Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/2536/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/2536/20 пров. № А/857/195/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Большакової О.О., Гінди О.М., за участю секретаря судового засідання Юник А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року (головуючий суддя Дору Ю.Ю., м. Ужгород, повний текст складено 26.10.2020) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася суд першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Закарпатській області №Ф-611-51 від 11.02.2020. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку та просить скасувати його і позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в адміністративній справі № 814/779/17 дійшла висновку, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком. Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Аналогічні норми містяться у підпункті 3 пункту 1 розділу II Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469). За приписами частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягнення віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Аналіз вищенаведеної норми дає підстави для висновку, що звільнення фізичної особи - підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. За приписами абзаців першого та другого пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно- правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності: в разі втрати годувальника; за вислугу років). Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Таке право виникає у жінок після досягнення 55 років при наявності в них стажу роботи не менше 20 років (стаття 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення»). З огляду на вищенаведені положення Законів України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення» можна дійти висновку, що особи, яким пенсія призначена за віком, мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного соціального внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки зазначена норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття фізичною особою - підприємцем статусу пенсіонера за віком. Положення частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» підлягають застосуванню і тоді, коли особа не досягла віку 60 років, оскільки вказана норма не пов`язує звільнення від сплати єдиного соціального внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати єдиного соціального внеску всіх пенсіонерів за віком. Такі висновки були зроблені Верховним Судом у постановах від 20 березня 2018 року в справі № 805/2195/17-а, від 22 жовтня 2018 року в справі № 805/3092/16-а. Відповідно до абзацу двадцять четвертого частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Згідно з абзацом двадцять шостим частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Системний аналіз положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» дозволяє дійти висновку, що члени сім`ї померлої особи, яка мала право на отримання пенсії та, відповідно, отримання статусу пенсіонера, мають право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника (в порядку призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в солідарній системі відповідно до розділу V вказаного Закону), якщо вони є непрацездатними членами сім`ї у розумінні частини другої статті 36 вказаного Закону та перебували на утриманні померлого годувальника в розумінні частини третьої статті 36 вказаного Закону. Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в адміністративній справі № 814/779/17. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування (абз. 2 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). Згідно з частиною другою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку. передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років; 3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років. Відповідно до абзацу сімнадцятого частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - це особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Розглядаючи у системному взаємозв`язку вищевказані норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та положення частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати. Однак визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов`язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску. Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому частина четверта статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виключно на добровільних засадах. Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в адміністративній справі № 814/779/17. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії. Статтею 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06). Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004). Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі. Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІУ), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду. Також, Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148- VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-УІ було викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу» В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІУ, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги. Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-УІ встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІУ. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в адміністративній справі № 814/779/17 дійшла висновку, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв`язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов`язане з певним віком. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. За приписами частини третьої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Таким чином, виходячи з приписів вищенаведених норм, органи доходів і зборів вправі здійснювати обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у випадках, передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на підставі: 1) актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску; 2) звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; 3) бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на які відповідно до закону нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Апелянт зазначає, що у даному випадку як вбачається з оскаржуваної вимоги Головного управління ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року № Ф-611-51, останній здійснив обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті позивачкою, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що не передбачено законом. Таким чином, відповідач здійснив обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті позивачкою, не на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого оскаржувана вимога Головного управління ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року № Ф-611-51 є протиправною, а отже такою, що підлягає скасуванню. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У відповідності до вимог ч.1,ч.2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 03.03.2008 року, номер запису 23220000000002016. Відомості про припинення підприємницької діяльності, станом на дату формування витягу - 22.09.2020 відсутні. Згідно даних інтегрованої картки платника податків позивача, станом на 31.01.2020 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 13 473,90 грн. З 01.01.2017 року фізичні особи - підприємці зобов`язані сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання чи неотримання доходів. Згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-611-51 від 11.02.2020 ГУ ДПС у Закарпатській області вимагається від позивача сплатити борг з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 13473,90 грн., який виник станом на 31.01.2020. На адресу позивача направлялася вказана вимога про сплату боргу (недоїмки). Проте така повернулася на адресу податкового органу без вручення позивачу «за закінченням встановленого строку зберігання». Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові. Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 перебуває на обліку в контролюючому органі, як фізична особа-підприємець з 03.03.2008 та як платник єдиного соціального внеску. Виноградівське управління ГУ ДПС у Закарпатській області звернулося з листом №4280/10/07-16-51-33 від 18.03.2020 щодо підтвердження призначення пенсії позивачу до ГУ ПФУ в Закарпатській області (а.с.46). У відповідь на лист ГУ ПФУ в Закарпатській області повідомлено, що позивач з 14.06.2018 отримує пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Згідно вказаного листа зазначено, що пенсія згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не призначалася (а.с.47). Згідно даних єдиної інформаційної системи контролюючого органу містяться відомості про досягнення пенсійного віку саме 13.12.2019 Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач станом на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не отримувала відповідно до вказаного закону пенсію або соціальну допомогу, відповідно положення ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не поширюється на позивача у даних спірних правовідносинах, а відтак вважав, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-611-51 від 11.02.2020 є правомірною і скасуванню не підлягає. Проте, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується. до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Отже, від сплати єдиного внеску звільняються пенсіонери, пенсія яких призначена відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності. Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника. Відповідно до ст. 1-1 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом Законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 4 статті 4 Закону). Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. За Законом України «Про пенсійне забезпечення» призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії (стаття 2 Закону). Як вище зазначалось позивач з 14.06.2018 отримує пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Статтею 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначені умови, норми та порядок пенсійного забезпечення інвалідів, учасників війни, сімей загиблих (померлих) військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Колегія суддів вважає, що Головне управління ДПС в Закарпатській області, сформувавши спірну вимогу не врахувала тієї обставини, що у відповідності до вимог пенсійного законодавства України, ОСОБА_1 , пенсія якої призначена на пільгових умовах, може сплачувати такі внески тільки на добровільній основі. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, бо висновки суду не відповідають матеріалам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права, а позовні вимоги задовольнити. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року по справі № 260/2536/20 Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Закарпатській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року № Ф-611-51. Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Закарпатській області (ЄДРПОУ 43143065) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1261 (одну тисячу двісті шістдесят одну) гривню 20 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М.А. Пліш Судді О.О. Большакова О.М. Гінда повний текст складено 09.03.2021