Постанова Київський апеляційний суд № 752/16397/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 752/16397/17 Головуючий у суді першої інстанції: Колдіна О.О. Номер провадження: 22-ц/824/12731/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.. при секретарі - Перебитюку А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, - ВСТАНОВИВ: В Голосіївський районний суд міста Києва звернулась ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_2 вказувала, що 08 серпня 2002 року між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який зареєстрований в Центральному відділі реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім`ї, актовий запис № 1606. За час шлюбу, в 2009 році подружжям побудований будинок на земельній ділянці АДРЕСА_1 , яка належала її чоловіку на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер КВ № 130422. Також, за час перебування шлюбі, в лютому 2012 року, за спільні кошти подружжя придбано автомобіль «Ніссан», 2003 року випуску, який було зареєстровано на ім`я відповідача, а також надбані кошти, які розміщені на депозитних рахунках ОСОБА_1 , придбані меблі, побутова техніка. Позивач посилалась на те, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 08 лютого 2017 року шлюб між сторонами розірвано. Оскільки добровільної згоди щодо поділу майна подружжя між сторонами не досягнуто, ОСОБА_2 просила визнати за нею право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 та Ѕ частину автомобіля «Ніссан», 2003 року випуску. В подальшому, позивач подала до суду заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 189,9 кв.м., житловою площею 107,7 кв.м. в порядку поділу спільного майна подружжя та стягнути з ОСОБА_1 компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля «Ніссан Прімамастер» в розмірі 125 000 грн., який був проданий відповідачем. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 189,9 кв.м., житловою площею 107,7 кв.м. в порядку поділу спільного майна подружжя. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля «Ніссан Прімамастер» в розмірі 125 000 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення на користь ОСОБА_2 компенсації вартості Ѕ частини автомобіля у розмірі 125 000 грн., ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року в цій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації вартості Ѕ частини автомобіля у розмірі 125 000 грн. Апелянт посилався на те, що при розгляді справи суд першої інстанції вказав, як він визначив вартість автомобіля (за роздруківкою із мережі Інтернет), але саму вартість автомобіля «Ніссан Прімамастер», компенсацію за продаж якого стягнуто з відповідача в рішенні суду не вказано. ОСОБА_1 також вказує, що спірний автомобіль було продано за 3 000 доларів США. Окрім цього, зазначив, що відчуження автомобіля відбулось за згодою позивача, грошові кошти від його продажу щомісячно відправлялись ОСОБА_2 тому, апелянт вважає. що даний автомобіль не може враховуватись при поділі спільного майна подружжя. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечила посилаючись на їх необґрунтованість. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Доводів в частині визнання за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 189,9 кв.м., житловою площею 107,7 кв.м. в порядку поділу спільного майна подружжя., апеляційна скарга не містить, тому відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України законність ухваленого у цій частині рішення суду першої інстанції колегією суддів не перевіряється. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 08 серпня 2002 року Центральним відділом реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім`ї, про що складено актовий запис № 1606 (том 1 а.с. 20). Від шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1 а.с. 21, 22). Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано. В період шлюбу сторонами був придбаний автомобіль «Ніссан Прімамастер», 2003 р. випуску. На час розгляду справи судом, право власності на автомобіль «Ніссан Прімамастер», 2003 р. випуску зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 2643/2017/516073, укладеного 27 червня 2017 року в територіальному сервісному центрі № 2643 регіонального сервісного центру МВС у Івано-Франківській області. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно із ст. 70 СК України та ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, частки майна є рівними. За правилами ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 своєї постанови від 21 грудня 2007 N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна, враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України). В силу положень ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Оскільки автомобіль «Ніссан Прімамастер», 2003 р. також був придбаний за час шлюбу, за спільні кошти подружжя, Голосіївський районний суд міста Києва прийшов до правильного висновку про те, що він є спільною власністю сторін і підлягає поділу. Жодних доказів на спростування вказаних обставин, матеріали справи не містять. Зважаючи на те, що відповідач реалізував даний автомобіль без згоди позивача і зазначені обставини не спростовані в ході розгляду справи, ОСОБА_2 має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 755/20923/14-ц провадження № 61-10442св18. Посилання апелянта на те, що автомобіль було реалізовано за згодою ОСОБА_2 , колегія суддів відхиляє як необґрунтовані так як доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано. Апелянтом, також, не було підтверджено, що кошти, які він перераховував на адресу позивача є компенсацією вартості Ѕ частини проданого автомобіля, оскільки, надані документи про переказ грошових коштів не містять призначення платежу. При визначені вартості автомобіля, суд виходив з того, що у матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу транспортного засобу, тому судом першої інстанції правильно прийняв до уваги вартість автомобіля, що визначена позивачем на підставі інформації, розміщеної на рекламних сайтах про продаж автомобілів в мережі Інтернет з подібної моделі, об`ємом двигуна та роком випуску. Надані апелянтом роздруківки рекламних оголошень висновків суду першої інстанції щодо вартості автомобіля на момент продажу не спростовують, оскільки, від вони надані станом на 2020 рік, та не можуть підтверджувати вартість автомобіля стоном на момент продажу (2017 рік). Доводи апеляційної скарги щодо ціни продажу автомобіля, що складала 3 000 доларів США є необґрунтованими, оскільки, жодного доказу на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять. Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки Голосіївського районного суду міста Києва та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин, при вирішенні вказаної цивільної справи, Голосіївським районним судом міста Києва правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. ст. 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар