Постанова 4851 № 520/11697/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 р.Справа № 520/11697/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Чалого І.С., суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. , за участю секретаря судового засідання Сузанського О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2020, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, повний текст складено 19.11.20 по справі № 520/11697/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10.525-56 У від 29.01.2020 року. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10.525-56 У від 29.01.2020 року. Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) у розмірі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 копійок). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, так як позивач, який має статус фізичної особи-підприємця, зобов`язаний щомісячно сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, незалежно від того, чи здійснює він підприємницьку діяльність. При цьому, апелянт вважає, що у зв`язку з несплатою позивачем виниклої заборгованості з єдиного внеску, податковим органом правомірно надіслано йому спірну вимогу про сплату бору. Вказує, що дані щодо зняття з обліку платника податків в АІС "Податковий блок" відсутні. Таким чином, станом на поточну дату, платник податків ФОП ОСОБА_1 перебував на обліку в Центральному управлінні Головного управління ДПС у Харківській області. Станом на 31.10.2019 року згідно даних інтегрованої картки платника ІС "Податковий блок" заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску складала 26539,25 грн, у зв`язку з чим, контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2019 року № Ф-10525-56. Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно даних інформаційної системи "Податковий блок" ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ДПС у Харківській області як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування (КВЕД 47.89-Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами). Дата державної реєстрації позивача як суб`єкта підприємницької діяльності 12.03.2003. Дата взяття його на облік - 01.08.2005, дата зняття з обліку відсутня. Витяг з ІС "Податковий блок" долучений до матеріалів справи. Станом на 31.10.2019 згідно даних інтегрованої картки платника ІС "Податковий блок" заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску складала 26539,25 грн. Заборгованість зі сплати єдиного внеску виникла внаслідок несплати нарахувань за 2017 2019 роки, а саме: 09.02.2018 -8448 грн за І - IV квартали 2017 року; 19.04.2018 -2457, 18 грн за І квартал 2018 року; 19.07.2018 -2457, 18 грн за II квартал 2018 року; 19.10.2018-2457, 18 грн за III квартал 2018 року; 21.01.2019- 2457, 18 грн за IV квартал 2018 року; 19.04.2019- 2754,18 грн за І квартал 2019 року; 19.07.2019- 2754,18 грн за II квартал 2019 року; 19.10.2019 - 2754,18 грн за III квартал 2019 року. У зв`язку з наявністю станом на 31.10.2019 боргу зі сплати єдиного соціального внеску Головним управлінням ДПС у Харківській області в автоматичному режимі була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2019 № Ф-10525-56 на суму 26539,26 грн відповідно до абз. 2 п. 3 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449. Така вимога була направлена 21.11.2019 рекомендованим листом № 6130110974828 на адресу реєстрації ФОП ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 засобами поштового зв`язку. Конверт з вимогою та повідомленням про вручення повернувся до ГУ ДПС у Харківській області за закінченням терміну зберігання 28.12.2019. У зв`язку з тим, що позивачем за вимогою № Ф-10525-56 від 14.11.2019 протягом 10 календарних днів з дня повернення вимоги не було погашено суми боргу зі сплати єдиного соціального внеску відповідачем вказану вимогу з позначкою "У" (від 29.01.2020 № Ф-10525-56У) було направлено до підрозділу державної виконавчої служби, де вказана вимога була отримана позивачем. Не погодившись із вказаною вимогою, позивач звернувся до суду із вимогами про її скасування, оскільки не вважає себе суб`єктом сплати єдиного соціального внеску, позаяк не був перереєстрований як фізична особа- підприємць. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не мав можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки його свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивач не звертався, що спростовує факт наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755-IV і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Спірним у вказаній справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності 12.03.2003, тобто до 01 липня 2004 року - до набрання чинності Законом № 755-IV, але після 01.07.2004 та до дати прийняття спірної вимоги не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. Отже, як правильно встановив суд першої інстанції до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в особи, яка набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту - Закон №2464-VI). Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч.2 ст.2 Закону №2464-VI). Пунктом 2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з п.6 ст.1 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі по тексту - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками. Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу. Відповідно до ч.ч. 2-4, 8, 12 ст.9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно з абзацами 1, 3-5 ч.4 ст.25 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі по тексту Інструкція № 449). Абзацом 2 п.2 розд.VI Інструкції №449 встановлено, що у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци 1-3, 11 п.3 розд.VI Інструкції №449). Згідно з абз.1 п.4 розд.VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 зробила висновок, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення як для правильного вирішення справи та прийняття обґрунтованого рішення, так і для формування єдиної правозастосовчої практики. 01 липня 2004 року набрав чинності Закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції). Відповідно до ч.1 ст.42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП. Згідно з п.2 розд. VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується. Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП абз.9 ч.1 ст.1 Закону №755-IV). 03 березня 2011 року набрав чинності Закон №2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV. Пунктами 2-4 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними. Водночас, п.8 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору. Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію. 25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" (далі - Закон №1155-VII). Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI. З пояснювальної записки до проекту Закону №1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом №2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону №2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом №755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР. Також у пояснювальній записці до проекту Закону №1155-VII вказано, що реалізація Закону №2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке: 1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону №755-IV; 2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією. Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості. Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, у якій спірні правовідносини є релевантними до спору, що виник у цій справі, зроблено правовий висновок, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 також зазначила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності. При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі "Серков проти України", оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску. В контексті спірних правовідносин з урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, які також врахував суду першої інстанції, колегія суддів зважає на таке. В обґрунтування заявленого позову позивач вказує на те, що не відповідає визначенню платника єдиний внесок - підприємця згідно Закону №2464-VI, оскільки з 2004 року підприємницьку діяльність фактично не здійснює, підприємницьких доходів не отримує, звітності не подає. У 2010 році був притягнутий до кримінальної відповідальності із призначенням покарання у вигляді обмеження волі. Покарання відбував у період з 2010 по 2015 рік, після цього позивача знову було засуджено з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі, покарання відбував до 25.09.2018. Після відбування покарання 01.11.2018 позивач був працевлаштований до Комунального підприємства "Жовтневе трамвайне депо", де працює до сьогоднішнього часу. В той же час судом першої інстанції встановлено, що позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа у 2003 році, після 2003 року підприємницьку діяльність не здійснював, документи для внесення даних про нього до ЄДР не подавав. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів зазначає, що відповідачем в ході розгляду справи не наданого жодного доказу щодо реєстрації позивача в якості ФОП на час винесення оскаржуваної вимоги та протягом періоду, за який позивачу нараховано до сплати єдиного внеску цією вимогою. Враховуючи наведене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не має статусу ФОП , а тому не є платником єдиного внеску. На противагу доводам апеляційної скарги, колегія суддів ще звертає увагу на те, що доказів звернення позивача до державного реєстратора для включення до ЄДР відомостей про фізичну особу - підприємця, державна реєстрація якої була проведена до 01 липня 2004 року, у строк, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, сторонами не надано. Водночас, учасниками справи не заперечується, що 27.05.2020 державним реєстратором здійснено державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто вже після формування спірних вимог. При цьому того ж дня зареєстровано припинення підприємницької діяльності позивача. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги та вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено не з метою подальшого провадження підприємницької діяльності, а з метою державної реєстрації її припинення. Судова колегія підкреслює, що станом на дату формування спірних вимог відомості про позивача не були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність на момент формування спірних вимог у ОСОБА_1 офіційного підтвердження статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 по справі № 520/11697/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 11.03.2021.