Постанова Київський апеляційний суд № 367/3486/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 367/3486/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/265/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Оладько С.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І., секретар - Зиль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справі за позовом органу опіки та піклування виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 серпня 2020 року, встановив: у травні 2019 р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з нього аліменти на користь установи чи особи, під опікою якої буде перебувати дитина, аліменти в розмірі ј частини від усіх видів його доходів, передати дитину органу опіки та піклування для влаштування її подальшої долі, посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 27 в серпня 2020 року в задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, третя особа по справі - ОСОБА_2 та його представник подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду в частині вирішення вимог про позбавлення батьківських прав та передачу дитини під опіку та ухвалити нове, яким позов задовольнити в цій частині, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неправильного встановлення судом обставин, які мають значення для справи. Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання в суд апеляційної інстанції не з`явився, повідомлявся належним чином про дату, час і місце судового засідання, однак в судове засідання не з`явився, відзиву на апеляційну скаргу не подавав, клопотань про відкладення розгляду справи від нього також не надходило, а тому суд вважає за можливе розглядати справу в його відсутність. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - ОСОБА_5 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , яка була матір`ю ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько дитини - ОСОБА_1 , ще до смерті ОСОБА_6 самоусунувся від участі у вихованні та утримання дитини, шлюб між ними було розірвано 29.03.2017. 09.10.2018 працівниками ювенальної превенції Ірпінського відділу поліції було складено акт про виявлення дитини, яка залишилась без батьківського піклування, після чого вона була поставлена на облік як дитина, що опинилась в складних життєвих обставинах та залишилась проживати в сім`ї свого брата - ОСОБА_2 . На засіданні комісії з питань захисту прав дитини 05.04.2019 було вирішено рекомендувати надати висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. Рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 27 в серпня 2020 року в задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено відсутність бажання батька брати участь у вихованні дитини, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу. Такий висновок суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, оскільки він не відповідає встановленим по справі обставинам та зроблений з порушенням норм матеріального і процесуального права. Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст. 51 Конституції України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована 27 вересня 1991 року, Законом України «Про охорону дитинства», стст. 19, 150, 155, 164, 165, 166 СК України. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. В ч. 4 статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. За положеннями ч. 5 статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 статті 19 СК України). Згідно положень ч.. 3 та 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 ч. 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. З вказаної норми слідує, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначав, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини визначається в Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМ України від 24.09.2008 №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» (далі - Порядок). В п. 4 Порядку передбачено, що особи, яким стало відомо про факт залишення дитини без батьківського піклування, зобов`язані негайно повідомити про це службу у справах дітей за місцем виявлення дитини. Служба у справах дітей або виконавчий орган сільської, селищної ради, до яких надійшло повідомлення про дитину, яка залишилась без батьківського піклування, повинні з`ясувати місце знаходження дитини, її вік, відомості про батьків або осіб, які їх замінюють, обставини, за яких дитина залишилась без батьківського піклування, прізвище, ім`я, по батькові та адресу особи, від якої надійшло повідомлення, та отримати іншу інформацію, що має істотне значення. В ч. 1 та 2 ст. 24 Конституції України закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно чч. 2 і 3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. За змістом стст. 18, 27 Конвенції ООН «Про права дитини» держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У ч. 1 ст. 3 цієї Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція). У ч. 1 ст. 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно із ст. 19 Конвенції держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину. Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв`язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, статті 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», (заява № 2091/13), суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). Зазначені норми права, зокрема й практика Європейського суду з прав людини, є підставою для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_7 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 і її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про що було зроблено відповідний актовий запис 16.01.2007 за №5 у відділі реєстрації акті цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції Київської обл. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 14.08.2018 ОСОБА_2 , який має спільну матір з ОСОБА_7 , повідомив Службу у справа дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської обл. про те, що з ним проживає малолітня дитина, яка залишилась без батьківського піклування, місце проживання її батька невідоме. Наказом начальника Служби справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської обл. №287 від 09.10.2018 ОСОБА_7 було поставлено на облік як дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах в зв`язку з ухиленням батьків від виконання батьківських обов`язків. Комісією Служби у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської обл. 26.04.2019 та 09.10.2019.було проведено обстеження умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 , де проживають ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 . Відповідно до листа сільського голови с. Коробки Каховського району Херсонської обл. від 12.10.2018 в селі з 16.02.2010 до січня 2018 року проживали ОСОБА_6 , її чоловік ОСОБА_10 та донька ОСОБА_7 . В сім`ї мали місце конфлікти, і зокрема, щодо місця проживання доньки. За зверненням Служби у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради Київської області Службою у справах дітей адміністрації Корабельного району м. Миколаєва у березні 2019 року було опитано ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до наданих пояснень ОСОБА_1 заперечує проти позбавлення батьківських прав, зазначає, що має умови для проживання та забезпечення доньки ОСОБА_4 , а у спілкуванні з дитиною йому чиняться перешкоди родичами матері дитини. За результатами психологічного обстеження ОСОБА_7 психологом ОСОБА_11 за зверненням ОСОБА_2 та ОСОБА_12 від 27.01.2019 було зроблено Висновок, відповідно до якого дитина переживає втрату своєї матері, приховує свої почуття, не вміє їх передавати через психологічну незрілість. Стосовно відносин з батьком дитина відчуває страждання та образу і може від них відмовитись без вагань. Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської обл. від 31 березня 2917 року було стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 на утримання ОСОБА_7 . Згідно Довідки-розрахунку заборгованості по аліментам, ОСОБА_1 було сплачено на користь ОСОБА_6 аліменти за період з грудня 2016 року по вересень 2017 в сумі 600 грн., заборгованість становить 40 051 грн. Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської обл. №68/2 від 24.04.2019 було затверджено Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 та доручено Службі у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради виступати представником органу опіки та піклування у суді. У Висновку зазначається, що питання про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_7 розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, на якому була присутня ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , які давали пояснень щодо відносин з ОСОБА_1 . На засідання комісії ОСОБА_1 не з`явився, за вказаним ним номером телефону не відповідає. Відповідно до пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , батько не бере участі у вихованні та утриманні дитини, самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дитини. Судом першої інстанції не зазначено в порушення вимог ч. 6 ст. 19 СК України чому він не погоджується з Висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. Даних про те, що ОСОБА_1 після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 звертався до органу опіки та піклування чи до суду з приводу перешкод щодо участі у вихованні дитини, чи визначення місця проживання дитини з ним, в матеріалах справи відсутні. Відповідно до чч. 3 та 4 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням або не вчиненням нею процесуальних дій. Згідно положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів. Судом першої інстанції було безпідставно не взято до уваги показання свідка ОСОБА_13 , яка є бабусею ОСОБА_7 , та обізнана про відносини батька та доньки з посиланням на те, що вона зацікавлена у наслідках розгляду справи. За обставин, що склались, ОСОБА_7 залишилась без батьківського піклування, батько дитини самоусунувся від участі в її вихованні та утриманні, а тому без позбавлення його батьківських прав неможливо встановлення над нею опіки. В ч. 5 ст. 167 СК України передбачено передачу дитини на опікування органу опіки та піклування. Відповідно до пп. 3 та 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю бо частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в части ні відмови у позбавленні батьківських прав та передачі дитини під опіку, а по справі слід ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та передачу дитини під опіку скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги органу опіки та піклування виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та передачу дитини під опіку задовольнити. Позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 . Передати ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , під опіку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 11 березня 2021 року. Головуючий Судді