Постанова 4824 № 369/2482/18

справа № 369/2482/18 головуючий у суді І інстанції Ковальчук Л.М. провадження № 22-ц/824/1359/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 01 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Сержанюка А.С., Слюсар Т.А., за участю секретаря судового засідання: Сердюк К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про захист прав споживачів банківських послуг, визнання поширеної інформації такою, що не відповідає дійсності, зобов`язання спростування наданої інформації, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди, - в с т а н о в и в : У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ПАТ «Кредобанк», ТОВ «Українське бюро кредитних історій», у якому просив визнати поширену ПАТ «Кредобанк» та ТОВ «Українське бюро кредитних історій» інформацію такою, що не відповідає дійсності, порушує його немайнові права, зокрема, ділову репутацію; зобов`язати ПАТ «Кредобанк» спростувати надану ТОВ «Українське бюро кредитних історій» інформацію стосовно нього у письмовому вигляді та принести вибачення за її розповсюдження; зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» видалити з власного інтернет ресурсу під назвою https://ubki.ua поширену ним неправдиву інформацію стосовно ОСОБА_1 ; зобов`язати ПАТ «Кредобанк» відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 грудня 2014 року між ним та ПАТ «Кредобанк» відповідно до анкети від 29 грудня 2014 року та заяви-договору № 2625001580430/980 було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривня. Обслуговування вказаного рахунку відповідно до заяви відбувалося на умовах тарифного плану «Базовий». 06 січня 2015 року та 12 січня 2015 року на зазначений рахунок у касі банку ОСОБА_1 були внесені кошти у сумі 30 000 грн (по 15 000 грн двома платежами), що підтверджується квитанціями № 101580 та № 792754. Вказані грошові кошти були використані частково ОСОБА_1 на власні потреби, після чого він карткою не користувався, а термін її дії закінчився у грудні 2015 року. Позивач зазначив, що будь-яких договорів чи додаткових угод до діючих договорів стосовно отримання споживчих кредитів чи кредитних коштів у будь якому вигляді з банком він не підписував. 15 січня 2018 року у зв`язку з необхідністю отримання власної кредитної історії на сайті, ОСОБА_1 звернувся із запитом до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» щодо отримання інформації про свою кредитну історію, на що він отримав звіт у якому було зазначено, що він ніби-то є боржником за кредитом на інші споживчі цілі перед ПАТ «Кредобанк» у розмірі 179 грн 45 коп. та має прострочену заборгованість у розмірі 8 грн 49 коп. Після отримання вказаного звіту 16 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відділення банку ПАТ «Кредобанк» з метою з`ясування обставин щодо надання банком до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» недостовірної інформації про нього, однак відповіді він не отримав. Його усна вимога негайно спростувати вказану інформацію не була розглянута та залишена без відповіді. Позивач посилався на те, що поширена ТОВ «Українське бюро кредитних історій» інформація про те, що він має прострочену заборгованість перед ПАТ «Кредобанк», не відповідає дійсності, порушує його немайнові права, зокрема, завдає суттєвої шкоди його діловій репутації, у зв`язку з тим, що його представлено боржником, який прострочив зобов`язання. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Свої висновки суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивачем ОСОБА_1 суду не надано доказів і не доведено, що викладена інформація порушила особисті немайнові права позивача, та яку шкоду було завдано відповідним особистим немайновим благам. Позивачем відповідно до вимог статті 81 ЦПК України не надано належних і допустимих доказів і не доведено перед судом переконливості тих доказів, на які посилався позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог до відповідачів про захист прав споживачів банківських послуг, визнання поширеної інформації такою, що не відповідає дійсності, зобов`язання спростування наданої інформації, і тому у задоволенні позову слід відмовити. А також, суд першої інстанції вважав, що позивач не довів факту заподіяння моральної шкоди, втрат немайнового характеру, не довів суду, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) відповідача вони заподіяні. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи неповністю з`ясував обставини, що мають суттєве значення для спірних правовідносин, незважаючи на суперечливість аргументів на підставі яких відповідачі обґрунтовували свої заперечення проти позову та на відсутність договору кредиту у природі, що безпосередньо у письмових поясненнях визнав відповідач (а.с. 178). Ненадання ПАТ «Кредобанк» доказів на спростування обставин викладених позивачем у заявах по суті справи, посилання при розповсюдженні негативної інформації ПАТ «Кредобанк» та у подальшому передання цієї негативної інформації ТОВ «Українське бюро кредитних історій» у кредитній історії, Звертаю увагу що правовідносини згідно із заявою-анкетою № 2625001580430\980 та договором № 10391477 від 29 грудня 2014 року між позивачем та ПАТ «Кредобанк» були встановлені 29 грудня 2014 року. Проте як зазначено у інформації, розповсюдженій ПАТ «Кредобанк» у кредитній історії, ці кредитні зобов`язання у розмірі 179 грн 45 коп. нібито виникли у період з 19 січня 2015 року (дату зазначено саме як нібито дата видачі кредиту) та відповідно потім нібито тривали згідно з переданої ПАТ «Кредобанк» до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» негативноі інформації до 15 березня 2015 року (дату зазначено як строк дії кредиту (а.с. 9), бо зі змісту цієї неправдивої інформації розміщеній у цій кредитній історії за версією відповідача був нібито укладений договір кредиту №461607 від 19 січня 2015 року та виданий «кредит на інші споживчі цілі» у розмірі нібито 179 грн 45 коп . Суд першої інстанції помилково визнав ці обставини встановленими, незважаючи на факти: - відсутності підпису позивача на наданих до суду правилах надання комплексних банківських послуг ПАТ «Кредобанк» правил (а.с. 57-69) справжній зміст яких встановити неможливо оскільки вони роздруковані лише ПАТ «Кредобанк», не підписані позивачем та ним не визнаються, про що неодноразово було повідомлено суду при розгляді справи; - невідповідності дати діючої редакції наданих ПАТ «Кредобанк» правил та відсутність на них підписів позивача. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови, Правила та Тарифи банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за можливість користування кредитними коштами та домовленості сторін про сплату відсотків штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані відповідачем Умови, Правила та Тарифи надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин про наявність можливості узгодження сторонами кредитування як такого взагалі. Надані ПАТ «Кредобанк» Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою договору а тим більше кредитного й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позивачем, а також, якщо ці умови та правила прямо не передбачені, яку даному випадку - в анкеті-заяві позивача, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позивачем запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. З тих же підстав не можна вважати складовою частиною кредитного договору Тарифи банку, оскільки вони також не містять підпису клієнта (позивача). Окрім того, Правила надання банківських послуг (а.с. 57-69) на які посилається ПАТ «Кредобанк», не містять підпису клієнта (позивача) та не визнаються ним, тому їх не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами згідно з заяви-анкети 29 грудня 2014 року лише шляхом підписання позивачем цієї заяви-анкети яку ПАТ «Кредобанк» намагається представити нібито кредитним договором, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору кредиту, а тим більше форму та розмір сплати процентів за користування кредитними коштами, а також будь яку відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення без врахування правових висновків Конституційного Суду України, незважаючи на аргументоване та неодноразове їх наведення позивачем у заявах по суті справи. У зв`язку з чим очевидним є порушення судом статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» № 422/96-ВР згідно з якої рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов`язковими до виконання. З урахуванням змісту частини 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» при вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною з урахуванням визначення характеру такої інформації безперечним буде висновок про те, що вона є фактичним твердженням обставин які не відповідають дійсності, бо іншого ПАТ «Кредобанк», не доведено оскільки саме він на виконання ухвали суду про витребування доказів від 09 квітня 2019 року зазначив, що договір кредиту №461607 від 19 січня 2015 року не може бути наданий внаслідок його відсутності у природі (а.с. 178). Таким чином, встановивши факт відсутності у ПАТ «Кредобанк» зазначеного договору кредиту 461607 від 19 січня 2015 року, бо іншого ним не доведено розповсюджена відповідачем інформація на інтернет сторінці https://aibki.ua під назвою «кредитна історія на ім`я ОСОБА_1 від 15 січня 2018 року » про наявність прострочених боргових зобов`язань позивача за нібито цим договором кредиту 461607 від 19 січня 2015 року є недостовірною та такою що не відповідає дійсності, а розміщення у кредитній історії інформації про позивача про нібито наявність у нього прострочених кредитних зобов`язань є розповсюдженням негативної інформації стосовно позивача оскільки твердження про невиконання цивільно-правових обов`язків є нічим іншим ніж нанесенням шкоди ділової репутації позивача якого відповідачі безпідставно та публічно звинуватили у наявності нібито простроченого боргу. АТ «Кредобанк» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є безпідставною, а оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи. Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканість ділової репутації (стаття 299 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем. Судом встановлено, що 29 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредобанк» відповідно до Анкети від 29 грудня 2014 року та заяви-договору № 2625001580430/980 було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривня. Обслуговування вказаного рахунку відповідно до заяви відбувалося на умовах тарифного плану «Базовий». Згідно з умов цієї Анкети для надання комплексних банківських послуг фізичним особам у ПАТ «Кредобанк» передбачено, що клієнт надав банку доступ до своєї кредитної історії, збір, зберігання, використання та поширення через Бюро кредитних історій інформації щодо себе (в тому числі інформації, яка міститься в державних реєстрах та інших базах публічного користування) в порядку, визначеному Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій». Також, згідно з умов Анкети для надання комплексних банківських послуг фізичним особам ця Анкета та Заява-договір у сукупності становлять договір банківського рахунку, який укладений на умовах, викладених в Анкеті, Заяві-договорі та Правилах надання комплексних банківських послуг фізичним особам у ПАТ «Кредобанк» та згідно з якого: банк відкрив клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 (у валюті гривня) на строк до 29 грудня 2015 року; банк виготовив банківську платіжну картку Visa Electron (БПК), яка є власністю банку, оформляє їх/її на ім`я клієнта, БПК не підлягає передачі іншим особам; банк забезпечує дистанційний доступ системи «КредоДайрект» на строк до 29 грудня 2015 року; правовідносини щодо відкриття та обслуговування рахунку, надання доступу до системи «КредоДайрект», продовжується на рік, якщо жодна із сторін до закінчення строку, на який відкрито рахунок, не подала письмових заперечень проти такого продовження або інших випадках, визначених Правилами. Главою 3 Правил надання комплексних банківських послуг фізичним особам у ПАТ «Кредобанк» (в редакції 2-1-07.052, чинній на момент виникнення правовідносин та вчинення правочинів між позивачем та відповідачем), з якими ознайомився позивач ОСОБА_1 , крім іншого, визначено порядок використання банківських платіжних карток, здійснення операцій з БПК, а саме: п. 1.5 Ознайомлення клієнтів із змістом Правил користування банківськими платіжними картками банку здійснюється шляхом розміщення тексту Правил користування банківськими платіжними картками банку на офіційній Інтернет - сторінці Банку www.kredobank.com.ua та у приміщеннях Банку в доступному для Клієнтів місці. Відповідно до п. 2.5 розрахунки по БПК здійснюються в межах встановленого Банком ліміту витрат. У випадку здійснення клієнтом (держателем БПК) операції, внаслідок якої було перевищено ліміт витрат, дія БПК, яка видана відповідно до умов цих Правил та Договору, блокується, а сума, яка перевищує розмір ліміту витрат, обліковується на рахунку і вважається кредитуванням рахунку (Технічний овердрафт) (п. 2.6). За користування Технічним овердрафтом клієнт (держатель БПК) сплачує банку винагороду в розмірі, визначеному Тарифами банку (п. 2.7). Відповідно до п. 2.8 клієнт (держатель БПК) зобов`язаний повернути банку заборгованість (суму Технічного овердрафту та процентів за користування ним) протягом 50 днів з дня виникнення заборгованості. У випадку неповернення суми заборгованості в строки, передбачені цим пунктом, банк вправі вимагати повернення заборгованості, в тому числі й шляхом звернення до суду. 29 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредобанк» було укладено договір № 10391477 про надання послуг в системі «КредоДайрект». Як вбачається з матеріалів справи згідно з квитанцій за № 101580 від 06 січня 2015 року та № 792754 від 12 січня 2015 року ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_1 були внесені грошові кошти у загальному розмірі 30 000 грн. Представник відповідача АТ «Кредобанк» зазначав, що позивач 14 січня 2015 року, маючи залишок балансу, здійснив операцію в торговому POS?Терміналі 37449012WIPYMALON 1MPERIE\0000000002246, яка фактично (з урахуванням конвертації валюти та комісії ПАТ «Кредобанк», - склала суму 1 899 грн 81 коп. Внаслідок цієї операції було перевищено платіжний ліміт БПК на 171 грн 34 коп. Таким чином, 171 грн 34 коп. (сума операції, на яку перевищено розмір платіжного ліміту БПК) почала обліковуватися на картковому рахунку та вважатися кредитуванням рахунку (технічний овердрафт). Станом на 30 січня 2014 року заборгованість позивача становила 170 грн 96 коп. В подальшому, сума заборгованості була збільшена на 8 грн 49 коп. (дорівнює 179 грн 45 коп.) - рахунок нарахування процентів за користування технічним овердрафтом. 15 січня 2018 року у зв`язку з необхідністю отримання власної кредитної історії ОСОБА_1 звернувся із запитом до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» щодо отримання інформації про свою кредитну історію. 15 січня 2018 року ОСОБА_1 отримав кредитну історію (інформацію за договором № 461607), в якій було зазначено, що поточна заборгованість ОСОБА_1 становить 179 грн 45 коп., поточна прострочена заборгованість становить 8 грн 49 коп. Відносини у сфері формування та обігу кредитних історій регулюються Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23 червня 2005 року № 2704-IV (далі - Закон № 2704-IV). У статті 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) закріплено, зокрема, що: бюро кредитних історій (далі - Бюро) - юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію; ведення кредитної історії - діяльність Бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію; кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; користувач Бюро (далі - користувач) - юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію; кредитний звіт - сукупність інформації про суб`єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії; суб`єкт