Постанова Одеський апеляційний суд № 947/21541/19

Номер провадження: 22-ц/813/3621/21 Номер справи місцевого суду: 947/21541/19 Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.01.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Гавриленко М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський», ОСОБА_2 про визнання неправомірним і скасування розпорядження районної адміністрації, розпорядження органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності на житло, виселення, на рішення Київського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Калашнікової О.І. 11 грудня 2019року у м. Одеса, - встановила: У вересні 2019 року до суду першої інстанції звернувся ОСОБА_1 із позовом до Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський», ОСОБА_2 про визнання неправомірним і скасування розпорядження районної адміністрації, розпорядження органу приватизації, скасування свідоцтва про право власності на житло, виселення. Позивач зазначав, що Київська районна адміністрація вийшла за межі своїх повноважень і неправомірно змінила функціональне призначення нежитлового приміщення, що розташоване в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 , чим порушила права та інтереси усіх співвласників цього будинку, а ОСОБА_3 самочинно зайняла підсобне приміщення - колясочну, неправомірно реконструювала це приміщення в житлову квартиру №1-а . На думку позивача, ОСОБА_3 безпідставно отримала у власність квартиру АДРЕСА_1 , тому позивач вимагав виселити правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 з приміщення АДРЕСА_1 . На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким визнати протиправним та скасувати розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради №106 від 08 лютого 2012 р., № 202 від 13 травня 2015 р., №692 від 03 листопада 2017 року; скасувати розпорядження органу приватизації Департаменту міського господарства Одеської міської ради № 280743 від 26 січня 2017 р.; визнати недійсним свідоцтво на право власності на житло від 26 січня 2017 р., видане КП «Міське агентство приватизації житла» та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності; виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, та постановити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що Київська районна адміністрація Одеської міської ради та Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» вийшли за межі своїх повноважень при видачі оскаржуваних нормативних актів, чим порушили права та законні інтереси власників 228 квартир будинку, за захистом яких позивач звернувся до суду. Сторони у справі, відповідно до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України, про час, дату і місце слухання справи 26 січня 2020 року сповіщались належним чином, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, через обмеження доступу до зали судового засідання Одеського апеляційного суду внаслідок поширення в Україні коронавірусної інфекції COVID-19, не подавали. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, Обслуговування багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 здійснює ОСББ « Глушко 19», яке було створене в 2016 році з метою забезпечення належного утримання будинку та прибудинкової території. ОСОБА_3 з 2007 року працювала двірником в КП «ЖКС «Чорноморський», перебувала на квартирному обліку у зв`язку із відсутністю житла. Листом за №685 від 09 квітня 2015 року КП «ЖКС «Чорноморський» звернулось до Голови Київської районної адміністрації ОМР з проханням включити до числа службових нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , для його подальшого виділення двірнику дільниці №3 ОСОБА_3 . До листа додавався Технічний звіт щодо можливості зміни функціонального призначення нежитлового приміщення в житлове за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до замовлення КП «ЖКС «Чорноморський» за №651 від 25 березня 2015 року, на підставі наданого пакету документів в Адресному реєстрі м. Одеси було зарезервовано адресу - АДРЕСА_1 та надано замовнику довідку з Адресного реєстру м. Одеси. Розпорядженням Київської районної адміністрації ОМР за №202 від 13 травня 2015 року до числа службових була включена квартира №1а, житловою площею 11,90 кв.м. (загальною площею 33,50 кв.м.) по АДРЕСА_1 . Розпорядженням Київської районної адміністрації ОМР за №692 від 03 листопада 2015 року було задоволено клопотання КП «ЖКС «Чорноморський» та надано двірнику ОСОБА_3 службове жиле приміщення - однокімнатну квартиру №1а, житловою площею 11,90 кв.м. (загальною площею 33,50 кв.м.) по АДРЕСА_1 ; видано ОСОБА_3 службовий ордер для вселення в однокімнатну квартиру №1а, житловою площею 11,90 кв.м. (загальною площею 33,50 кв.м.) по АДРЕСА_1 . З 15 листопада 2015 року ОСОБА_3 оформила реєстрацію за місцем проживання за вищевказаною адресою. Розпорядженням Київської районної адміністрації ОМР за №756 від 29 листопада 2016 року однокімнатна квартира №1а, житловою площею 11,90 кв.м. (загальною площею 33,50 кв.м.) по АДРЕСА_1 , виділена ОСОБА_3 , була виключена з числа службових жилих приміщень. У зв`язку із виключенням однокімнатної квартири №1а, житловою площею 11,90 кв.м. (загальною площею 33,50 кв.м.) по АДРЕСА_1 , виділеної ОСОБА_3 , з числа службових жилих приміщень, останньою було розпочато процедуру приватизації виділеного їй житла. Відповідно до Розпорядження Департаменту міського господарства ОМР за №280743 від 26 січня 2017 року, внаслідок приватизації вищевказана квартира була передана у приватну власність ОСОБА_3 та останній було видано Свідоцтво про право власності на житло від 26 січня 2017 року. 19 листопада 2018 року ОСОБА_3 подарувала спірну квартиру ОСОБА_2 (договір дарування посвідчено нотаріусом і зареєстровано в реєстрі за №7319). Відповідно до ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Статтею 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Цей принцип знайшов відображення у ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Тому, як вірно вказано у рішенні суду, ненормативні правові акти органів місцевого самоврядування правозастосовного та юрисдикційного змісту приймаються на основі Конституції і законів України, та самі ці органи, як носії публічної влади, є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Відповідно до п.1.1. Положення про Київську районну адміністрацію, затвердженого рішенням ОМР №4584-VI від 13 лютого 2014 року (яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та прийняття оскаржених розпоряджень) (далі - Положення) Київська районна адміністрація ОМР є виконавчим органом Одеської міської ради та створюється нею з метою реалізації функцій місцевого самоврядування на території Київського району міста Одеси, згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до п.1.3. Положення, райадміністрація підзвітна та підконтрольна Одеській міській раді, підпорядкована міському голові та виконавчому комітету міської ради (далі - виконком). Відповідно до Розділу 3 (Повноваження райадміністрації) до її компетенції відносяться: - У галузі обліку та розподілу житла (п.3.2.7. Положення): видання розпоряджень про включення жилих приміщень до службових та ведення їх обліку; ведення обліку осіб, які користуються правом першочергового та позачергового отримання жилих приміщень; видання ордерів на заселення особам, які перебувають на квартирному обліку в районі, на підприємствах, в установах та організаціях району; видання ордерів на службові жилі приміщення; видання розпоряджень про надання жилих приміщень у встановленому законом порядку; видання розпоряджень про приєднання вивільнених жилих і нежилих приміщень та про виключення жилих приміщень з числа службових, тощо. - У галузі будівництва (п.3.2.8. Положення): затвердження висновків, звітів та іншої технічної документації щодо зміни функціонального призначення, технічного стану жилих та нежилих приміщень, будинків та споруд, розташованих на території району. Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Проаналізовуваши зазначене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що прийняті Київською районною адміністрацією (як суб`єктом владних повноважень) розпорядження, оскаржені в позові, є актами ненормативного характеру одноразового застосування (індивідуальними актами), які породили права та обов`язки тільки у того суб`єкта, якому вони були адресовані - тобто, ОСОБА_3 , та які з моменту їх видання вичерпали свою дію внаслідок їх фактичного виконання, а тому не можуть скасовуватись чи змінюватись, тощо. Аналогічні висновки у подібних відносинах викладені у постановах Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 21-1306а15 та від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14 та узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 802/950/17-а. У ст.47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства. Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Відповідно до ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до ч.ч.1,3,10 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Правове регулювання приватизації службового житла врегульовано Постановою Ради Міністрів Української РСР «Про службові жилі приміщення» №37 від 04 лютого 1988 року, а також затвердженим цією ж постановою Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (далі - Положення). Так, п.2 Положення встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця). Переліком категорій працівників, яким може бути надано службове жиле приміщення, передбачена посада двірника житлово-експлуатаційної організації (п.2). Пунктом 3 Положення передбачено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. Матеріалами справи встановлений і не спростований позивачем той факт, що ОСОБА_3 з 2007 року працювала на посаді двірника, потребувала поліпшення житлових умов, отримала житлове приміщення у відповідності до вимог Закону. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 у позові не було надано належних та допустимих доказів того, що приватизована ОСОБА_3 однокімнатна квартира №1а, житловою площею 11,90 кв.м. (загальною площею 33,50 кв.м.) по АДРЕСА_1 , до моменту її приватизації відносилася до нежитлового підсобного приміщення, необхідного для обслуговування багатоквартирного будинку; що приватизація спірної квартири була здійснена ОСОБА_3 не у відповідності до вимог чинного законодавства, з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 №396; що оскаржувані розпорядження прийняті Київською районною адміністрацією за межею своїх повноважень і ці розпорядження порушують права та інтереси будь-яких інших осіб. Крім того, відповідних доказів не наведено ОСОБА_1 також і у його апеляційній скарзі. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що Київська районна адміністрація Одеської міської ради та Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Чорноморський» вийшли за межі своїх повноважень при видачі оскаржуваних нормативних актів, чим порушили права та законні інтереси власників 228 квартир будинку, за захистом яких позивач звернувся до суду. Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є законним представником будь-яких інших осіб, у зв`язку із чим апелянт не має передбаченого законом права ставити питання про порушення прав та інтересів інших власників квартир у будинку АДРЕСА_1 , які не оскаржували рішення суду першої інстанції. Також, ОСОБА_1 у апеляційній скарзі не наведено жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, яким саме чином оскаржувані нормативні акти органів місцевої влади порушують його особисті права та інтереси. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 22 лютого 2021 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе