Постанова Київський апеляційний суд № 752/1232/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Плахотнюк К.Г. Єдиний унікальний номер справи № 752/1232/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/3398/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 березня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Верланова С.М., Савченка С.І., секретар - Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до головного редактора, редактора відділу «Київ» інформаційно-аналітичного Інтернет - видання «Киевласть», ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, відшкодування моральної шкоди. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що із мережі Інтернет він дізнався про розповсюдження про нього негативної, недостовірної інформації наступного змісту «поставка киевскому метрополитену 100 вагонов по схеме лизинга является продуманной преступной схемой, за которой стоит бывший «смотрящий» ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Из-за него, экс-мера Киева ОСОБА_1 , бывшего руководства столичной подземки, нардепа от БПП ОСОБА_7 и преступного бездействия нынешних чиновников КГГА «Киевский метрополитен», якобы, должен за вагоны около 1, 39 млрд. гривен». Зазначена інформація розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_1 інформаційним ресурсом «КИЕВВЛАСТЬ» (в особі «власника» веб-сайта, і, за сумісництвом, головного редактора Інтернет-видання «КИЕВВЛАСТЬ» в Інтернет-мережі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 у тексті інформаційного повідомлення під назвою «Киевский метрополитен» подтвердил факт свого сотрудничества с «Укрсоцбанком». Зазначена інформація не відповідає дійсності та обставинам укладення договору лізингу і виникнення заборгованості у КП «Київський метрополітен». По-перше, поставка київському метрополітену ста вагонів на основі договору лізингу не була «продуманою злочинною схемою», навпаки зазначений договір дозволив оновити рухомий склад вагонів за привабливою ціною. «Злочинність» укладення такого договору не підтверджена жодними фактами - зокрема, відсутнє будь-яке кримінальне провадження щодо незаконного укладення договору і, як наслідок, обвинувальний вирок суду щодо осіб про яких йдеться у повідомленні. По-друге, заборгованість у КП «Київський метрополітен» виникла задовго після складення повноважень мера столиці ОСОБА_1 . Так, Господарським судом м. Києва у рішенні від 28 вересня 2016 року у справі № 910/8397/16 за позовом ТОВ «Укррослізинг» до КП «Київський метрополітен», треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київська міська рада, Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Київська міська державна адміністрація про стягнення 2705379935, 83 грн, розірвання договору та витребування майна за участю Прокуратури міста Києва, за зустрічним позовом КП «Київський метрополітен» до ТОВ «Укррослізинг» про визнання недійсним пункту договору встановлено наступні обставини: матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача лізингових платежів за період з листопада 2013 року по серпень 2016 року у розмірі 513594533, 98 грн (в тому числі, заборгованість з оплати частини вартість предмета лізингу у розмірі 396 828 349, 71 грн та заборгованість з оплати відсотків за користування предметом лізингу у розмірі 116 766 204, 27 грн) на підставі договору. Доказів її погашення суду не надано. Таким чином, Господарським судом м. Києва було встановлено, що заборгованість виникла з листопада 2013 року. ОСОБА_1 обіймав посаду Київського міського голови до 12 липня 2012 року. Таким чином, інформація про те, що «екс-мер ОСОБА_1 причетний до утворення заборгованості КП «Київський метрополітен» в розмірі 1, 39 млрд грн є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності, оскільки заборгованість по оплаті лізингових платежів у КП виникла після спливу півтора року після завершення каденції ОСОБА_1 . Отже, інформаційним інтернет-виданням «КИЕВВЛАСТЬ» поширено щодо ОСОБА_1 недостовірну інформацію, як в частині звинувачення його у причетності до «злочинної схеми», так і в частині звинувачення в утворенні заборгованості КП «Київський метрополітен» перед ТОВ «Укррослізинг», що, паплюжить честь, гідність та ділову репутацію. Недостовірну інформацію було доведено до невизначеної кількості осіб, що склало у великого кола осіб негативний образ позивача, поставила під сумнів його сумлінність, добросовісність і відповідальне ставлення до своїх посадових обов`язків під час перебування на посаді мера Києва. Неправомірними діями інформаційний ресурс «КИЕВВЛАСТЬ» завдав позивачу моральну шкоду, що полягає у нервовому стресі, який переніс останній через поширення відносно нього серед невизначеного кола осіб недостовірної та ганебної інформації. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які і досі мають місце, оскільки позивач є публічною особою, має великий круг спілкування, і поширена інформація суттєво вплинула на ставлення друзів, знайомих та партнерів до позивача, підірвала його авторитет та статус добропорядної, добросовісної, чесної, гідної людини, яка має бездоганну ділову репутацію. До поширення спростування інформації позивач мав бездоганну репутацію та користувався великим авторитетом в українського суспільства. Поширена інформація обурює позивача та надзвичайно нервує з огляду на удар по його діловій репутації. Репутація ОСОБА_1 є бездоганною, він користувався і досі користується авторитетом в українському суспільстві, і, зокрема, у місті Києві, оскільки тривалий час, а саме у період з 20.04.2006 року по 12.07.2012 року був Київським міським головою. Кияни пам`ятають і згадують колишнього мера за численні добрі справи, зроблені для столиці під час його каденції: покращував транспортну інфраструктуру, займався благоустроєм міста, проблемами безхатченків, здійснював реконструкцію шкіл, дитячих садків, храмів, церков, займався соціальними проблемами жителів міста. Також ОСОБА_1 активно займався і займається благодійністю, має багато нагород і подяк. Крім того, інформаційний ресурс «КИЕВВЛАСТЬ» не через власну недбалість «не перевірили на предмет недостовірності» спростовувану інформацію, не «помилились» під час її публікації, не використали інформацію з «секретних джерел», а свідомо використовували ім`я ОСОБА_1 задля привернення інтересу та зацікавлення читачів до опублікованого матеріалу. Завдану моральну шкоду оцінює в 1 000 000 грн. З огляду на викладене вище, позивач просив: визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 та Інтернет-виданням «КИЕВВЛАСТЬ» ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: «поставка киевскому метрополитену 100 вагонов по схеме лизинга является продуманной преступной схемой … Из-за него, экс-мера Киева ОСОБА_1 , … КГГА «Киевский метрополитен», якобы, должен за вагоны около 1, 39 млрд гривен»; зобов`язати ОСОБА_2 та Інтернет-видання «КИЕВВЛАСТЬ» спростувати недостовірну та негативну інформацію, а саме: «поставка киевскому метрополитену 100 вагонов по схеме лизинга является продуманной преступной схемой … Из-за него, экс-мера Киева ОСОБА_1 , … КГГА «Киевский метрополитен», якобы, должен за вагоны около 1, 39 млрд гривен», яка була розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_1 - у той же спосіб, в який ним було поширено недостовірну та негативну інформацію, а саме: розмістити інформацію на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_6» в мережі Інтернет протягом 10 календарних днів, після набрання законної сили рішенням суду по даній справі шляхом розміщення резолютивної частини судового рішення в даній справі із зазначенням, що розповсюджена вищевказана інформація є недостовірною, і такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації та судові витрати. Відповідачем 03 грудня 2018 року подано відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого, ОСОБА_2 заперечує проти заявлених ОСОБА_1 . У відзиві зазначив , що він є неналежним відповідачем, оскільки автором спірної публікації є інша людина, а саме ОСОБА_9 . Відповідач зазначив, що позивач, стверджуючи, що викладена вище інформація є недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, вирвав її із контексту статті, розміщеної Інтернет-виданням «КИЕВВЛАСТЬ» ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». У даній статті міститься наступний абзац «Ранее KV (Киеввласть) сообщала, что поставка киевскому метрополитену 100 вагонов по схеме лизинга является продуманой преступной схемой, за которой стоит бывший «смотрящий» ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Из-за него, экс-мера Киева ОСОБА_1 , бывшего руководства столичной подземки, нардепа от БПП ОСОБА_7 и преступного бездействия нынешних чиновников КГГА «Киевский метрополитен», якобы, должен за вагоны около 1, 39 млрд гривен. Причем , должен компании, за которой стоит премьер-министр России ОСОБА_17 » (Схема ОСОБА_5-ОСОБА_17 : кто нарисовал миллиардный долг «Киевскому метрополитену»). Зазначена інформація відповідає дійсності (є достовірною), оскільки Інтернет-видання «КИЕВВЛАСТЬ» дійсно раніше повідомляло про це у статті Схема ОСОБА_5-ОСОБА_17 : кто нарисовал миллиардный долг «Киевскому метрополитену», опублікованій ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 Така інформація (першоджерело) ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не спростовувалася, недостовірною не визнавалася. Що стосується інформації, що є предметом спору - остання лише містить повідомлення про те, що Інтернет-видання «КИЕВВЛАСТЬ» раніше повідомляло про поставку вагонів із зазначенням посилання на статтю. На думку відповідача , ОСОБА_1 не надав жодного належного та допустимого доказу, який підтверджує недостовірність опублікованої інформації, а саме: не надав докази підтвердження того, що Інтернет-видання «КИЕВВЛАСТЬ» раніше не повідомляло про те, що поставка київському метрополітену 100 вагонів за схемою лізингу є продуманою злочинною схемою за якою стоїть колишній «смотрящий» ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Через нього, екс-мера Києва ОСОБА_1 , колишнього керівництва столичної підземки, нардепа від БПП ОСОБА_7 і злочинної бездіяльності нинішніх чиновників КМДА "Київс«кий метрополітен», нібито, повинен за вагони близько 1, 39 млрд гривень. Разом з тим зазначена інформація міститься у опублікованій у 2016 році статті, що повністю спростовує позицію позивача у справі. Таким чином, інформація поширена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, що є предметом спору є достовірною та жодним чином не порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, а лише йде мова про те, що раніше інтернет-видання «КИЕВВЛАСТЬ» опублікувало інформацію про поставку вагонів. Інформація, яка стосується безпосередньо поставки вагонів київському метрополітену 100 вагонів за схемою лізингу є оціночним судженням, а не фактичним твердженням. Оспорювана інформація є лише окремою думкою журналістів та не містить звинувачення позивача у причетності до «злочинної схеми». Крім того, речення у якому згадується прізвище позивача містить слово «якобы», що означає невпевненість, припущення. Стаття «Схема ОСОБА_5-ОСОБА_17: кто нарисовал миллиардный долг «Киевскому метрополитену», опублікована ІНФОРМАЦІЯ_4 (першоджерело) містить посилання на незалежне дослідження, а саме Звіт тимчасової контрольної комісії Київської міської ради з питань перевірки виникнення заборгованості комунального підприємства «Київський метрополітен» за лізинговими контрактами, укладеними між комунальним підприємством «Київський метрополітен» та товариством з обмеженою відповідальністю «Укррослізинг». Саме у Звіті міститься інформація про борг та про те, що слідчими органами порушено щонайменше чотири кримінальні справи. З приводу доводів позивача про порушення честі, гідності та ділової репутації та вимог про відшкодування моральної шкоди - зазначене ґрунтується на припущеннях, не підтверджено жодними належними та допустимими доказами. У відповіді на відзив від 20 грудня 2018 року , представник позивача посилається на те, що зазначені відповідачем обставини, як підстави для спростування заявлених позовних вимог не ґрунтуються на доказах та не можуть враховуватися судом. До суду першої інстанції 13 серпня 2019 року надійшли заперечення на відповідь на відзив. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на те, що відповідачем у будь-який спосіб не порушувалися особисті немайнові права позивача, що є предметом позову, відповідно позивачеві не завдано і моральної шкоди. Крім того, заявив клопотання про застосування строків позовної давності. Рішенням Голосіївського районного суд у м. Києва від 21 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено . Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи ,постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Доводи апеляційної скарги співпадають із доводами вимог, викладених у заяві. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, всебічно з`ясував обставини справи та дав оцінку доказам . Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України особи , які приймають участь у справі були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 04 березня 2021 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи, Заяв про причини неявки в судове засідання від зацікавлених осіб до апеляційного суду не надходило. Представники позивача та відповідача приймали участь у розгляді справи в апеляційному суді. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, ОСОБА_1 з 20 квітня 2006 року по 12 липня 2012 року обіймав посаду Київського міського голови, є політичним та державним діячем, тобто публічною особою. Позивач у своїй заяві зазначає, що з мережі Інтернет дізнався про розповсюдження відносно нього негативної, недостовірної інформації наступного змісту «поставка киевскому метрополитену 100 вагонов по схеме лизинга является продуманной преступной схемой, за которой стоит бывший «смотрящий» ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Из-за него, экс-мера Киева ОСОБА_1 , бывшего руководства столичной подземки, нардепа от БПП ОСОБА_7 и преступного бездействия нынешних чиновников КГГА «Киевский метрополитен», якобы, должен за вагоны около 1,39 млрд гривен». Зазначена інформація розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_1 інформаційним ресурсом «КИЕВВЛАСТЬ» (в особі «власника» веб-сайта, і, за сумісництвом, головного редактора Інтернет-видання «КИЕВВЛАСТЬ» в Інтернет-мережі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 у тексті інформаційного повідомлення під назвою «Киевский метрополитен» подтвердил факт свого сотрудничества с « Укрсоцбанком ». Позивач ОСОБА_1 вважає ,що така інформація є недостовірною, тобто така, що не відповідає дійсності або викладена неправдиво, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або, які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) , а відтак порочить його честь , гідність , ділову репутацію. Як встановлено судом першої інстанції , спростовувана позивачем інформація як недостовірна у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 раніше була опублікована у статті «Схема ОСОБА_5-ОСОБА_17: кто нарисовал миллиардный долг «Киевскому метрополитену», а саме ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5 Зазначена інформація, опублікована ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не спростовувалася, недостовірною не визнавалася. Суд першої інстанції , правильно вважав , що інформацію, яка розміщена інтернет-виданням «КИЕВВЛАСТЬ» ІНФОРМАЦІЯ_1 та, яка є предметом спору не можна вважати недостовірною, оскільки у спірній публікації міститься посилання на публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_4, як першоджерело отримання інформації, яка ніким не спростовувалася та не визнавалася недостовірною. Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_2 ,посилався саме на ту обставину , що першоджерело- статтю від ІНФОРМАЦІЯ_4 , яке стало наслідком публікації статті від ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач в установленому законом не спростовував , а відтак інформація відповідає дійсності (є достовірною). Що стосується інформації, що є предметом спору - остання лише містить повідомлення про те, що Інтернет-видання «КИЕВВЛАСТЬ» раніше повідомляло про поставку вагонів із зазначенням посилання на статтю. За правилами ч. 4 ст. 32, ст. 68 Конституції України, кожному громадянину України гарантований судовий захист на спростування недостовірної інформації про себе і членів своєї сім`ї та право вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації; кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Питання щодо захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи регулюється також постановою Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», а саме в п. п. 1, 4, абз. 5, 6 п. 15 якої визначено: право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію; чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин; при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право; недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи є оціночним судженням. Для визнання інформації негативною, а відтак недостовірною, та покладення на відповідача обов`язку довести протилежне, достатньо щоб позивач вважав, що інформація порушує його немайнові права; при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною і спростовується особою, яка її поширила. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі «Карпюк та інші проти України від 06.10.2015). Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11). Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку. Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Свобода політичної дискусії є стрижнем концепції демократичного суспільства. Питання, що стосується аналізу діяльності певної політичної партії чи політичного діяча, до якого привернута увага всього суспільства, безперечно є інформацією, яка становить суспільний інтерес. Крім того, у статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схвалено 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, указується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорення, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов правильного висновку , що поширена інформація наступного змісту «поставка киевскому метрополитену 100 вагонов по схеме лизинга является продуманной преступной схемой, за которой стоит бывший «смотрящий» ОСОБА_4 - ОСОБА_5 . Из-за него, экс-мера Киева ОСОБА_1 , бывшего руководства столичной подземки, нардепа от БПП ОСОБА_7 и преступного бездействия нынешних чиновников КГГА «Киевский метрополитен», якобы, должен за вагоны около 1,39 млрд гривен», розповсюджена ІНФОРМАЦІЯ_1 інформаційним ресурсом «КИЕВВЛАСТЬ» (в особі «власника» веб-сайта, і, за сумісництвом, головного редактора Інтернет-видання «КИЕВВЛАСТЬ» в Інтернет-мережі за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 у тексті інформаційного повідомлення під назвою «Киевский метрополитен» подтвердил факт свого сотрудничества с «Укрсоцбанком» є власними оціночними судженнями автора, вираженням його суб`єктивної думки й поглядів, які не можуть бути перевірені на предмет достовірності, а тому не підлягають спростуванню. Твердження позивача про те, що поширені висловлювання створюють у громадськості негативну думку щодо нього, підривають його авторитет, є безпідставними, оскільки спірна інформація не може тлумачитися як така, що містить фактичні дані, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. Підстави вважати, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість позивачем не доведена, а відтак і підстави для задоволення позову відсутні. За таких обставин, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України , суд ,- П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 09 березня 2021 року. Головуючий Судді