Постанова 4852 № 280/4598/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 02 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/4598/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., за участю секретаря судового засідання Лащенко Р.В. за участю представників: відповідача Шавло Р.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2020 ( суддя першої інстанції Лазаренко М.С.) в адміністративній справі №280/4598/19 за позовом Державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№8)" до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування рішення та вимогу про сплату боргу (недоїмки),- ВСТАНОВИВ: ДП «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України звернулося до Головного управління ДФС у Запорізькій області з вимогами визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2019 року № Ю-001100 1306 на суму недоїмки 851585,29 гривень, винесену Головним управлінням ДФС у Запорізькій області та визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 21.05.2019 року № 0011011306. Така позиція обґрунтована тим, що відповідачем протиправно прийнято оскаржувані рішення, оскільки підставою для донарахування є висновки зроблені в Акті перевірки від 07.03.2019року №131/08- 01-14-16/08680052 про результати документальної планової виїзної перевірки Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№8)» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016року по 31.12.2018року та з питання своєчасності, страхування за період з 01.01.2011року по 31.12.2018року в частині порушень щодо заниження бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених. ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№8)» наголошує на тому, що позивач не є роботодавцем по відношенню до засуджених, а отже на нього не розповсюджуються вимоги трудового законодавства щодо забезпечення нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Залучення засуджених до суспільно корисної оплачуваної праці здійснюється за строковими трудовими договорами, укладеними між засудженими та Державною установою «Веселівський виправний центр (№8)» та в свою чергу, згідно укладеного договору надає робочу силу ДП «СГ Підприємство ДКВС України (№8)» на платній основі згідно щорічно укладених Договорів про використання праці осіб, засуджених до позбавлення та обмеження волі (спецконтингенту) для виконання робіт на господарсько-промислових об`єктах. Враховуючи всі вищевказані обставини, вбачається, що Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№8)» фактично не здійснювало виплату заробітної плати засудженим у зв`язку з відсутністю правових підстав. Таким чином, вимога ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2019 року № Ю-001100 1306 на суму недоїмки 851585,29 гривень, Рішення № 0011011306 ГУ ДФС у Запорізькій області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21.05.2019 року є протиправними і підлягають скасуванню. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року позов задоволено. З апеляційною скаргою звернувся відповідач, в якій зазначив, що перевіркою встановлено порушення частини 2 статті 6, частини 5 статті 8, частини 2 статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме: занижено суму нарахованого єдиного внеску 851585,29грн., а саме у жовтні-грудні 2016 року - 62467,24 грн., у 2017 році - 387896,80 грн., у 2018 році - 401221,24 грн., за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених. Перевіркою встановлено, що засудженні які відбувають покарання у ДУ «ВЕСЕЛІВСЬКИЙ ВИПРАВНИЙ ЦЕНТР (№8)» виконують роботи на ДП «СГ ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№ 8)» на підставі укладених договорів. До перевірки надано договори між ДП «СГ ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№ 8)» та засудженими. Також надано відомості нарахування та виплати заробітної плати за виконані роботи. Згідно наданих документів встановлено, що ДП «СГ ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№ 8)» залучає до робіт засуджених, виплачує їм заробітну плату з якої утримує податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Враховуючи вищезазначене ДП «СГ ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№ 8)» є роботодавцем який згідно пункту 1 статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2013р. №1129-ІУ зі змінами та доповненнями, забезпечує роботою засуджених. За результатами документальної планової виїзної перевірки ДП «СГ ПІДПРИЄМСТВО ДКВС УКРАЇНИ (№ 8)», щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.01.2015р. по 31.12.2018р, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011р. по 31.12.2018р. (акт № 131/08-01-14-16/08680052 від 07.03.2019 року) винесено: Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2019р. № Ю-0011001306 на загальну суму 851585,29 грн. та Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21.05.2019р. № 0011011306 на загальну суму 422747,68 грн., які винесені відповідно до норм діючого законодавства. За результатами апеляційного перегляду справи просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове яким відмовити у задоволені позову. Представник відповідача подав клопотання про заміну сторони відповідача Головного управління ДФС у Запорізькій області на його правонаступника Головного управління ДПС у Запорізькій області, відповідно до ст. 52 КАС України. Як вбачається з клопотання відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком

1. Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» визначено, що визначено територіальні органи Державної податкової служби правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності. Відповідно до наказу №10 від 29.10.2019 ГУ ДПС у Запорізькій області розпочало виконання функцій та повноважень ГУ ДФС у Запорізькій області, що припиняється. Відповідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним клопотання відповідача задовольнити та замінити Головне управління ДФС у Запорізькій області на її правонаступника Головне управління ДПС у Запорізькій області. В судовому засіданні, представник відповідача підтримав позицію викладену в апеляційній скарзі. В судове засідання представник позивача не з`явився. Переглянувши судове рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Під час апеляційного перегляду справи встановлено, ГУ ДФС у Запорізькій області проведено документальну планову виїзну перевірку Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№8)», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.01.2016 року по 31.12.2018 року та з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011р. по 31.12.2018 року, за наслідками якої складено акт від 07.03.2019 року №131/08-01-14-16/08680052. Висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог частини 2 статті 6, частини 5 статті 8, частини 2 статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме: занижено суму нарахованого єдиного внеску 851585,29грн., а саме у жовтні-грудні 2016 року - 62467,24 грн., у 2017 році - 387896,80 грн., у 2018 році - 401221,24грн., за рахунок не включення до бази нарахування єдиного внеску заробітної плати засуджених. На підставі акту перевірки від 07.03.2019 року №131/08-01-14-16/08680052 було складено вимогу ГУ ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2019р. № Ю-0011001306 на загальну суму 851 585,29 грн. та винесено Рішення № 0011011306 ГУ ДФС у Запорізькій області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 21.05.2019 року на суму 422 747,68 грн. Вважаючи свої права порушеними, а дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в Державній установі, позивач, виступаючи виконавцем перед замовником, не є роботодавцем щодо залучених осіб, а тому відповідно не має статусу податкового агента у правовідносинах, пов`язаних із використанням праці засуджених. Відповідно до статті 16 Кримінально-виконавчого кодексу України виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України. Обмеження волі, як і позбавлення волі, відноситься до покарань, пов`язаних з виправним впливом на засудженого і полягає в триманні засуджених у кримінально- виконавчих установах. У виправних центрах здійснюється: а) психологічний і виховний вплив на засуджених; б) нагляд за ними, який полягає в цілодобовому і постійному контролі за їх поведінкою, що тягне обмеження особистих прав, свобод і потреб засуджених; в) покладення на них певного тягаря, пов`язаного зі змушеною необхідністю дотримуватися режиму, що існує у виправному центрі; г) залучення засуджених до обмеження волі до праці. Засуджені надаються установою (Державна установа «Веселівський виправний центр (№8)» підприємству ДП «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№8)» згідно умов договору на використання в роботі спецконтингенту. Частиною першою статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. При цьому в частині п`ятій статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України зазначено, що засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою виправних центрів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення виправних центрів продовольством. Частиною першою статті 120 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. Залучення засуджених до суспільно-корисної праці на виробничих об`єктах підприємства здійснюється згідно вимог наказу Міністерства юстиції України від 03 січня 2013 року №26/5 «Порядок організації виробничої діяльності та залучення засуджених до суспільно корисної праці на підприємствах виправних центрів, виправних та виховних колоній Державної кримінально-виконавчої служби України». Також наказом Міністерства юстиції України від 07 березня 2013 року № 396/5 затверджено Інструкцію про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - Інструкція № 396/5) розроблену відповідно до статей 60-62, 118-121 КВК, КЗпП, Закону України № 108 з метою визначення умов праці та заробітної плати засуджених до обмеження волі або позбавлення волі (далі - засуджений), які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідно до пункту 5.1 розділу