Постанова Одеський апеляційний суд № 509/2976/19

Номер провадження: 22-ц/813/3419/21 Номер справи місцевого суду: 509/2976/19 Головуючий у першій інстанції Кириченко П. Л. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.02.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Князюка О.В., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Дубрянської Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Державної іпотечної установиу справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 (за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 ) про звернення стягнення на предмети іпотеки, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, постановленого під головуванням судді Кириченко П.Л. 23 грудня 2019року у смт. Овідіополь Одеської області, - встановила: У червні 2019 року Державна іпотечна установа звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області із вказаною позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь державної іпотечної установи заборгованість в розмірі 3 614 797, 96 грн., з яких: 2 039 053, 69 грн - прострочена заборгованість по основній сумі боргу; 873 026, 50 грн. - прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом, 263 719, 95 грн. - інфляційні витрати, 438 997, 83 грн - сума пені, шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки, які мають узгоджену сторонами вартість в розмірі 1 773 076, 00 грн., а саме: - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в будинку під АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного ракушнякового житлового будинку під літ. «А-2,А(1),А(2),а,а(1)», житловою площею 83, 4 кв.м. 1-7,1 спорудження, та знаходиться на земельній ділянці, належній ОСОБА_1 на праві приватної власності розміром 1000 кв.м.; - земельну ділянку площею 0,100 га, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), що знаходиться на території АДРЕСА_1 , із визначенням способу реалізації предмета іпотеки - проведення прилюдних торгів у виконавчому провадженні із визначенням ціни продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, приведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; та стягнути з відповідача судові витрати по справі. Позовні вимоги позивач обґрунтовував виникненням заборгованості у ОСОБА_2 перед позивачем згідно договору про відкриття кредитної лінії № 15к-62/л від 15 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та така заборгованність є підставою для стягнення на житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,100 га, за адресою АДРЕСА_1 , які передані в іпотеку ОСОБА_1 на підставі Іпотечного договору від 15 березня 2007 року № 1235. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 грудня 2019року у задоволенні позову Державної іпотечної установи було відмовлено. В апеляційній скарзі представник Державної іпотечної установипросить рішення суду скасувати, та постановити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що надані позивачем докази: Довідка від 21 серпня 2018 року №4298/32/28 про стан заборгованості, заяви ОСОБА_2 про видачу коштів від 15 березня 2007 року на суму 70 000 доларів США та від 10 квітня 2007 року на суму 128 000 доларів США, квітанції про сплату комісії на суму 707 грн. та на суму 9 999 грн. від 15 березня 2007 року, - є належними доказами, що підтверджують обгрунтованість заявлених позовних вимог. Сторони у справі, відповідно до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України, про час, дату і місце слухання справи 16 лютого 2020 року сповіщались належним чином, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, через обмеження доступу до зали судового засідання Одеського апеляційного суду внаслідок поширення в Україні коронавірусної інфекції COVID-19, не подавали. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Державної іпотечної установи підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, Державна іпотечна установа посилається у своєму позові на те, що 15 березня 2007 року між ПАТ «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 15к-62/л. У відповідності до п.2.1. Кредитного договору, Банк відкриває Позичальнику Невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в розмірі 198 000, 00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,5 % річних. Пунктом 3.2. Кредитного договору передбачено, що Позичальник зобов`язується повністю повернути Кредитні ресурси, отримані за цим договором до 15 березня 2022 року У період користування кредитними ресурсами з 15 березня 2007 року по 15 березня 2022 року Позичальник зобов`язується сплачувати проценти щомісячно, в термін з 26 по останнє число (включно) кожного місяця. У період користування кредитними ресурсами, з 15 березня 2007 року по 15 березня 2022 року, Позичальник зобов`язується щомісячно, в термін з 26 по останнє число (включно) кожного місяця здійснювати погашення заборгованості відповідно до додатку №

1. Пунктом 3.4. Кредитного договору передбачено, що у випадку здійснення Позичальником несвоєчасного або не в повному обсязі зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом або процентам відповідно до п. 3.2., 4.3., 4.4., Банк має право вимагати дострокового повернення Кредитних ресурсів, сплат нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього Договору. На виконання умов п. 5.1. Кредитного договору, між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. від 15 березня 2007 року, реєстровий номер 1235, за яким предметом іпотеки є: - Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в будинку під АДРЕСА_1 , та складається в цілому з одного ракушнякового житлового будинку під літ. «А-2,А(1),А(2),а,а(1)», житловою площею 83, 4 кв.м. 1-7,1 спорудження, та знаходиться на земельній ділянці, належній ОСОБА_1 на праві приватної власності розміром 1000 кв.м.; - Земельну ділянку площею 0,100 га, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), що знаходиться на території АДРЕСА_1 . 11 лютого 2015 року між ПАТ « Банк «Фінанси та кредит» та Державною іпотечною установоюукладений договір відступлення права вимоги № 17/4-В, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., реєстровий номер

616. Відповідно до п. 1.2. Договору відступлення Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами (кредитним, іпотеки, поруки тощо), вказаними в додатках до цього Договору. Пунктом 2.1. Договору відступлення встановлено, що п. 1.2. цього Договору набирає чинності в день прийняття рішення Національним банком України про віднесення первісного кредитора до категорії неплатоспроможних або на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених п.п. 2.1.1. Договору, та однією з обставин, визначеної п.п. 2.1.2. цього Договору або 2.1.3. цього договору або 2.1.4. цього договору. 17 вересня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 612 ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було віднесено до категорії неплатоспроможних. Державна іпотечна установалистом від 15 жовтня 2015 року № 7355/11/2 повідомила Позичальника про факт набуття Позивачем прав вимоги за Кредитним договором та Іпотечним договором. Листом від 23 листопада 2015 року № 3-242100/22658 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» Чернявська О.С. надала довідку про залишки заборгованості по іпотечним кредитам станом на 17 вересня 2015 року, згідно із п. 253 Додатку № 2 до якого залишок основних зобов`язань позичальника за кредитним договором станом на 17 вересня 2015 року становить 2 039 053, 68 грн. Станом на 14 серпня 2018 року позивач вважав, що у ОСОБА_2 перед позивачем виникла заборгованість в сумі 3 614 797, 96 грн., з яких: 2 039 053, 69 грн - прострочена заборгованість по основній сумі боргу; 873 026, 50 грн. - прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом, 263 719, 95 грн. - інфляційні витрати, 438 997, 83 грн. - сума пені. 31 серпня 2018 року позивач надіслав відповідачу та третій особі повідомлення про порушення основного зобов`язання з вимогою виконати у не менш ніж тридцятиденний строк порушене зобов`язання, а саме сплатити заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 3 614 797, 96 грн. З огляду на наявність зазначеної заборгованості, в порядку ст. 33 Закону України про іпотеку, позивач стверджував про наявність підстав для задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Таким чином, право задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки виникає лише у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Відповідно, за змістом частини першої статті 1050 ЦК України згідно з вимогами статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Однак, у матеріалах справи відсутні належні докази щодо дійсної видачі Банком суми кредиту відповідачу ОСОБА_2 (зокрема, до позовної заяви не додано меморіальний ордер, платіжне доручення на перерахування кредитних коштів, тобто, відсутні первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст.9 Закону України від 16 липня 1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність"). Також, матеріали прави не мітть належних доказів того, що позичальник (умовний позичальник) здійнював повернення кредиту та сплачував інші обов`язкові платежі, тобто, відсутні докази фактичного виконання зобов`язань. Так, в обґрунтування наявності у ОСОБА_2 заборгованості в загальній сумі 3 614 797, 96 грн., позивачем до суду першої інстанції була подана Довідка від 21 серпня 2018 року № 4298/32/28 про стан заборгованості за договором про іпотечний кредит № 15к-62/л від 15 березня 2007 року з додатками: розрахунок суми відсотків, рух коштів та розрахунок пені, розрахунок інфляційних втрат. Проте, зазначена довідки від 21 серпня 2018 року не є належним та допустимим доказом, оскільки розрахунок заборгованості не відображає факт видачі коштів та дійсну сплату платежів за договором позичальником. Крім того, початок розрахунку починається з 2015 року у гривневому еквіваленті без визначення курсу долара США (з урахуванням того, що кредит видавався у доларах США). Відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, надана позивачем довідка від 21 серпня 2018 року складена не під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення із зазначенням всіх вищевказаних реквізитів, посад та підписів осіб, відповідальних за здійснення операцій в банку та правильність їх оформлення, а при підготовці позовної заяви для звернення до суду. Відповідно, зазначена довідка від 21 серпня 2018 року не може підтверджувати існування кредитної заборгованості. У відповідності до ст.95 ЦПК України - письмовими доказами є документи (крім електронних документів),які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом . Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за наявними в матеріалах справи документами встановити та перевірити зазначену позивачем суму заборгованості неможливо, як і неможливо перевірити сам факт надання кредитних коштів позичальникові у відповідному розмірі. Крім того, подані позивачем до суду заяви ОСОБА_2 про видачу коштів від 15 березня 2007 року на суму 70 000 доларів США, та від 10.04.2007 року на суму 128 000 доларів США, лише підтверджують факт звернення позичальника за отриманням грошових коштів, проте не є доказом отримання вказаних грошових коштів, так як таким доказом може бути виключно первинний бухгалтерський документи з підписом позичальника про отримання грошових коштів. В той же час, додатково подані позивачем заяви на переказ готівки № 4, 5 про сплату комісії на суму 707, 00 грн. та на суму 9 999, 00 грн. від 15 березня 2007 року також свідчать лише факт звернення позичальника за отриманням кредиту, проте не є доказом його отримання. При цьому обидві зазначені заяви датовані 15 березня 2007 року (дослівно зазначено в обох заявах: «дата здійснення операції 15 березня 2007 року»), хоча заява про видачу коштів на суму 128 000 доларів США, надана позивачем разом з позовною заявою, датована 10 квітня 2007 року, тобто іншою датою, що взагалі ставить під сумнів допустимість вказаних доказів, адже вони суперечать один одному, так як сплата комісії за отримання кредиту (9 999, 00 грн) не може на 25 днів передувати його отриманню. Таким чином, за відсутності належного доказу про отримання позичальником грошових коштів від банку з підписом позичальника про їх отримання, сплати (повернення) грошових коштів Банку (повернення кредиту та сплати процентів), оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи: заявку про видачу кредитних коштів, заявку про сплату комісії за видачу кредиту, колегія суддів доходить до висновку, що вказане не є достатнім доказом отримання кредитних коштів, що також заперечується позичальником. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст.83 ЦПК України - позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів надання ОСОБА_2 кредитних коштів за договором про відкриття кредитної лінії № 15к-62/л від 15 березня 2007 року. Саме по собі підписання Кредитного договору не підтверджує отримання коштів по кредиту, враховуючи, що законний представник відповідача заперечував підписання такого договору відповідачем, і останній не проводив оплати по кредиту. Позивач не надав судам першої та апеляційної інстанцій виписки по рахунку відповідача, заявку на отримання кредиту, меомріальний ордер, платіжне доручення на перерахування кредитних коштів тощо. Розрахунок заборгованості не є підтвердженняи дійсного отримання кредитних коштів відповідачем. Судом надавалась представнику позивача можливість надати докази по справі, чого не було зроблено, а в судове засідання апеляційної інстанції представник позивача не з`явився, хоч був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог Державної іпотечної установи у зв`язку з їх недоведеністю. Отже, оскільки позивачем не доведено факту невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, то у суду були відсутні законні підстави для звернення стягнення на предмети іпотеки. Колегія суддів вважає необгрунтованим посилання у апеляційній скарзі представника Державної іпотечної установи про те, що надані позивачем докази: Довідка від 21 серпня 2018 року №4298/32/28 про стан заборгованості, заяви ОСОБА_2 про видачу коштів від 15 березня 2007 року на суму 70 000 доларів США та від 10 квітня 2007 року на суму 128 000 доларів США, квітанції про сплату комісії на суму 707 грн. та на суму 9 999 грн. від 15 березня 2007 року, - є належними доказами, що підтверджують обгрунтованість заявлених позовних вимог. Колегія суддів зауважує, що вказані заяви про видачу грошових коштів свідчать лише про факт звернення відповідача за отриманням кредиту, проте, не є доказом дійсного отримання кредитних коштів. При цьому, обидві зазначені довідки датовані 15 березня 2007 року, хоча заява про видачу коштів на суму 198 000 доларів США, надана позивачем разом із позовом, датована 10 квітня 2007 року, тобто іншою датою, що свідчить про неналежність вказаних доказів, оскільки сплата комісії за отримання кредиту в сумі 9 999 грн. не може за 25 днів передувати його отриманню. Квітанції про сплату комісії на суму 707 грн. та на суму 9 999 грн. від 15 березня 2007 року також не можуть бути належними доказами отримання ОСОБА_2 грошових коштів, оскільки свідчать лише про сплату певної грошової комісії відповідачем. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 грудня 2019року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника Державної іпотечної установи- залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 грудня 2019року -залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 25 лютого 2021 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді О.В. Князюк О.М. Таварткіладзе