кредитної історії - будь-яка юридична або фізична особа, яка уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія; Згідно з статтями 1, 3 Закону № 2704-IV, інформація для формування кредитної історії надається користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з користувачем. Користувач має право відмовитися від укладання кредитного правочину або укласти кредитний правочин на умовах, що враховують ризики від укладання кредитного правочину, у разі відмови суб`єкта кредитної історії надати згоду на доступ до його кредитної історії та/або на передачу інформації до Бюро про кредитний правочин з користувачем. У частині першій статті 4 Закону № 2704-IV визначено, зокрема, що принципами формування та доступу до інформації, яка складає кредитну історію, є: збір і надання інформації, що складає кредитну історію, виключно за згодою суб`єкта цієї кредитної історії. У частині першій статті 5 Закону № 2704-IV передбачено, зокрема, що джерелами формування кредитних історій є: відомості, що надаються користувачем до Бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 2704-IV бюро вилучає з кредитної історії: 1) інформацію, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 7 (відомості про грошове зобов`язання суб`єкта кредитної історії), у разі відсутності кредитного правочину, договору або визнання їх недійсними; 2) всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього; 3) інформацію, яка передбачена пунктами 2-4 частини першої статті 7 (відомості про грошове зобов`язання суб`єкта кредитної історії; інформацію про суб`єкта кредитної історії, яка складається із сукупності документованої інформації про особу з державних реєстрів, інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел; відомості про операції з інформацією, яка складає кредитну історію), у разі закінчення терміну зберігання інформації в кредитній історії. Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду встановила, що: позивач надав банку ПАТ «Кредобанк» доступ до своєї кредитної історії, збір, зберігання, використання та поширення через Бюро кредитних історій інформації щодо себе (в тому числі інформації, яка міститься в державних реєстрах та інших базах публічного користування) в порядку, визначеному Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій»; між позивачем та ПАТ «Кредобанк» 29 грудня 2014 року укладено договір банківського рахунку, який укладений на умовах, викладених в Анкеті для надання комплексних банківських послуг фізичним особам, Заяві-договорі та Правилах надання комплексних банківських послуг фізичним особам у ПАТ «Кредобанк»; на момент звернення з позовом до ПАТ «Кредобанк» ОСОБА_1 мав прострочену заборгованість перед відповідачем ПАТ «Кредобанк» у розмірі 179 грн 45 коп., що відповідно і стало підставою для відповідного повідомлення ТОВ «Українське бюро кредитних історій»; Отже, з огляду на викладене колегія апеляційного суду вважає, що позивачем не надано доказів і не доведено, що викладена інформація не відповідає дійсності і є недостовірною. Також, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Відповідно до статті 13 Закону № 2704-IV суб`єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме кредитним звітом та інформацією з реєстру запитів. Суб`єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до Бюро у порядку, визначеному Положенням Бюро. Суб`єкт кредитних історій має право безоплатно ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першої цієї статті, один раз протягом календарного року, а також у разі отримання відмови Користувача від укладення кредитного правочину. Враховуючи положення статті 13 Закону № 2704-IV, колегія апеляційного суду вважає, що не є поширенням інформації, яка складає кредитну історію позивача, отримання особисто позивачем, як суб`єктом кредитної історії, кредитного звіту внаслідок його особистого звернення з запитом до Бюро. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону Бюро зобов`язане забезпечити захист інформації, що складає кредитну історію, згідно із законодавством України. Бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам за наявності у користувача письмової згоди суб`єкта кредитної історії на доступ до його кредитної історії та іншим Бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина 2, 3 статті 11 цього Закону). Доказів, що інформація, яка складає кредитну історію позивача, надавалася іншим користувачам та іншим Бюро в порядку, передбаченому статтею 12 Закону № 2704-IV, а саме: інформація з реєстру запитів стосовно позивача, останнім до суду не надана. З огляду на викладене, слід зазначити, що позивачем не надано доказів і не доведено, яким чином були порушенні його особисті немайнові права та яку шкоду було завдано його відповідним особистим немайновим благам. Підсумовуючи викладене, колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Колегія апеляційного суду також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди з огляду на те, що позивач не довів факту заподіяння моральної шкоди, втрат немайнового характеру, а також за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) відповідача вони заподіяні. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ­- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий Г.І. Мостова Судді А.С. Сержанюк Т.А. Слюсар