Постанова 4803 № 204/1863/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1590/21 Справа № 204/1863/20 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., за участю секретаря - Солодової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обгрунтування якого посилався на те, що 29 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №0312/0408/71-209, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 23 000,00 доларів США, на купівлю нерухомості - квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 29 квітня 2008 між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 0312/0408/71-209-Z-1, відповідно до якого ОСОБА_1 надав банку в іпотеку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . В той же день між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 0312/0408/71-209-П-1. У лютому 2020 року на його ім`я надійшов лист-пропозиція від ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», згідно якого ОСОБА_1 було повідомлено, що 17.12.2019 року відбувся аукціон за лотом № GL3N214131 з реалізації Кредитного портфелю, що складається з права вимоги за кредитними договорами, що перебувають в іпотеці/заставі/ АТ «Дельта-Банк». ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» запропонувало у досудовому порядку вирішити питання щодо боргу за кредитним договором, укладеним з ПАТ «Дельта Банк». Жодного документу на підтвердження дійсної передачі права вимоги, таких як договір, список переданих договорів, надано не було. Так само як і не було зазначено правових підстав продажу Кредитного портфелю банком АТ «Дельта Банк», оскільки позивачем із зазначеним банком не укладався кредитний та іпотечний договори, а наявні лише ті, що були укладені в 2008 році з ВАТ «Сведбанк». Жодних повідомлень за період з 2008 по 2020 роки про заміну кредитора з ВАТ «Сведбанк» на ПАТ «Дельта Банк» ані ОСОБА_1 , як боржнику, ані ОСОБА_2 , як поручителю, не надходило. Згодом, з інтернет-сайту Prozorro йому стало відомо, що згідно договору № 2130/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги ПАТ «Дельта-Банк» відступив шляхом продажу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» належні банку права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів, гарантів. Вважає, що діями відповідача були порушені права позивача. Вважає, що договір купівлі-продажу зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами є ні що інше як задоволення вимог кредитора. Крім того, позивач зазначає, що при посвідченні правочину від 16.01.2020 року нотаріус не звернув уваги на те, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, перед посвідченням договору купівлі-продажу від 16.01.2020 р., заборону на його квартиру було накладено приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик В.В. 29.04.2008 р., реєстровий запис № 7117938. Підставою обтяження є іпотечний договір № 1700 від 29.04.2008 р. Тобто, обтяжувачем на момент переходу майнових прав до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було ВАТ «Сведбанк». Враховуючи вищезазначене, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 16 січня 2020 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено, з чим позивач не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги. Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не скористались. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що 29 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0312/0408/71-209, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_1 грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 23 000,00 доларів США на строк по 28 квітня 2038 року включно, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором. Також, 29 квітня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» як іпотекодержателем та ОСОБА_1 як іпотекодавцем, з метою забезпечення належного виконання зобов`язань, що випливають з кредитного договору № 0312/0408/71-209 від 29 квітня 2008 року та всіх додаткових договорів, що будуть укладені до нього, було укладено Іпотечний договір № 0312/0408/71-209-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношликом В.В., зареєстрований в реєстрі за № 1700, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку Відкритому акціонерному товариству «Сведбанк» належне йому нерухоме майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Встановлено, що 21 січня 2010 року між ПАТ «Сведбанк», як правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 було укладено Договір про внесення змін та доповнень № 1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношликом В.В., зареєстрований в реєстрі за № 148, до Іпотечного договору № 0312/0408/71-209-Z-1 від 29 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношликом В.В. 29 квітня 2008 року за реєстровим № 1700. Судом встановлено, що 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1306, 1307. Відповідно до умов вказаного договору ПАТ «Дельта Банк», серед іншого, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0312/0408/71-209 від 29 квітня 2008 року та іпотечним договором № 0312/0408/71-209-Z-1 від 29 квітня 2008 року, що вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 196520705 від 16 січня 2020 року та № 197137232 від 22 січня 2020 року. Судом також встановлено, що 16 січня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UА-ЕА-2019-11-21-000024-а від 17 грудня 2019 року, було укладено Договір № 2130/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В., зареєстрований в реєстрі за № 16, відповідно до умов якого ПАТ «Дельта Банк» відступило шляхом продажу ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» належні Банку права вимоги до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів, гарантів, зазначених у додатку № 1, додатку № 3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, страховиків або інших осіб, до яких прейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами), договорами застави, договорами про наданян грантії (гарантіями), з урахуванням всіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1, Додатку № 3 до цього договору. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором. З додатку № 1 до Договору № 2130/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16 січня 2020 року вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» за вищевказаним договором набуло, серед іншого, і право вимоги за кредитним договором № 0312/0408/71-209 від 29 квітня 2008 року, іпотечним договором № 0312/0408/71-209-Z-1 від 29 квітня 2008 року з додатками та договором поруки № 0312/0408/71-209-П-1 від 29 квітня 2008 року. У Додатку № 3 до Договору № 2130/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16 січня 2020 року зазначено, що ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму станом на 16 січня 2020 року у розмірі 960 311,15 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 2130/К від 16 січня 2020 року були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність його вимогам законодавства. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що договір № 2130/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, укладений між ПАТ "Дельта-Банк" та ТОВ "ФК "Дніпрофінансгруп", не відповідає діючому законодавству України; укладення договору відступлення права вимоги позбавило позивача усіх прав, які надані клієнтам банку як споживачам фінансових послуг; жодного повідомлення із зазначенням підстав переходу права вимоги, суми заборгованості та реквізитів для оплати позивач не отримував. Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з наступних підстав. Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року по справі № 61-7378св18, у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2019 року у справі № 910/18618/17. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів в підтвердження виконання зобов`язань за кредитним договором № 0312/0408/71-209 від 29 квітня 2008 року первісному кредитору. Крім того, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не зазначив в чому саме полягає порушення його прав. Більш того, жодним чином не спростовував наявні невиконані боргові зобов`язання за Кредитним договором. Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач просив визнати Договір №2130/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16 січня 2020 року в цілому, однак за умовами даного Договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, зокрема, за Кредитними Договорами відповідно до Додатку №1, тобто не тільки до позивача. Оскільки договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 2130/К від 16 січня 2020 року був укладений відповідно до вимог чинного законодавства, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача. Щодо посилання апелянта на Закон України від 03.06.2014 р, №1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то слід зазначити, що апелянтом заявлено вимоги стосовно визнання недійсним договір відступлення права вимоги, а не вимоги щодо неправомірності звернення стягнення на предмет іпотеки. Більш того, з боку відповідача не вчиняється жодних дій щодо реалізації предмету іпотеки у відповідності до Закону України «Про іпотеку», а отже положення даного закону не можуть бути застосовані до даної справи, а права позивача не порушуються. Тож, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України, як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова