Постанова 4852 № 215/3535/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 11 березня 2021 року м. Дніпросправа № 215/3535/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року (суддя Сліпець Н.Є.) у справі №215/3535/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради про визнання бездіяльності протиправною,- в с т а н о в и В: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради, яка виявилася у не вжитті заходів для забезпечення його права на державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії у не забезпеченні для нього рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму відповідно до правової позиції ст.ст. 46,48 Конституції України та постановити окрему ухвалу згідно ст. 249 КАС України; визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради, яка виявилася у порушенні права бути присутнім при розгляді заяви від 12.05.2020 року вх565; визнати протиправною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради, яка виявилася у порушенні правового порядку ст.ст. 3, 19, 21, 68, 92 Конституції України. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення її недоліків шляхом надання до суду доказів на підтвердження майнового стану для вирішення заявленого клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання адміністративного позову. Підставами для залишення позовної заяви без руху стало те, що позивачем не сплачено судовий збір за подання позовної заяви, а надані ним докази не є достатніми для вирішення заявленого позивачем клопотання про звільнення від сплати судового збору, та відповідно, звільнення позивача від такої сплати. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року позовну заяву, у зв`язку з не усуненням недоліків, повернуто позивачу. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що у встановлений судом строк позивачем вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху не виконані, у зв`язку з чим наявні правові підстави для її повернення позивачеві на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України. При цьому суд встановив те, що копія ухвали про залишення позовної заяви без руху направлялась на поштову адресу позивача, яка вказана в позовній заяві, однак на адресу суду повернувся конверт з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання. Встановивши такі обставини, суд зазначив те, що в силу положень КАС України таке поштове відправлення вважається врученим адресату. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що копію ухвали про залишення позовної заяви без руху він не отримував. Вважає, що суд першої інстанції мав відкрити провадження за його адміністративним позовом, тим самим забезпечивши право позивача на захист порушеного права в судовому порядку. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Згідно ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Судом першої інстанції встановлено, що всупереч вимогам наведеної норми, позивачем не долучено до позовної заяви документу про сплату судового збору. В той же час ОСОБА_1 подано клопотання про звільнення від сплати судового збору, зокрема, у зв`язку зі складним майновим станом. За приписами частини першої статті 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Як слідує з наведених положень процесуального закону, вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, суд враховує майновий стан сторони. Втім, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір"). Отже, як слідує з наведеної норми права суд може звільнити позивача - фізичну особу від сплати судового збору у разі, якщо його розмір перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік. В той же час, як свідчать матеріали справи, жодних доказів, з яких можливо було б встановити розмір отриманого позивачем сукупного доходу за попередній календарний рік (яким в даному випадку є 2019 рік, оскільки позовна заява подана в червні 2020 року) позивачем до заявленого клопотання про звільнення від сплати судового збору не долучено. В клопотанні позивач зазначав, що його річний дохід становить 366,84 грн. (по 30,57 грн. щомісячно), однак будь-яких доказів на підтвердження таких аргументів до суду першої інстанції не надав. На підтвердження своїх аргументів щодо складного майнового стану позивачем долучено до клопотання лише рішення Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у місті Кривий Ріг ради № 2041 від 15.06.2020, яким відмовлено позивачу у призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям. Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, вказане рішення не дає можливості оцінити майновий стан позивача. Дане рішення не містить будь-яких відомостей про доходи позивача, та фактично є відмовою в призначенні останньому державної соціальної допомоги. Отже, зважаючи на те, позивачем, окрім рішення УПСЗН, жодних інших документів на підтвердження аргументів щодо скрутного матеріального становища не було надано, суд апеляційної інстанції вважає, що за таких обставин суд першої інстанції дійсно був позбавлений можливості вирішити питання щодо наявності/відсутності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору з огляду на відсутність достатніх доказів, які б свідчили про рівень його майнового стану. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про наявність у суду можливості отримати інформацію про доходи позивача у ЄДР, оскільки така інформація надається суб`єкту звернення при заповненні ним низки персональних даних. Суд зауважує, що обов`язок щодо надання до суду переконливих доказів, які свідчать про неможливість сплати судового збору покладений саме на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням. Лише у разі неможливості самостійно подати такі докази з об`єктивних причин, особа повинна про це повідомити суд, заявивши відповідне клопотання про їх витребування. У поданій позовній заяві позивачем не наведено причин, які унеможливлюють самостійного подання до суду доказів його матеріального стану. При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що надання таких доказів не може бути підставою лише для звільнення позивача від сплати судового збору, оскільки положення статті 133 КАС України передбачають і інший порядок вирішення питання щодо сплати судового збору, а саме: зменшення розміру належного до оплати судового збору, відстрочення або розстрочення сплати судового збору. Таких клопотань позивачем заявлено не було. З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що при подачі позовної заяви ОСОБА_1 не дотримано вимог ст.161 КАС України в частині надання документу про сплату судового збору, при цьому аргументи заявленого ним клопотання про звільнення від сплати судового збору не підтверджені достатніми доказами, а тому суд першої інстанції обґрунтовано залишив позовну заяву без руху та надав термін на усунення її недоліків. Як свідчать матеріали справи, копія ухвали про залишення позову без руху направлена на адресу ОСОБА_1 , яка зазначена останнім у позові як місце свого проживання. На адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду повернувся конверт з відміткою про невручення поштового відправлення з причин «за закінченням терміну зберігання». Пунктом 4 частини шостої вказаної статті 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Згідно із частиною першою статті 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Відповідно до змісту абзацу четвертого частини четвертої статті 124 КАС України у разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином. За правилами частини одинадцятої статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. При цьому беруться до уваги положення частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Отже, отримавши повідомлення поштового органу з якого вбачається, що поштове відправлення не вручено адресату з незалежних від суду причин, суд першої інстанції обгрунтовано вказав на те, що ухвала суду про залишення позову без руху вважається врученою позивачу. Суд першої інстанції правильно вказав на те, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а відповідно до частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 Європейський суд з прав людини зауважив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Таким чином, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Матеріали справи у справі свідчать про те, що позивач не виявив «необхідної старанності» з метою подання позову до суду, який би відповідав вимогам ст..161 КАС України. Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2020 року (справа №640/209945/18). Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Отже, оскільки у встановлений судом строк позивачем недоліки позовної заяви усунуті не були, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позову позивачу. З огляду на викладене, враховуючи те, що повернення позову не позбавляє ОСОБА_1 процесуальної можливості повторно звернутися до суду, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись п.1 ст.315, ст.ст.316 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року по справі №215/3535/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строки. які визначено ст..329 КАС України. Повний текст судового рішення складено 11.03.2021р. Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк