3 частина в будинку АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 . Однак такий висновок було зроблено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права і він не відповідає встановленим по справі обставинам. В ст. 1216 ЦК України зазначається, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно ч. 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. В чч. 1 та 2 статті 1269 ЦК України закріплено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини визначені в ст.1272 ЦК України. Зокрема, в ч. 1 статті 1272 ЦК України зазначається, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого в ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Відповідно до ч. 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк для подання ним заяви про прийняття спадщини. Спірні правовідносини виникли під час дії Цивільного кодексу Української РСР (1963 р.). Згідно статті 524, частини першої статті 527, статей 529, 530 ЦК Української РСР зазначено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. Як видно з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 - батько позивача, про що того ж дня було зроблено запис за №38 в книзі реєстрації актів про смерть в Петропавлівській Борщагівській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області. Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 , яке було видано 07.07.1984 державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори, спадкоємцями в рівних частках були: батько - ОСОБА_1 , матір - ОСОБА_5 та неповнолітній син - ОСОБА_1 . Спадковим майном було незавершене будівництво жилого будинку АДРЕСА_1 , будинок побудовано на 20%, всі права та обов`язки приймають на себе спадкоємці. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 - батько ОСОБА_6 та дід позивача, про що 09.12.1997 було зроблено запис. Спадкова справа після його смерті на відкривалась. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 - матір ОСОБА_6 та баба позивача. Спадкова справа після її смерті не відкривалась. На замовлення ОСОБА_1 КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» 01.03.2017 було виготовлено Технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 , згідно якого вказаний будинок має загальну площу 47,2 кв.м., жилу - 25,2 кв.м. В листі від 28.09.2017 від КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» повідомлено, що вперше технічна інвентаризація жилого будинку проведена 20.05.1989, будівництво завершено в 1988 році. Також на замовлення ОСОБА_1 10.04.2018 КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» було виготовлено Технічний паспорт, згідно якого жилий будинок АДРЕСА_3 має загальну площу 137 кв.м., жилу - 62 кв.м. В листі від 18.04.2018 від КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» повідомлено, що за даними станом на 20.05.1989 будинок мав таку ж загальну та жилу площу. Постановою державного нотаріуса Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської обл. Білінець О.П. від 24.11.2017 ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій - видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на ј частку спадщини в 1/3 частині жилого будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 . Підставою для відмови нотаріусом було вказано відсутність правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_3 , довідки з останнього місця проживання померлого, неможливість встановлення факту прийняття або неприйняття спадщини іншими спадкоємцями померлого, їх родинних відносин, складу спадкового майна. Також постановою того ж державного нотаріуса від 24.11.2017 було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій - видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на 1/3 частину спадщини в 5/12 частині жилого будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_5 . Підставою для відмови нотаріусом було вказано відсутність правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_3 , довідки з останнього місця проживання померлої, неможливість встановлення факту прийняття або неприйняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 , факт прийняття або неприйняття спадщини іншими спадкоємцями померлої, їх родинних відносин, складу спадкового майна. За змістом статті 549 ЦК Української РСР діями, що свідчать про прийняття спадщини є: фактичний вступ спадкоємця в управління або володіння спадковим майном (спільне проживання спадкоємця з померлим безпосередньо перед смертю, що встановлюються за його паспортом, де присутній штамп про його реєстрацію зі спадкоємцем в одному будинку, довідкою ЖЕД про реєстрацію спадкодавця на день його смерті та з ким); подання заяви про прийняття спадщини в установлений законом шестимісячний строку для прийняття спадщини. Визначаючи частки в спадковому майні, позивач вказував, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняли фактично ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та він, який фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а після смерті ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та він, який фактично вступив в управління та володіння спадковим майном. Однак, як видно з копії паспорту позивача, він був зареєстрований з 25.06.1996 за адресою: АДРЕСА_6 , з 18.10.2002 по 18.07.2007 за адресою: АДРЕСА_7 , з 18.07.2007 по 22.07.2014 за адресою: АДРЕСА_6 , а з 22.07.2014 за адресою: АДРЕСА_8 . Відповідно до положень статті 550 ЦК Української РСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємці, які прийняли спадщину. У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна. Позивач в установлений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини та про встановлення факту прийняття спадщини шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном до суду не звертався. Враховуючи те, що такий факт оспорюється відповідачем ОСОБА_2 , фактичний вступ позивача в управління або володіння спадковим майном підлягає встановленнню у судовому порядку. Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 при розгляді справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі не визнавала факт прийняття спадщини позивачем після смерті як ОСОБА_4 , так і після смерті ОСОБА_5 , оскільки він разом з дідом та бабою постійно не проживав і спадщину фактично не приймав. Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з п. 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з чч. 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В ст. 76 ЦПК України закріплено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тому висновок суду першої інстанції про те, що в порядку ст. 549 ЦК УРСР (1963 р.) ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті діда та баби, оскільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління та володіння спадковим майном (речами домашнього вжитку, жилим будинком, будучи його співвласником) не відповідає встановленим по справі обставинам. Сам по собі факт прийняття спадщини позивачем після смерті батька - ОСОБА_6 на 1/3 частину в побудованому на 20% будинку АДРЕСА_1 . та отримання відповідного Свідоцтва не створюють для нього наслідків у вигляді прийняття спадщини після смерті діда та баби, враховуючи те, що він з ними не проживав і заяв про прийняття спадщини не подавав, а інші спадкоємці на визначення йому додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини згоди не надавали. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Враховуючи викладене вище, рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. 367, 368, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 червня 2020 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 серпня 2020 скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у Київській області про визнання права власності на спадкове майно - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 09 березня 2021 року. Головуючий Судді