V Інструкції №396/5 праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності) не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати. Пунктом 5.2 розділу V Інструкції № 396/5 визначено, що праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці. Відповідно до частини 2 ст. 60 Кримінально-виконавчого кодексу України, п. 2.2 Інструкції №396/52 визначено, що праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу. Відповідно до частини першої статті 60-1 Кримінально-виконавчого кодексу України та частини першої статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до преамбули Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464- VI (далі - Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування») зазначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством чи за цивільно-правовими договорами. Абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці». Згідно з частиною дванадцятою статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Заробітна плата засуджених, які працюють на підприємстві, нараховується відрядно та погодинно згідно табелю та нарядів на виконання робіт у розмірах, що не менше мінімальної заробітної плати встановленої державою. Заробітна плата засуджених залежить від кількості виробленої ними продукції або кількості відпрацьованих годин, якщо засуджені не виконали норми виробітку чи відпрацювали меншу кількість годин то заробітна плата є меншою, але з додержанням вимог статті

8. Відповідно до вимог законодавства із заробітної плати засуджених утримується 18% податку на доходи з фізичних осіб, 1,5% військового збору, та утримання при наявності виконавчих листів. На підставі заяв засуджених здійснюється утримання за харчування та комунально-побутові послуги. Дане утримання проводиться по затвердженим цінам та компенсується установі згідно наданих відомостей. На заробітну плату за виконану роботу робітниками з числа засуджених підприємство здійснює нарахування у розмірі 50% згідно постанови Кабінету Міністрів України № 653 від 22 квітня 1999 року. Щомісячно здійснюється перерахування особистих коштів засуджених на депозитний рахунок установи. Разом з тим, доказів нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування даних засуджених, які б проводив позивач, не надано. Зазначені вище обставини, які встановлені судом , фактично не заперечуються сторонами, крім основного питання яким є визначення статусу позивача як роботодавця у відношенні засуджених, які залучаються до роботи на підприємстві на умовах договорів на використання в роботі спецконтингенту. Позивач не виступає роботодавцем для осіб, що засуджені до обмеження волі, не укладає з ними ніяких трудових договорів та не здійснює записів у трудових книжках, а виступає особою, що на договірних засадах з ДУ Веселівський виправний центр (№8) забезпечує можливість виконання такими особами сільськогосподарських потреб. Всі грошові кошти для виплати особам, що були засуджені до обмеження волі, позивач перераховував не на рахунки таких засуджених, а на рахунки Установи і остання, вже як роботодавець, зобов`язується виплачувати таким особам заробітну плату. Відповідач по справі ні під час перевірки, ні під час розгляду справи в суді не надав жодного доказу щодо основного місця роботи осіб, засуджених до обмеження волі і відповідно щодо обов`язку саме позивача по справі сплачувати ЄСВ. Зазначена обставина не знайшла свого обґрунтування при прийнятті рішення по справі. Досліджуючи встановлені по справі обставини та підстави застосування до позивача штрафної санкції на підставі абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України , колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до положень ст. 253 КЗпП України, встановлено, що особи , які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, установах , організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Позивач - ДП «Сільськогосподарське підприємство державної кримінально -виконавчої служби України (№ 8) при встановлених в даній справі обставинах, не може вважатися роботодавцем у відношенні засуджених, оскільки на умовах трудового договору чи контракту не використовує працю засуджених фізичних осіб. Докази наявності таких укладених договорів чи контрактів відсутні. З огляду на викладене, на переконання судової колегії у позивача відсутній обов`язок щодо нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відносно засуджених. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим із дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду, тому підстави для зміни або скасування судового рішення в межах доводів апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, 321, 325 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16.01.2020 в адміністративній справі №280/4598/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили відповідно до ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Повний текст постанови виготовлено 05 березня 2021 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва