Постанова 4854 № 400/2026/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2026/20 Головуючий в 1 інстанції: Фульга А. П. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г., при секретарі Жигайлової О.Е., за участю представника апелянта Косовської І.В., представника позивача Діордієвої С.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року, ухвалене в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Миколаєві, по справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївбудмеханізація" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИЛА: У травні 2020 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 26.02.2020 р. №00002210508 (форма «Р») про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість (133531,00 грн. за основним платежем та 33382,75 грн. за штрафними санкціями). Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було проведено перевірку підприємства, складено акт, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. Позивач вважає, що воно прийняте з порушенням норм податкового законодавства, а тому звернувся до суду про визнання його протиправним та скасування. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову. Доводами апеляційної скарги зазначено, що доказом безтоварності операцій є кримінальні провадження стосовно контрагентів позивача. У ході перевірки було проаналізовано взаємовідносини позивача з його контрагентом-постачальником ТОВ «Мио-Спецстрой». Окрім недоліків первинних документів позивача, перевіркою було встановлено відсутність основних фондів, матеріальних та трудових ресурсів у його контрагента. Також, контрагент не мав працівників, найманих чи залучених за договорами ЦПХ. Контрагент не декларує будівель, складів, офісів, транспортних засобів або будь-яких інших основних засобів, які б зробили можливим виконання зобов`язань за договорами поставки чи транспортних послуг. Також, із первинних документів та АІС «Податковий блок» неможливо встановити походження товару. Апелянт зазначає. що документи, надані позивачем до матеріалів справи, мають суперечливий зміст, з них не вбачається реального руху активів та об`активної необхідності. Також, апелянт зауважує, що позивач надав до суду первинні документи, зокрема, оборотно-сальдові відомості,щодо паливно-мастильних матеріалів тільки після отримання відзиву на позов, де було акцентовано увагу на їх відсутності. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що відповідач не враховує принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно з якими негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит з ГІДВ, можуть бути застосовані, можливо, до контрагентів, які їх припустилися, а не до Підприємства. Також, позивач вказує, що акт перевірки №116/14-29-05-08/01273125 від 04.02.2020 року не містіть даних про ненадання у визначений у запиті строк (відмови від надання) або надання не в повному обсязі документів (їх копій), які прикладені позивачем до відповіді на відзив. З огляду на зазначене, позивач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Державної податкової служби у Миколаївській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю Миколаївбудмеханізація, результати якої оформлено актом від 04.02.2020 № 116/14-29-05-08/01273125. За її наслідками контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, та пункту 200.1, п.200.2 статті 200 податкового кодексу України, що призвело до заниження грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 133 531,00 грн. Згідно з актом перевірки у підтвердження вчинення позивачем вказаних порушень податковий орган посилається на порушення згідно баз даних контролюючого органу, неподання контрагентом ТДВ Миколаївбудмеханізація податкових декларацій з ПДВ за перевіряємий період та відповідно не декларувались податкові зобов`язання з ПДВ, інформація з наданих цим платником податків до ДПС звітів про суми нарахованих доходів застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, балансів, звітів про фінансові результати, а також про відносини між окремими учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів, які є постачальниками контрагента Підприємства, при цьому перевірки таких платників податків не проводились. Висновки акту перевірки та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зроблені на підставі виключно субєктивної думки перевіряючих ГУ ДПС у Миколаївській області щодо реальності здійснення господарських операцій. У висновку Акту перевірки вказано на порушення позивачем приписів Податкового кодексу України в частині визначення податкових зобов`язань з ПДВ. На підставі Акту перевірки, 26 лютого 2020 р. ГУ ДПС прийняла податкове повідомлення-рішення № 00002210508. Не погодившись із цим рішенням, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до ДПС України, яка відмовила в задоволенні скарги, рішення ДПС України про результати розгляду скарги від 13.05.2020р№15939/6/99-00-08-05-02-06. В акті перевірки міститься опис обставин, з якими ГУ ДПС пов`язує нарахування позивачу податків і застосування штрафу. Так, у 2018 році позивач уклав із ТОВ "Мио-Спецстрой" договори, за якими контрагент надавав позивачу послуги з поставки піску та піщаного грунту. Матеріали справи містять надані позивачем первинні документи, якими оформлені послуги з боку ТОВ " Мио-Спецстрой ": акти приймання передачі майна на відповідальне зберігання, банківські виписки, податкові накладні, оборотно-сальдові відомості, картки рахунків, які не містять дефектів змісту або форми. Акт перевірки ТДВ "МБМ" також не містить зауважень щодо документарного оформлення господарських операцій позивача із ТОВ " Мио-Спецстрой ". Єдиним застереженням, на якому ґрунтується висновок відповідача про відсутність реального виконання робіт з боку ТОВ "Мио-Спецстрой", є посилання на відсутність основних фондів, матеріальних та трудових ресурсів, контрагент не має працівників найманих чи залучених за договорами ЦПХ. Контрагент не декларує будівель, складів, офісів, транспортних засобів або будь-яких інших основних засобів, які б зробили можливим виконання зобов`язань за договорами поставки чи транспортних послуг.Також із первинних документів та АІС Податковий блок неможливо встановити походження товару. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не подав належних, допустимих і достатніх доказів, які б доводили протиправність дій позивача, а його доводи носять характер припущень та оцінки. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до пп.14.1.36, 14.1.178, п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з п. 44.2 ст. 44 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності. Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Згідно до ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Згідно до п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку. Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань. Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем. Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису. З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин. Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді. Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку. Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем). У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Платник податку має право зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну та/або розрахунок коригування, складені починаючи з 1 липня 2015 року, в яких загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу. Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов`язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг. У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією. Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, діяльність якої, безумовно, здійснюється в межах правової відповідальності, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції та під час здійснення господарської операції. Як встановлено судом, перевіряючими зроблено висновок про скланання удаваних угод позивача з ТОВ Мио-Спецстрой. Відповідно з нормами статті 235 Цивільного кодексу України правові наслідки удаваного правочину: Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Тобто, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Однак, контролюючим органом не зазначено який, на їх думку, правочин було приховано, та як це впливає на реальність фактичного руху ТМЦ/послуг. Слід звернути увагу на те, що ПК не містить поняття удаваний правочин. Тому і не визначає жодних наслідків їх укладання відповідно, спеціальні наслідки удаваного правочину не застосовуються, так як вони передбачені лишне ЦКУ, а ЦКУ жодним чином не регулює податкові відносини. В акті перевірки контролюючий орган констатує факт реєстрації податкових накладних ТОВ Мио-Спецстрой, отже податкова накладна складена платником податку, який поставляє товари (послуги) є підставою для нарахування податкового кредиту. З наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, а також подальше визнання фіктивності підприємництва, не впливає на формування податкового кредиту покупцем на суму бюджетного відшкодування. Щодо не визнання права на податковий кредит з ТОВ Мио-Спецстрой на загальну суму 133531 грн з причин його не звітування та інших причин, що пов`язано з господарською діяльністю вказаного контрагента, як самостійного платника податків, колегія суддів зазначає наступне. Бухгалтерським проведенням, які відображені в акті перевірки по операціям з ТОВ Мио-Спецстрой підтверджено збільшення зобов`язання та зменшення активів що призводить до зменшення власного капіталу підприємства. До того ж витрати достовірно оціненні ГУ ДПС досліджені всі первинні документи щодо придбання та використання піску та транспортних послуг в господарській діяльності. Підприємством в повній мірі для перевірки були надані документи щодо придбання та використаня транспортних послуг та піску. Зауваження контролюючого органу щодо не надання до перевірки сертифікатів якості або технічних паспортів на товар, придбаний у ТОВ Мио - Спецстрой, довіреності, журнали обліку довіреностей на отримання товару, інформацію щодо матеріально відповідальних осіб, інформацію щодо місць навантаження\розвантаження товару, придбаного у ТОВ Мио - Спецстрой, паспорти відповідальності, сертифікати якості, інші документи, які підтверджують походження товарів та його відповідності ДСТУ і ТУ є необгрунтованими. