Постанова 4804 № 237/267/18

22-ц/804/754/21 237/267/18 Головуючий у 1 інстанції Сенаторова В.А. Доповідач Принцевська В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого суді Принцевської В.П. суддів Лопатіної М.Ю., Биліни Т.І. секретар Сидельнікова А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 07 грудня 2020 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в сумі 81203,91 гривень. Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що відповідно до договору без номеру від 22.08.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 7300,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач порушив умови договору і станом на 30.11.2017 року має перед позивачем заборгованість в розмірі 81203,91 гривень, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь і яка складається з наступного: 6911,81 гривень тіло кредиту, 67349,06 гривень заборгованість по процентам за користуванням кредитом, 2600,00 гривень заборгованість за пенею та комісією, 500,00 гривень штраф (фіксована частина), 3843,04 гривень штраф (процентна складова). Рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 07 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. З цим рішенням не погодився позивач і оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд не повно з`ясував обставини справи і ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. До суду представник позивача не з`явився, звернувся з заявою про розгляд справи без його присутності. Відповідач також просив розглянути справу без його присутності. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу з наступних підстав. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Судом правильно встановлено, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору, який має характер складного правочину, цей договір повинен був урегулювати відносини щодо надання банківського кредиту, врегульовує відкриття карткового рахунку, використання зазначеного в договорі платіжного інструменту та надання інших банківських послуг. За ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. «Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін» - ч.4 ст.202 ЦК України. Отже, договір між позивачем та відповідачем передбачає можливість кредитного правочину за умови додержання вимог закону. До кредитних відносин між банківською установою та позичальником застосовуються норми, які регулюють правовідносини позики. Окрім цього, до відносин між відповідачем та позивачем повинні застосовуватись норми, якими урегульовані правові відносини споживчого кредитування. Тож, при вирішенні цього спору суд виходить із приписів статей 41, 42, 99 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 04.XI.1950), враховує, що кредитні відносини врегульовано, зокрема, главами 52, 53, 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), нормами законів України: "Про банки і банківську діяльність" у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правових відносин, "Про захист прав споживачів" та Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". З огляду на те, що банківські послуги, якими скористався відповідач, є за своєю природою споживчими , суд з`ясовує виконання позивачем положень статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808, оскільки договір, на підставі якого позивач вимагає стягнення боргу з відповідача був укладений 25.10.2011 року, тобто після набрання цією постановою чинності. Згідно із ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Стаття 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. «Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.» - закріплено ст.626 ЦК України. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому, друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Також судом правильно встановлено, що договір б/н від 22.06.2011 року між відповідачем та позивачем має характер договору приєднання, порядок його укладання врегульовано ст.634 ЦК України, а також іншими нормами законів відносно споживчого кредитування. Також, приймаючи рішення, суд враховує що зобов`язання, які виникають між особами на підставі кредитних договорів є грошовими, тобто такими, які, згідно з статями 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, виражені в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) та за своїм змістом встановлюють зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 22.06.2011 року відповідач, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, довідкою про умови кредитування з використанням кредитки, просив відкрити рахунок та надати відповідні послуги, про що ним було підписано відповідну Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги і дійшов висновку, що вони є частково обґрунтованими. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд дійшов помилкового висновку, що між позивачем та відповідачем не було узгоджено суму кредиту у формі кредитної лінії, яку був зобов`язаний банк надати своєму споживачеві. Суд не звернув увагу на відзив наданий відповідачем на позов банку, в якому ОСОБА_1 визнає, що він дійсно за кредитним договором б/н від 22.06.2011 року отримав від позивача кредит у розмірі 7300 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У своєму відзиві відповідач просив суд частково задовольнити позовні вимоги банку і стягнути з нього на користь позивача 13433,54 грн. (6593,15 грн. - тіло кредиту і 6840,39 грн. - проценти за користування кредитними коштами). В задоволенні решти позовних вимог просив відмовити. З матеріалів справи вбачається, що 06.07.2011 року відповідачем підписано довідку про умови кредитування, де визначено розмір відсотків за користування кредитними коштами - 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач робив перевипуск кредитної картки 16.10.2015 року, продовжував користуватися кредитними коштами, а тому строк позовної давності позивачем не пропущено. Отже, вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором є законними, обґрунтованими й підлягають частковому задоволенню в сумі 11247,35 грн. з наступних підстав. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку АТ КБ «Приватбанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно з матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача за тілом кредиту складає 6911,81 грн. Також з матеріалів справи вбачається, що 06.07.2011 року відповідачем підписано довідку про умови кредитування, де визначено розмір відсотків за користування кредитними коштами - 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Отже відсотки нараховані за узгодженою відсотковою ставкою 30% річних та несплачені відповідачем з дня фактичного користування кредитними коштами по 30.11.2017 року ( в межах заявлених позовних вимог) складають 4335,54 грн. Проте, в заяві позичальника, яку надано позивачем, відсутні умови договору про встановлення розміру відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг як невід`ємні частини спірного договору. Але матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першоїстатті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, апеляційний суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Апеляційний суд вважає, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, розміщений на сайті банку, не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлює відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно із частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина 1статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на вищевказану позицію Великої Палати Верховного Суду колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з штрафу і пені задоволенню не підлягають. Крім того, апеляційний суд вважає, що заборгованість по сплаті комісії також не може бути стягнута, оскільки встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику. Так, плата за послуги, що супроводжують кредит, а саме компенсація сукупних послуг банку за рахунок позичальника є незаконною. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-174цс16. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необхідним частково задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги. Стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за спірним кредитним договором в розмірі 11247,35 грн. (6911,81 грн. - заборгованість за тілом кредиту і 4335,54 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом). В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Керуючись статтями 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Мар`їнського районного суду Донецької області від 07 грудня 2020 року скасувати. Позовні вимоги акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 22.08.2011 року в розмірі 11247,35 грн. (одинадцять тисяч двісті сорок сім грн. 35 коп.) В задоволенні іншої частини позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Судді