Постанова 4873 № 925/1195/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" березня 2021 р. Справа№ 925/1195/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Куксова В.В. суддів: Тарасенко К.В. Козир Т.П. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод" на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.11.2020 у справі №925/1195/20 (суддя Дорошенко М.В.) за позовом: Черкаської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод" про стягнення 50693,44 грн., ВСТАНОВИВ: Черкаська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Черкаської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 50693,44 грн. як безпідставно утримуваних коштів (орендної плати). В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач у період з 27.11.2019 по 31.07.2020 без правовстановлюючих документів користувався земельною ділянкою площею 12000 кв.м. з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043 під придбаним ним у свою власність у ПрАТ "Черкаське пиво" нерухомим майном по вул. Героїв Холодного Яру, 72 у м. Черкаси, не сплачував орендну плату за користування цією земельною ділянкою у встановленому розмірі і внаслідок цього безпідставно зберіг (утримав) у себе за рахунок позивача кошти в сумі 50693,44 грн., які відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України він має повернути позивачу. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.11.2020 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод" на користь міського бюджету м. Черкаси через Черкаську міську раду для зарахування на рахунок №UA738999980314090611000023002, банк: Казначейство України (ЕАП), одержувач платежу: УК у м. Черкасах/Черкаси/, код ЄДРПОУ 38031150, код бюджетної класифікації: 24062200) - 50693,44 грн. безпідставно збережених коштів. Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 30.11.2020 у справі №925/1195/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Апеляційна скарга вмотивована тим, що під час розгляду справи про відшкодування шкоди за користування земельною ділянкою, суд має брати розмір шкоди ,який буде встановлений на підставі експертної грошової оцінки землі, а не на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку надавав до позову позивач. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод" на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.11.2020 у справі №925/1195/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Козир Т.П., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод" на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.11.2020 у справі №925/1195/20. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. 25.01.2021 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтовано тим, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотриманням її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що предметом розгляду у справі № 925/1195/20 є вимоги про стягнення 50 693,44 грн., вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України. З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, колегія суддів вирішила розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України. У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне. Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі. Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. 15.01.2018 Приватне акціонерне товариство по виробництву пива і безалкогольних напоїв "Черкаське пиво" як продавець і відповідач як покупець уклали між собою договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за яким продавець продав та передав у власність покупця, а останній купив та прийняв від продавця нежитлову будівлю фруктосховища з підвалом, зазначену у плані літерами А-І, а,пд., загальною площею 3392,7 кв. м., розташовану за адресою: м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72, яка відповідно до розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації від 18.05.2016 №245 була перейменована на вул. Героїв Холодного Яру. У п. 2 договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.01.2018 його сторони вказали, що нежитлова будівля, яка відчужується за цим договором, розташована на земельній ділянці площею 1,200 га з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043, яка перебуває у комунальній власності. Пунктом 14 договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.01.2018 його сторони передбачили, що до укладення покупцем у встановленому законом порядку договору оренди земельної ділянки, на якій розміщена нежитлова будівля, плата за землю сплачується продавцем. Згідно з п. 18 договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.01.2018 право власності на відчужувану нежитлову будівлю виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України. 15.01.2018 договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.01.2018 був посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. 15.01.2018 на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.01.2018 була проведена державна реєстрація права власності на нежитлову будівлю фруктосховища з підвалом загальною площею 3392,7 кв.м. з присвоєнням цьому об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера 78798871101, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.01.2018 індексний номер 1105911894. 02.10.2019 Черкаська міська рада прийняла рішення №2-4839 "Про припинення фізичній особі-підприємцю Гладкому Анатолію Георгійовичу права користування земельною ділянкою по вул. Героїв Холодного Яру, 72". Цим рішенням Черкаська міська рада вирішила припинити фізичній особі-підприємцю Гладкому Анатолію Георгійовичу право користування земельною ділянкою площею 1,2000 га з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043 по вул. Героїв Холодного Яру, 72, а договір оренди землі від 03.11.2011, що зареєстрований у міськрайонному управлінні Держкомзему в м. Черкаси та Черкаському районі Черкаської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13.12.2011 за №71100004000144, вважати припиненим. Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03.12.2019 індексний номер 191269944 27.11.2019 на підставі рішення Черкаської міської ради від 02.10.2019 №2-4839 була проведена державна реєстрація припинення права оренди Гладкого Анатолія Георгійовича земельної ділянки площею 1,2000 га з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043, яке виникло у нього з 13.12.2011. Договір оренди земельної ділянки площею 1,2 га з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043 між позивачем і відповідачем наразі не укладений. Відповідач плату за користування цією земельною ділянкою позивачу не сплачував. Згідно з виданим міськрайонним управлінням у Черкаському районі та м. Черкасах Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.10.2019 №4830/0/25-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 12000,00 кв. м. з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043, розташованої по вул. Першотравнева, 72 у м. Черкаси, становить 2493120,00 грн., а її цільове призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. На вказану суму нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 12000,00 кв. м. з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043 Департамент архітектури та містобудування Черкаської міської ради нарахував відповідачу за період з 27.11.2019 по 31.07.2020 плату за користування вказаною земельною ділянкою у розмірі трьох відсотків річних, що становить суму 50693,44 грн., яку відповідач мав сплатити позивачу як орендну плату за землю у разі укладення ним з позивачем договору оренди цієї земельної ділянки і державної реєстрації за відповідачем права оренди її станом на 27.11.2019. Саме нараховану Департаментом архітектури та містобудування Черкаської міської ради суму плати за користування земельною ділянкою площею 1,2000 га з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043 в розмірі 50693,44 грн., як безпідставно збережену відповідачем за рахунок позивача, останній на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України і пред`явив до стягнення з відповідача. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач належним чином у встановленому законодавством порядку не оформив речове право оренди земельної ділянки площею 12000 кв.м. з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043, не сплачував позивачу орендну плату за землю і внаслідок цього за період користування цією земельною ділянкою з 27.11.2019 по 31.07.2020 безпідставно зберіг у себе за рахунок позивача кошти в сумі 50693,44 грн., яка відповідає сумі орендної плати, яку б він сплатив позивачу у разі укладення договору оренди землі і реєстрації за собою права оренди земельної ділянки станом на 27.11.2019, зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України має повернути безпідставно збережені ним кошти в сумі 50693,44 грн. позивачу. Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Отож чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності". Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, то він не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України). За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки. Натомість предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу). Таким чином, за змістом вказаних положень Земельного кодексу України виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому орендарю. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Зазначені правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28.02.2020 у справі № 913/169/18, від 29.05.2020 у справі №922/2843/19. Згідно з частинами 1-4 статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17. Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. З наведених норм законодавства вбачається, що визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки має здійснюватися лише шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель Постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18. Підпунктами 288.5.1 та 288,5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: - не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; - не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки Здійснений Департаментом архітектури та містобудування Черкаської міської ради на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.10.2019 №4830/0/25-19, виданого міськрайонним управлінням у Черкаському районі та м. Черкасах Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області розрахунок стягуваної суми коштів, за відсутності узгодженого між сторонами розміру орендної плати за землю є правильним, тому господарський суд відхилив доводи відповідача про необґрунтованість і незрозумілість цього розрахунку як безпідставні. Згідно з частиною 1 статті 13 та частинами 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Відповідач у період з 27.11.2019 по 31.07.2020 був власником нежитлової будівлі фруктосховища з підвалом загальною площею 3392,7 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 78798871101), що само по собі свідчить про фактичне використання позивачем сформованої земельної ділянки комунальної власності площею 12000 кв.м. з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043, на якій розміщений цей об`єкт нерухомого майна, враховуючи, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою площею для експлуатації та обслуговування вказаного об`єкту нерухомого майна, що є підставою для відхиленні доводів відповідача, що площа земельної ділянки, якою він користується, відповідає площі розташованої на ній будівлі - 3392,7 кв. м. Твердження скаржника щодо того, що під час розгляду справи про відшкодування шкоди за користування земельною ділянкою, суд має брати розмір шкоди, який буде встановлений на підставі експертної грошової оцінки землі, а не на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку надавав до позову позивач, судовою колегією оцінюються критично з огляду на вищевикладене. При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, відповідач належним чином у встановленому законодавством порядку не оформив речове право оренди земельної ділянки площею 12000 кв.м. з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043, не сплачував позивачу орендну плату за землю і внаслідок цього за період користування цією земельною ділянкою з 27.11.2019 по 31.07.2020 безпідставно зберіг у себе за рахунок позивача кошти в сумі 50693,44 грн., яка відповідає сумі орендної плати, яку б він сплатив позивачу у разі укладення договору оренди землі і реєстрації за собою права оренди земельної ділянки станом на 27.11.2019. З огляду на вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що відповідач на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України має повернути безпідставно збережені ним кошти в сумі 50693,44 грн. позивачу. Водночас, судова колегія звертає увагу, що передбачене укладеним між відповідачем і приватним акціонерним товариством по виробництву пива і безалкогольних напоїв "Черкаське пиво" договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 15.01.2018 зобов`язання приватного акціонерного товариства по виробництву пива і безалкогольних напоїв "Черкаське пиво" до моменту укладання відповідачем договору оренди землі оплачувати платежі за землю, є зобов`язанням цього товариства перед скаржником, а не перед позивачем. Отож, приватне акціонерне товариство по виробництву пива і безалкогольних напоїв "Черкаське пиво" ні за цим договором, ні за законом не має зобов`язань перед позивачем щодо сплати за користування відповідачем у період з 27.11.2019 по 31.07.2020 земельною ділянкою площею 12000 кв.м. з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043 відповідної плати, а у позивача немає права вимагати від приватного акціонерного товариства по виробництву пива і безалкогольних напоїв "Черкаське пиво" такої плати. Як вірно встановлено судом першої інстанції, доказів сплати позивачу Приватним акціонерним товариством по виробництву пива і безалкогольних напоїв "Черкаське пиво" за скаржника коштів за користування останнім у період з 27.11.2019 по 31.07.2020 земельною ділянкою площею 12000 кв.м. з кадастровим номером 7110136400:05:009:0043 матеріали справи не містять. Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи. Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 30.11.2020 у справі №925/1195/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається. Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод" на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.11.2020 у справі №925/1195/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод" на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.11.2020 у справі №925/1195/20 - залишити без задоволення. Рішення господарського суду Черкаської області від 30.11.2020 у справі №925/1195/20 - залишити без змін. Матеріали справи №925/1195/20 повернути до господарського суду першої інстанції. Головуючий суддя В.В. Куксов Судді К.В. Тарасенко Т.П. Козир