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сертифікати якості, відповідності та походження товару не відповідають жодним ознакам первинного документу, передбаченим відповідними законодавчими нормами, а саме нормами визначеними Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положенням Про докуметальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (із змінами та доповненнями), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 за №168/704. Крім того, сертифікати відповідності, посвідчення якості або інші документи, які б підтверджували якість та походження товару не визнані нормами ПКУ документами, що підтверджують право на податковий кредит. Надання продавцем сертифікатів якості або технічних паспортів на товар, паспортів відповідності не передбачено умовами договорів поставки. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання контролюючого органу в матеріалах перевірки, зокрема, в акті перевірки, на ненадання сертифікатів якості та інших документів, відсутність яких, на думку контролюючого органу є причиною не підтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість є безпідставним та не заслуговує на увагу. Інформація щодо місць навантаження\розвантаження товару, придбаного у ТОВ Мио - Спецстрой наявна у товаро - транспортних накладних. Інформація щодо матеріально - відповідальних осіб наявна у штатному розкладі підприємства, а доказами, які підтверджують факт передачі товару є наявність видаткових накладних . Колегія суддів зазначає, що всі податкові накладні від контрагента ТОВ Мио-Спецстрой відповідно до вимог чинного законодавства зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Крім того, контролюючий орган досліджує в акті перевірки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів, з якими підприємство не мало жодних взаємовідносин (постачальників ТОВ Мио-Спецстрой) без проведення перевірки цих платників податків Стосовно твердження відповідача що ТОВ Мио-Спецстрой є фігурантом досудового розслідування, та внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17.11.2017 за №42017000000004299 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.205, ч.2 ст.209, ч.358 КК України, досудовим розслідуванням встановлено факти вчинення фіктивного підприємства, фінансових операцій з коштами, одержаними злочинним шляхом, створення або придбання ряду суб`єктів фінансово-господарської діяльності, які входять до складу транзитно-конвертаційної групи в період 2018-2019 років, серед яких визначено і ТОВ Мио-Спецстрой колегія суддів зазначає. Доказів того, що укладені угоди позивача із контрагентами визнані у встановленому законом порядку нечинними чи фіктивними, апелянтом не надано. Колегія суддів зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю. Норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними. За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 2 грудня 2019 року у справі №826/13060/18. Окрім того, апелянтом не надано доказів щодо наявності дефектів у правовому статусі контрагентів позивача, зокрема відсутності реєстрації їх як платників податку на додану вартість або припинення як юридичних осіб на час укладання та виконання угод. Не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента. Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року (п.57 Рішення) зазначив, що у разі, якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов`язаного зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватись між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Також, Судом вказано, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Необхідно зазначити, що податковий орган, не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивачем було порушено податкове законодавство, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про порушення позивачем законодавства. Рух активів у процесі здійснення господарських операцій з ТОВ «МИО-СПЕЦСТРОЙ» підтверджується оборотно-сальдовими відомостями, регістрами руху товару, актами приймання-передачі майна актами здачі-приймання робіт, податковминакладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними. Право на формування податкового кредиту виникло у позивача саме за результатами фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених первинними документами здійснення таких операцій та наявності належним чином оформлених податкових накладних. Колегія суддів зазначає, що нереальність господарських операцій з придбання платником податків товарів/послуг має підтверджуватись належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, обумовлених лише посиланням на недостатність у контрагентів покупця товарів (послуг), трудових ресурсів, техніки, тощо. Жодною нормою чинного законодавства не передбачено обов`язку платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ними бухгалтерського та податкового обліку. Крім того, апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивач як платник податків, діяв без належної обачності й обережності, і йому було відомо про можливі порушення, які можливо допускав його контрагент або, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди. Окрім того, під час розгляду справи до суду не було надано належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об`єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з надання послуг (поставки товарів), адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів (надання послуг) не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладання договорів оренди, найму, тощо. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 05.03.2021 року. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик